Шестиденна війна

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Шестиденна війна
Soldiers Western Wall 1967.jpg
Ізраїльські солдати біля Стіни плачу після її захоплення.
Дата: 5 червня 196710 червня 1967
Місце: Близький Схід
Результат: Перемога Ізраїлю: Сирія втратила Голанські висоти, Єгипет втратив Синайський півострів та Сектор Газа, Йорданія втратила Західний берег ріки Йордан.
Сторони
Flag of Israel.svg Ізраїль Flag of United Arab Republic.svg Єгипет
Flag of Syria.svg Сирія
Flag of Jordan.svg Йорданія
Flag of Iraq (1963-1991); Flag of Syria (1963-1972).svg Ірак
Flag of Algeria.svg Алжир
Командувачі
Flag of Israel.svg Рабін Іцхак
Військові сили
Ізраїль: 264,000 (включаючи 214,000 в резерві)
300 літаків
800 танків[1]
Єгипет: 240,000
Сирія, Йорданія та Ірак: 307,000
957 літаків
2,504 танків[2]
Втрати
800 вбито
2,563 поранено
15 захоплено в полон
46 літаків втрачено[3]
(офіційна статистика)
21,000 вбито
45,000 поранено
6,000 захоплено в полон
400 літаків втрачено

Шестиденна війна (івр. מלחמת ששת הימים‎, Мильхемет Шешет ха-Йамим; араб. حرب الأيام الستة‎, Ḥarb al‑Ayyam as‑Sitta або араб. حرب 1967‎, Ḥarb 1967) — війна на Близькому Сході між Ізраїлем, з одного боку, і Єгиптом, Сирією, Йорданією, Іраком і Алжиром з другого (5 — 10 червня 1967).

На кінець війни Ізраїль встановив контроль над Синайським півостровом, Сектором Гази, Західним берегом, Східним Єрусалимом та Голанськими висотами. Наслідки війни досі визначають політичну ситуацію в регіоні.

Передісторія[ред.ред. код]

  • У листопаді 1966 року Єгипет та Сирія укладають союз.
  • Ізраїль оголошує, що в разі закриття Тиранської протоки, виводу військ ООН, відправки іракських військ до Єгипту та підписання військового пакту між Єгиптом та Йорданією залишає за собою право почати військові дії.
  • 16 травня 1967 року Єгипет звинувачує Ізраїль в загрозі агресії по відношенню до Сирії та стягує до кордону на сході Синайського півострова декілька дивізій.
  • 17 травня Йорданія починає мобілізацію.
  • 18 травня Єгипет вимагає від ООН вивести війська ООН, які патрулювали лінію припинення вогню 1948–1956 років. Генеральний секретар ООН У Тан віддає розпорядження вивести війська. Того ж дня починається мобілізація в Кувейті.
  • 19 травня війська ООН виведені, в Ізраїлі проводиться часткова мобілізація.
  • 20 травня часткова мобілізація в Ізраїлі завершена.
  • 22 травня президент Єгипту Насер Гамаль Абдель, розмістивши гарнізон в Шарм-ель-Шейху, оголошує блокаду Тиранської протоки.
  • 23 травня Саудівська Аравія оголошує про готовність взяти участь у військовому конфлікті.
  • 24 травня Йорданія завершує мобілізацію.
  • 28 травня Судан проводить мобілізацію.
  • 29 травня Алжирські війська стягуються до Єгипту.
  • 30 травня Єгипет та Йорданія підписують договір про взаємодопомогу, Єгипет направляє генерала Абдул-Монейм-Ріада взяти командування силами союзників на Йорданському фронті.
  • 31 травня іракські війська направлені до Йорданії.
  • 4 червня у телефонних переговорах між королем Йорданії Хусейном та Насером, перехоплених Ізраїлем, Хусейн погоджується підтримати Єгипет та звинуватити США в підтримці Ізраїлю. Більшість арабських держав, окрім Йорданії, розривають дипломатичні стосунки з США.

Хід війни[ред.ред. код]

Операція на Синайському півострові[ред.ред. код]

Ізраїльські військові біля знищеного єгипетського літака МіГ-21 в Бір-Джіфгафе
Операція на Синайському півострові

5 червня. Початок війни. Ізраїль вирішує завдати превентивний повітряний та наземний удар. Рано вранці ізраїльські ВПС завдали ударів по всіх аеродромах Єгипту, фактично знищивши єгипетські ВПС. Пізніше були розгромлені ВПС Йорданії та Сирії, частково знищені іракські ВПС в районі Мосула.

5 червня. Перший день. Розгорнені уздовж фронту по осі північ-південь, ізраїльські війська посилені механізованою дивізією полковника Ехуда Решефа, механізованою дивізією генерал-майора Ісраеля Таля, механізованою дивізією генерал-майора Аріеля Шарона, бронетанковою дивізією генерал-майора Авраама Йоффе. Дивізія Таля почала наступ у напрямі Хан-Юніс — Рафах — Ель-Аріш. Бригада Решефа вирушила на південь, в Газу. Дивізія Шарона атакувала ворожі війська в районі Абу-Агейла — Куссейма. Пізніше Йоффе завдав удару в центр Синаю.

6 червня. Другий день. В 12:00 війська Решефа захопили Газу. Шарон, який в цей час захопив Абу-Агейла, відправляє частину своїх військ очистити Рафах та Ель-Аріш. З рештою військ він атакує ущелину Мітла. Йоффе успішно атакує основні єгипетські сили в центрі Синаю в Джебель-Лібні. Єгипетський головнокомандуючий віддає наказ про відступ всіх військ з Синаю.

