Шепітько Лариса Юхимівна

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Шепітько Лариса Юхимівна (6 січня 1938 р, Артемівськ (Донецька область) — Загинула в автокатастрофі 2 липня 1979 р. Калінінська область) — радянський кінорежисер, актриса. Заслужений діяч мистецтв Росії (1974). Лауреат Державної премії СРСР (1979, посмертно). Була членом Спілки кінематографістів Росії.

Біографія[ред.ред. код]

У 1954 році закінчила середню школу у Львові. В 1955 вступила до ВДІКу на режисерський факультет (майстерня О. П. Довженка, після його смерті в 1956 — майстерня М. Е. Чіаурелі). Ще в студентські роки вона знялася в кількох фільмах як акторка, в тому числі в «Поемі про море» (1958), початої О. П. Довженком та завершеною його дружиною, Юлією Солнцевою.

Перший повнометражний фільм — дипломна робота «Спека» (1963) за повістю Чингіза Айтматова «Верблюжі очі» — знімався в Киргизії, де як раз незадовго до цього була реорганізована Кіностудія документально-художніх фільмів, що одержала в 1961 назву «Киргизфільм». На етапі монтажу картини Ларисі допомагав Елем Климов, на той час — також студент ВДІКу. 1963 року вони стають подружжям (їх єдиний син Антон народився в 1973). А фільм «Спека» був удостоєний премії за дебют на МКФ у Карлових Варах (1964).

Популярність Ларисі Шепітько приніс її другий фільм — «Крила» (1966), що розповідає про долю повоєнної льотчиці Наталії Петрухіної. Одну з найкращих своїх ролей у цьому фільмі зіграла Майя Булгакова, визнана в 1966 «найкращою акторкою року».

Наступний фільм — «Батьківщина електрики» (за мотивами розповіді Андрія Платонова)  — знімався в селі Сєроглазка Астраханської області, причому в картині були зайняті й багато непрофесійних виконавців — жителів села. Фільм разом із новелами «Ангел» О. С. Смирнова та «Мотря» Г. С. Габая був повинен увійти в кіноальманах «Початок незнаного століття», який студія «Мосфільм» готувала до 50-річчя жовтневого перевороту. Однак із цензурних міркувань ні «Батьківщина електрики», ні «Ангел» не були випущені на екран (картину вдалося відновити і показати глядачам тільки через 20 років, у 1987). До речі, саме Андрій Смирнов незабаром зняв свій найвідоміший фільм «Білоруський вокзал» (1970), зйомки якого спочатку планувалося доручити Ларисі Шепітько.

Потім Лариса Шепітько знімає свій перший кольоровий фільм: новорічну музичну казку «О тринадцятій годині ночі» (1969), — із такими відомими акторами, як Володимир Басов, Георгій Віцин, Зіновій Гердт, Спартак Мішулін, Анатолій Папанов та ін.

Друга (й остання) кольорова картина «Ти і я» (1972) була знята за сценарієм Лариси Шепітько і Геннадія Шпалікова і присвячена їх поколінню: поколінню тридцатилітніх. Герої фільму — Петро і Сашко, талановиті вчені-медики, які «заради випадкових і необов'язкових успіхів, заради престижних перспектив … відклали свій талант на час (як вони вважали) і були спрямовані у світ матеріально-ділових завоювань». Головні ролі у фільмі зіграли Леонід Дьячков, Юрій Візбор і Алла Демидова. У тому ж році на МКФ у Венеції режисерка була нагороджена за цю картину медаллю в конкурсі молодого кіно.

У 1974 Ларисі Шепітько було присвоєно звання заслуженого діяча мистецтв РСФСР.

Незабаром починаються зйомки фільму «Сходження» за повістю Василя Бикова «Сотников». У цьому фільмі перші великі ролі блискуче зіграли молоді актори Борис Плотніков і Володимир Гостюхін. Фільм перебував на межі заборони й вийшов на екрани лише після втручання першого секретаря ЦК КП Білорусі Петра Машерова. «Сходження» — сильна екзистенційна драма про віру і зраду — була відзначена головними призами Всесоюзного кінофестивалю в Ризі, а на міжнародному кінофестивалі в Західному Берліні фільм отримав Гран-прі «Золотий ведмідь», премії ФІПРЕССІ і екуменічного журі. У 1978 Лариса Шепітько отримала запрошення увійти в журі Берлінського кінофестивалю.

Лариса була містиком — вірила, що жила вже кілька разів. У 1978 році, будучи в Болгарії, відвідала знамениту Вангу, яка напророкувала їй швидку смерть. І сталося, як почула це, Лариса в той же день разом із подругою пішла в храм і взяла з неї клятву, що, якщо вона помре, то подруга буде піклуватися про її сина Антона.

Після цього режисер готує сценарій фільму «Матера» за повістю Валентина Распутіна «Прощання з Матерою». Зйомки повинні були проходити на озері Селігер, і на початку червня 1979 туди була запланована кіноекспедиція.

Рано вранці 2 липня 1979 кінознімальна «Волга»-пікап на пустинному шосе з невстановленої причини вийшла на смугу зустрічного руху і врізалась у вантажівку, яка мчалася назустріч. На 137-му кілометрі Ленінградського шосе в бік Твері, поблизу селища Редкіно, обірвалося життя Лариси Шепітько і членів знімальної групи (в машині були також оператор Володимир Чухнов, художник Юрій Фоменко та їхні асистенти).

Роботу над фільмом «Матера» завершив чоловік Лариси Шепітько, кінорежисер Елем Климов, який назвав картину «Прощання» (1982). Він також зняв документальний фільм «Лариса» (1980), змонтований із фрагментів її фільмів та інтерв'ю з її колегами.

Похована Лариса Шепітько на Кунцевському кладовищі в Москві.

Фільмографія[ред.ред. код]

Режисер, сценарист[ред.ред. код]

  • Спека (1963), дипломна робота ВГІКу за повістю Ч. Айтматова «Верблюже око». — Приз Всесоюзного кінофестивалю й міжнародного кінофестивалю в Карлових Варах, 1964
  • Крила (1966)
  • О тринадцятій годині ночі (1969)
  • Ти і я (1972),
  • Сходження (1977), Головний приз Всесоюзного кінофестивалю, приз ФІПРЕССІ в Західному Берліні) та ін.
  • Прощавання (1982)

Акторські роботи[ред.ред. код]

Література[ред.ред. код]

  • Кино: Знциклопедический словарь. М., 1987. — С.499;
  • Всемирный биографический знциклопедический словарь. М., 1998. — С.869;
  • УСЕ: Універсальний словник-енциклопедія. К., 1999. — С. 1514.