Шепченко Петро Дмитрович
| Шепченко Петро Дмитрович | |
|---|---|
 | |
| Народився |
1870 Зятківці, Гайсинський повіт |
| Помер |
1931 Радивилів |
| Громадянство |
 Російська імперія  Польща |
| Діяльність | хірург, лідер спільноти |
| Alma mater | Вільнюський університет |
Петро́ Дми́трович Шепченко (* 1870, Зятківці[1], Гайсинський повіт — † 1931, Радивилів) — український лікар-хірург, активний діяч «Просвіти».
Біографічні відомості[ред. | ред. код]
Народився в містечку Зятківці Гайсинського повіту Подільської губернії, в сім'ї священика Дмитра Івановича Шепченка 1 благочинного округу м. Зятківці.
Навчався в початковій школі в 1879—1880 роках, духовному училищі (1880—1884) та в Подільській духовній семінарії, яку закінчив 1890 року. В 1893 році шукає роботу в Києві. У 1895 році — вчитель Тульчинського духовного училища (Тульчин, Брацлавського повіту).
Відомості про подальшу долю різняться. За одними даними, навчався в Харківському медичному інституті; займався революційною діяльністю, за що був виключений. Цього часу захворів туберкульозом, раз по раз лікувався; зумів здобути лікарську освіту у Вільнюсі.
За іншими — у 1898 році поступив на навчання в Томський університет (медичний факультет). За участь у студентських заворушеннях був відрахований з університету і висланий на поруки до старшого брата Костянтина Дмитровича Шепченка, який працював священним законовчителем 2-ї Житомирської чоловічої гімназії[2]. В 1900 році з ініціативи колишнього однокурсника по Томському університеті Соловйова Миколи Васильовича (теж, до речі, відрахованого) поступив разом з ним на навчання на медичний факультет Дерптського (Юр'ївського) університету (нині м. Тарту, Естонія), який закінчив у 1902 році. Працював лікарем у Києві.
У Російському медичному списку за 1905 рік не значиться, оскільки брав участь у російсько-японській війні 1904—1905 років. Захворів на туберкульоз, лікувався.
В 1908—1909 роках — земський лікар Слобідки Рихтівської Каменецької волості Подільської губернії. За участь у діяльності Київської «Просвіти», членом якої був, разом із земляком із Поділля Модестом Пилиповичем Левицьким[3] в січні 1907 року заарештований як сепаратист, невдовзі звільнений і отримує призначення земського лікаря на Херсонщині в м. Єлисаветгад.
У березні 1907 оселився в Радивилові, мав хірургічну практику в Радивилівській лікарні на 30 ліжок, заснованій 1906 року коштом місцевого мецената Гінсбурга. На хуторі тримав добре господарство — до 20 гектарів землі. Як лікар шанований не тільки у Радивилові, а й в навколишніх селах.
У часі Першої світової війни надавав безоплатну медичну допомогу населенню. 1914 року лікарня постраждала від пожежі, прооперованих поранених доводилося розміщувати на приватних квартирах.
Товаришував з письменником Модестом Левицьким.
1920 року в часі польсько-радянської війни його арештували та вже вели на розстріл; місцеві євреї, довідавшись про це, кинулись услід і відбили свого лікаря. На деякий час він дістав нервовий шок і почав думати про самогубство, дружина мала весь час пильнувати. Полишив хірургічну практику у Радивилові, став залізничним лікарем на маршруті Здолбунів — Львів, продовжуючи проживати в місті.
Петро Шепченко організував і очолював Радивилівський осередок «Просвіти». В Радивилові Петро Дмитрович працював у різних ділянках громадського життя. Його дім перетворився на осередок української думки та культури Радивилова, з участю численних гостей відбувалися політичні дискусії, вшановувалася пам'ять видатних діячів української історії та письменників.
Активний член і учасник УЛТ (Українське лікарське товариство у Львові), з 1921 року. З метою популяризації медичних знань серед населення і запобігання венеричних хвороб видав у 1923 році книгу «Тяжке лихо, або Що таке пранці та як від них боронитися».[1]
Виконуючи останню волю, дружина, Зінаїда Михайлівна, теж активна просвітянка, передала велику медичну бібліотеку українському академічному товариству медиків у Львові. Зінаїда Шепченко в серпні 1941 року була обрана головою управи Радивилова.
На його похорони зібралося майже все доросле населення Радивилова, були люди з довколишніх сіл.
Користувався великою повагою у місцевих жителів. Одного разу у Радивилові збирали кошти на пам'ятник Т. Шевченкові — не в містечку. Знайомий єврей, зустрівши Шепченка на вулиці, сказав йому:
«Приходили збирати гроші вам на пам'ятник. Але мене саме вдома не було. Візьміть, прошу, і від мене гроші вам на пам'ятник».
Біографічні дослідження про П. Д. Шепченка проводив, зокрема, Дурда Іван Йосипович.
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ а б Архівована копія. Архів оригіналу за 14 липня 2019. Процитовано 14 липня 2019.
{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання) - ↑ Волинські Відомості. — 11 липня 1900 р., № 20, стор. 437
- ↑ Євген Букет. На захист мови і культури. Початок діяльності «Просвіти» в Києві // Слово Просвіти. — 2012. — Стор.6-7.
Джерела[ред. | ред. код]
- Василь Ярмусь. Нововстановлені факти про лікаря Петра Шепченка [Архівовано 14 липня 2019 у Wayback Machine.]
- Поховані в Радивилові
- Історія. Володимир Ящук
- Ігор Свєшніков, дослідник Берестецької битви [Архівовано 15 грудня 2013 у Wayback Machine.]
- Письменник Модест Левицький і лікар Петро Шепченко [Архівовано 20 червня 2008 у Wayback Machine.]
- Радивилівська районна лікарня [Архівовано 6 березня 2016 у Wayback Machine.]
- Під час своїх мандрівок по Україніу я зустрів патріотів Буковини, Слобідської України, Криму, Галичини. Вони слушно гордилися історією і красою своїх регіонів [Архівовано 8 червня 2016 у Wayback Machine.]