7 червня. Третій день. Основні сили Таля підійшли до Бір-Гіфгафу. Передова бригада Йоффе, досягши східного краю ущелини Мітла, залишившись без палива та боєприпасів, зупинилася та була оточена відступаючими єгипетськими військами. Шарон зайняв Нахлю, інші підрозділи ізраїльської армії очистили Північно-Східний Синай та захопили Шарм-ель-Шейх.

8 червня. Четвертий день. Єгипетські бронетанкові частини намагаються прикрити відступ єгипетських військ, але були відкинуті військами Ісраеля Таля. Дивізія Йоффе прорвалася через ущелину Мітла. Дивізія Шарона взяла Нахль та направилася в ущелину Мітла. Синай повністю в руках ізраїльтян.

9 червня. П'ятий день. Припинення вогню. Рада безпеки ООН вимагає припинення вогню. Ізраїль припинив вогонь негайно, Єгипет — наступного дня.

Операція на Йорданському фронті[ред.ред. код]

Операція на Йорданському фронті

Ізраїль планував уникати військових операцій проти Йорданії та Сирії поки не закінчаться військові дії на Синайському півострові. В той же час Ізраїль прагнув встановити контроль над Єрусалимом.

Ізраїль запропонував королю Хуссейну зберігати нейтралітет в обмін на обіцянку про ненапад, але інші арабські країни вимагали від короля вступити у війну. Очевидно, він сподівався, що його далекобійні гармати (155-мм M40 (САУ)), направлені на Тель-Авів, задовольнять союзників, не спровокувавши Ізраїль. Проте ці гармати представляли загрозу для основної ізраїльської північної авіабази в Рамат-Давіде. Тому після початку обстрілу[4], Ізраїль вирішив почати операцію проти Йорданії.

Битва за Єрусалим[ред.ред. код]

5 червня. Перший день. У Єрусалимі почалися бої. Вирішальну роль в цій операції відіграли парашутисти підрозділів полковника Мордехая Гура. Того ж дня вони наблизилися до стін Старого міста, де були розгорнуті йорданські війська.

6 червня. Другий день. Ізраїльський наступ на Старе місто був зупинений. Проте, оточення міста було завершене — частини ізраїльської танкової бригади захопили Рамаллу на півночі, інша бригада зайняла Латрун на південному заході. Вперше після 1947 року дорога Тель-Авів — Єрусалим була відкрита для ізраїльського руху.

7 червня. Третій день. Полковник Гур штурмом взяв Старе місто. Біля полудня був захоплений Вифлеєм, трохи пізніше — Гуш Еціон. Згідно з пропозицією Ради безпеки ООН з 20:00 бої були припинені.

Дженін-Наблуська битва[ред.ред. код]

5 червня. Перший день. Ізраїльські Північні війська, очолювані генерал-майором Давидом Елазаром, опівночі підійшли до міста Дженін.

6 червня. Другий день. Дженін захоплений ізраїльськими військами.

7 червня. Третій день. Ізраїльтяни захопили місто Наблус.

Операція на Сирійському фронті[ред.ред. код]

Операція на Сирійському фронті

5 — 8 червня. Перший — четвертий день. На Голанських висотах знаходилося шість сирійських бригад (з шістьма в резерві). Увечері 5 червня ударами ізраїльських ВПС було знищено приблизно дві третини всіх сирійських ВПС. Протягом чотирьох днів відбувалися артилерійські обстріли, сторони не робили спроб оволодіти ініціативою.

9 червня. П'ятий день. Елазар отримав наказ терміново почати наступ рано вранці. Він сконцентрував війська для атаки через район Дан-Баніас на північ від Голанського плато, уздовж підніжжя гори Хермон. Ці сили прорвали сирійську оборону, а вранці наступного дня три бригади вийшли на плато. Одночасно інші частини пробивалися через пагорби на північ від Тиверіадського озера. Елазар наказав військам, які недавно билися в Дженін-Наблуському районі, рухатися на північ та завдати удар по Голанських висотах на південь від озера.

10 червня. Шостий день. Ізраїльтяни прорвалися через сирійську оборону на півночі Голанських висот, потім здійснили лобову атаку через плато, щоб підійти до Тиверіадського озера з півночі, заходу та південного заходу. Одночасно група військ, передислокована з Йорданського фронту, підійшла з півдня. До вечора Тиверіадське озеро було оточено.

Політичні наслідки[ред.ред. код]

10 червня — Болгарія, Угорщина, Польща, СРСР, Чехословаччина та Югославія розривають дипломатичні стосунки з Ізраїлем.

17 червня — 21 липня в Нью-Йорку відбулася 5-а надзвичайна спеціальна сесія Генеральної Асамблеї ООН, скликана за пропозицією СРСР. Жоден з трьох проектів резолюції з приводу арабо-ізраїльського конфлікту не прийнятий. 4 та 14 липня прийнято три резолюції про захист цивільного населення та статусу Єрусалиму. Формально 21 липня сесія була лише перервана, а офіційно закрита 18 вересня.

22 листопада — Рада Безпеки ООН одноголосно ухвалила резолюцію 242, яка вимагала «встановлення справедливого та міцного миру на Близькому Сході, який повинен включати два принципи:

  1. Виведення ізраїльських сил з територій, окупованих під час конфлікту.
  2. Пошана та визнання суверенітету, територіальної цілісності та політичної незалежності кожної держави в даному районі та їх права жити в безпечних та визнаних кордонах».

В різних країнах арабського світу відбулися масові маніфестації на підтримку Сирії, Йорданії та Єгипту.

Допомога СРСР Єгипту[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]