Шинуазрі

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Лакове пано в стилі шинуазрі, 1765 рік. Мануфактура Cornelis 't Kindt in Abbaye Notre-Dame de Malonne, тепер Бельгія

Шинуазрі (фр. Chinoiserie, від фр. chinois «китайський», тобто китайщина) — стилевий напрям в мистецтві, тісно пов'язаний з рококо і частково обумовлений своєю появою цьому стилю.

Поверхнево, несерйозно сприйняті форми середньовічного мистецтва Китаю використовувались в західноєвропейському живопису , декоративно-ужитковому мистецтві, стінописах, декорі та формах порцеляни, костюмах, паркових павільонах, в театрально-декораційному мистецтві 18 століття.

Шинуазрі — не єдиний екзотичний стиль в мистецтві Європи, існували ще й туркоманія, японізм, арабо-індійський стиль, єгиптоманія тощо. Але шинуазрі був найбільш поширеним. Екзотичні форми шинуазрі мали довгий термін існування в Європі і дійшли до 20 століття.

Історія виникнення[ред.ред. код]

Худ. Амброзіус Босхарт Старший. «Квіти в порцеляні Китаю», натюрморт 1619 р. Амстердам.

Найбільша кількість витворів середньовічного мистецтва Китаю, що потрапляла в Західну Європу, припадала на китайську порцеляну. Деякий час монополістом із завезення та продажу китайської порцеляни була Ост-Індська компанія.

Відомим керамічним центром Голландії 17 століття стало місто Делфт. Однак, керамісти Делфта робили безуспішні спроби віднайти секрет виробництва китайської поцеляни, та виробляли лише його імітацію. Саме в Делфті і почали копіювати форми і декор китайських виробів, а делфтські імітації порцеляни зажили європейської слави. Так зародилась мода на шинуазрі. Китайська порцеляна з характерним декором присутня в багатьох натюрмортах художників Голландії 17 століття.

Свій внесок в моду на шинуазрі зробила і мода на чаювання, що виникла в цю добу.

Шинуазрі саксонської порцеляни[ред.ред. код]

Від 1704 року німецький алхімік Беттгер Йоганн Фрідріх працював над секретом виготовлення фаянсів, подібним до дельфтських (з міста Делфт, Голландія), а також червоної кераміки Китаю і білої порцеляни. В таємній лабораторії фортеці-тюрми Юнгфернбастай в Дрездені і був віднайдений секрет виготовлення білої твердої порцеляни у 1709 році.

Ця перша в Західній Європі порцеляна зрівнялася в якості з уславленою і надто коштовною порцеляною Китаю. Курфюрст Саксонії швидко підписав указ про створення порцелянової мануфактури в січні 1710 року. А влітку того ж (1710) року вона вже запрацювала в міцному замку в Мейсені. Нових форм чи декору спочатку не було. Копіювали форми і декор китайської порцеляни. Європейських багатіїв охопила мода на порцеляну і шинуазрі.


Шинуазрі в архітектурі[ред.ред. код]

Дроттнінгхольм, Китайський будиночок-палац.
Арх. Вільям Чемберс, Велика пагода в Королівському ботанічному саду К'ю біля Лондона.

Створення нових павільйонів в садах пізнього бароко і рококо не оминуло захоплення шинуазрі. Виникають незвичні споруди — так звані «китайські будиночки» або «китайські павільйони», паркові вежі, що копіювали багатоярусні пагоди.

Комплекс споруд «Китайське село» виник в Швеції біля королівського палацу Дроттнінгхольм. Китайський будиночок в Дроттнінгхольмі за поземним планом побудовано на зразок Колежу чотирьох націй 17 століття в Парижі (арх. Луї Лево) — центральна частина, заокруглені галереї, бічні павільйони. Але всі розміри втратили велич, а декор — вільна фантазія на теми шинуазрі.

Стилістичні риси «китайщини» (шинуазрі) присутні в формах палацу саксонського курфюрста в містечку Пільніц. «Чайний будиночок» в стилі шинуазрі побудували в парку палацу Сан-Сусі, (Потсдам) для короля Прусії.

Вільям Чемберс, архітектор з Великої Британії, побудував у 1762 році Велику пагоду 50-ти метрів заввишки в Королівському ботанічному саду К'ю Гарденс. Пагода побудована з цегли, має 10 ярусів і внутрішні сходи.

Подібну пагоду вибудували і в Англійському пейзажному парку міста Мюнхена, але на 5 ярусів нижче і більш розлогу, приземкувату.

Мода на шинуазрі досягла і Російської імперії. В пейзажній частині садиби Кусково була побудована «Китайська вежа-пагода» з невеликими дзвониками.

Споруди в стилі шинуазрі на території України:


Шинуазрі в ужитковому мистецтві[ред.ред. код]

Китайська порцеляна зі сценою хрещення Христа. Музей Гіме, Париж. 1725 р.

Особливе поширення шинуазрі мало в створенні витворів декоративно-ужиткового мистецтва Франції. Тут вдало копіювали розписи оригінальних китайських ширм і без огляду фантазували на китайські теми при створенні гобеленів, паперових шпалер, розпису віял для дам, парасольок тощо. Картони для гобеленів в стилі шинуазрі робив художник Франсуа Буше.

Надзвичайна поверховість європейського шинуазрі виявилась в розробці нереальних сцен з життя китайських принцес, танцівниць, неіснуючих пейзан (селян), пастухів і пастушок.

З'являються і дешеві вироби китайських ремісників на неблизькі їм, чужерідні европейські сюжети і теми (китайська таріль зі сценою хрещення Христа в річці Йордан, Музей Гіме, Париж), шинуазрі, розраховане на невибагливого европейського споживача.

Шинуазрі в театрі 18 століття[ред.ред. код]

Худ. Жак Дюплессі.

Культура 18 столітя була просяктута театральністю. Запозичення нових виразних засобів йшло і через запозичення географічні. Так, в літературу і в театрально-декораційне мистецтво прийшли туркоманія, псевдоарабська тема («Викрадення з сераля» Моцарта, «Перські листи» Монтеск'є), шинуазрі («Турандот» Карло Гоцці, «Китайський сирота» Вольтера).

Фантазійні театральні декорації робили і на теми шинуазрі до вистав чи придворних балетів («Галантний Китай», «Мандарин», «Китайська пастушка» тощо).

Див. також[ред.ред. код]

Джерела і посилання[ред.ред. код]