Шип (техніка)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Паз (гніздо) виконане в одній деталі (зліва) і шип, виконаний в іншій деталі (справа)

Шип у техніці  — виступ, що утворений на торцевій чи боковій поверхні деталі, котрий входить у відповідний за формою паз, провушину або гніздо іншої деталі.

Призначення[ред.ред. код]

Використовується як для постійного, так і для періодичного сполучення деталей споруд та машин. Може складати одне ціле з деталлю або виконуватись вставним (у цьому випадку він має назву шкант). Найчастіше шипові сполучення використовують при виготовленні дерев'яних виробів (вікна, двері, меблі), ливарних форм.

Класифікація[ред.ред. код]

Згідно з ГОСТ 9330—76[1], шипові з'єднання брусків бувають кутові кінцеві, кутові серединні і кутові ящикові.

Шипи, які проходять наскрізь деталі називаються відкритими (наскрізними), а якщо гніздо не наскрізне, то шип називається глухим. Одинарні і подвійні шипи застосовують для виготовлення вікон і дверей, «ластівчин хвіст»  — для виготовлення ящиків, шухляд, тому їх ще називають ящикові з'єднання. Для міцності табуреток і столів застосовують шипи з півпотемком наскрізні і ненаскрізні (глухі). З'єднання на круглий вставний шип (шкант) застосовують при складанні ящиків і щитів меблів.

У машинобудуванні шипом інколи називають цапфу зазвичай циліндричної, конічної або сферичної форми.

Див. також[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. ГОСТ 9330—76 Основные соединения деталей из древесины и древесных материалов. Типы и размеры