Шкворінь

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Передній міст зі шквореневими вузлами на кінцях. «Форд»-купе 1932 року.
У сучасних моделях авто у підвісці зазвичай використовують кульові шарніри

Шкво́рінь (шворінь, швірень) (рос. Шворень, нім. Königszapfen, англ. Kingpin) — стрижень шарніра поворотного з'єднання частин транспортних засобів[1]. У вужчому розумінні слова — вісь повороту керованого колеса автомобіля чи іншого транспортного засобу.

У конструкціях возів шкворінь — це болт або стрижень, за допомогою якого кріпилась вісь передніх коліс[2].

В тепловозах, електровозах і вагонах використовують шкворінь з вертикальною віссю для з'єднання колісних візків між собою і з рамою машини.

На автомобілях у ранніх конструкціях це була реальна вісь у вигляді стрижня із загартованої сталі, через яку маточина колеса кріпилась до балки моста. Починаючи з п'ятдесятих років XX століття на легкових автомобілях шворінь у вигляді самостійного елемента підвіски передніх коліс стали поступово замінювати на кульові шарніри, які з'єднували поворотний кулак з важелями підвіски і забезпечували завдяки наявності двох ступенів свободи як її ходи стиснення і відбою, так і повертання керованих коліс.

Кут поздовжнього нахилу шквореня.

Кульові шарніри виготовляються герметичними або напівгерметичними, тому або не потребують змащування взагалі, або вимагають її набагато рідше в порівнянні з негерметичними звичайними поворотними шарнірами. До шестдесятих років шкворні використовувалися переважно в підвісках вантажівок, пікапів, а також рідкісних легкових моделей, орієнтованих на роботу з великими навантаженнями або у важких дорожніх умовах - наприклад, на деяких спорткарах і позашляховиках та автомобілях: австралійських марки Holden, радянському марки «Волга» чи німецькому Фольксваген Жук, де вони знайшли застосування завдяки більшій живучості. Крім того, залежна передня підвіска з цільною балкою мосту практично завжди має шкворні з конструктивних міркувань.

Тим не менш, термін «шворінь» продовжує вживатися, означаючи тепер вже не реальну, а конструктивну вісь повороту колеса. Наприклад у випадку підвіски на подвійних поперечних важелях це вісь, що з'єднує центри обох її кульових шарнірів.

Для ходових якостей автомобіля дуже важливу роль грає такий параметр, як поздовжній кут нахилу шворня - кастор-кут (caster angle) і кут поперечного нахилу - розвал. Додатний (як на рисунку) поздовжній кут нахилу забезпечує створення при русі авто моменту сил, що сприяє стабілізації коліс особливо на високих швидкостях і малих радіусах повороту. Великі позитивні кути нахилу використовуються у швидкісних (спортивних) автомобілях з метою підвищення курсової стійкості на великих швидкостях, а також у великих мотоциклах призначених для їзди в основному по автомагістралях. Менші значення кута використовуються в легкових автомобілях.

За таких умов нахилу шкворня (як показано на малюнку), точка перетину його осі з поверхнею дороги лежить перед точкою контакту колеса з дорогою і під час руху шкворінь ніби тягне колесо за собою, завдяки чому навіть у випадку тимчасового відхилення від напрямку руху швидко повертається у своє вихідне положення. Це полегшує вихід автомобіля з повороту а також запобігає повороту коліс у бік при русі по нерівній дорозі. Величина моменту стабілізації залежить від величини відрізка випередження шкворня, тобто відстані, на від точки перетину осі шкворня з дорогою до точки контакту шини з дорогою. Це значення вимірюється міліметрами.

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. Большая Советская Энциклопедия.
  2. Все про чумацтво. Віз

Джерела[ред.ред. код]

  • Раймпель Й. Шасси автомобиля. / Сокр. пер. 1 тома 4-го нем. изд В. П. Агапова; Под ред. И. Н. Зверева.  — М.: Машиностроение, 1983. — 536 с.
  • Раймпель Й. Шасси автомобиля: Элементы подвески. (Fahrwerktechnik: Federung Fahrwerkmechanik). / Перевод с нем. А. Л. Карпухина. Под ред. Г. Г. Гридасова. — М.: Машиностроение, 1987. — 288 с.