Шкільництво в Україні

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Шкільни́цтво (шкільна справа) в Україні — формування та організація системи початкової та середньої освіти в Україні, з метою виховання молодого покоління.

Початки[ред.ред. код]

Ще перед прийняттям християнства Володимиром Великим проникало на Русь болгарське (церковно-слов'янське) письмо (кирилиця). Це промостило шлях для прийняття і болгарської літургії та церковної літератури за Володимира, хоч християнство прийняв він від греків. Припускається, що спочатку підготовка священників відбувалася при єпископських кафедрах за візантійським зразком. Князі діставали домашню освіту. З початкового літопису відомо, що Володимир Великий примусово забирав дітей знаті на «книжне навчання» і Ярослав Мудрий у 1037 визначив священникам при церквах платню за навчання людей грамоти. На княжих дворах цінувалося знання мов. Серед церковних книжників поширене було знання грецької мови. На дворі галицько-волинських володарів першої половини 14 ст. ввійшла у вжиток латина, що свідчить про впливи західної освіти.

Середина 14—18 ст.[ред.ред. код]

Княжі часи не залишили після себе виразної системи шкільництва, що ускладнювало збереження освіти в Україні після занепаду Київської Держави. Брак власної шкільної системи, особливо — вищої, українці надолужували, виїжджаючи до латинських університетів у Кракові, Празі і Західній Європі. Українські школи стояли на низькому рівні, але були досить поширені. Школи були звичайно при церквах, де вчили дяки. Наука починалась від 7 р. життя. Уявлення про те, з чого вчили, дає буквар І. Федоровича 1574, укладений за грецькими і болгарськими зразками.

Розвиток прот. (поль.-нім.-латинської) освіти в Україні і Білорусі в 16 і на поч. 17 ст. (кальвінські школи в Панівцях на Поділлі, соцініянські в Киселині під Володимиром, Хмільнику, Гощі, Берестечку) і зокрема єзуїтських польсько-латинських шкіл (колегії в Ярославі 1575, академія в Замості 1595 й ін. — разом 23 в Україні) спонукав православних піднести рівень своїх церковно-слов'янських шкіл. За прот. і кат. зразками кн. К. Острозький створив православні школи в Турові (1572), Володимирі (1577) і найкращу в Острозі (бл. 1580, див. Острозька школа). Крім того, подібні школи виникли в Смотричі (1579) і Холмі (1582). Крім церковно-слов'янської мови, введено до них латинську, грецьку і польську мови.

Новим чинником у розвитку української освіти стали братські школи (перша у Львові 1586), спочатку під сильним грецьким впливом. Спосіб навчання, взаємини між батьками і школою регулювалися шкільними «уставами», «порядками» або «артикулами прав» (львівський 1586, луцький 1624). Братства стали піонерами видання шкільних граматик (ц.-слов. у Вільні 1586, в Єв'ї 1619 — укр. авторів; у Крем'янці 1638; грец.-ц.-слов. у Львові 1691). Граматика 1619 (М. Смотрицького) дає у вступі деякі інформації про методи навчання в братській школі. Від кін. 16 ст. почали й до цих шкіл вводити латинську і польську мови коштом грец., навчання якої цілком занепало до сер. 17 ст.

Заснована в Києві 1615 братська школа перетворилася 1632 на Києво-Могилянську Колеґію, даючи поч. укр. високим школам. П. Могила ввів до колеґії латинську і польську мови. Київ. Колеґія мала свою філію у Вінниці.

Укр. мову в школах не викладали. Деякі початки для її введення зробив П. Могила, наказуючи вчителям у школах, щоб давали учням вивчати напам'ять його укр. катехизис (1645). Але не було укр. граматик і букварів; єдина граматика І. Ужевича (1645) залишилась у рукописах у Франції, а в Україні та Білорусі не була відома.

З боку уніятів були також спроби піднесення О. духівництва (постанова Собору в Кобрині 1629 про створення духовної семінарії з навчанням латинською і ц.-слов. або руською мовами).

Одночасно дійшло до пожвавлення О. на сх. Закарпатті під владою прот. Семигороду (привілей кн. Ґ. Бетлена 1627 для мукачівського єп. І. Григоровича на школи й гімназії всюди, де є церква і на навчання ц.-слов., грец., латинської, єврейської й ін. мов).

До сер. 17 ст. нижча О. (парафіяльна) стала заг. в Україні. Як ствердив Павло Алепський 1654 серед українців у державі Б. Хмельницького «всі або майже всі вміють читати і знають порядок молитов і співів, навіть більшість їхніх жінок і дочок».

Поділ України в Андрусові 1667 призвів до занепаду правос. братських шкіл на Правобережжі, а спілка з Москвою спричинила відплив богословів з Лівобережжя на Московщину. Занепала на деякий час Київ. колеґія. Аж до схилу 18 ст. не появлялись друком ніякі нові граматики.

Найважливішою школою для правос. під Річчю Посполитою стала монастирська школа в Гощі над Горинню (що існувала там від 1638). Крім цього, українці звідти (особливо свящ.) посилали синів і до Київ. колеґії. Від поч. панування гетьмана І. Мазепи (1687) колеґія переживала відродження. 1701 з поширенням програми дістала вона титул академії. Після Мазепи (1709) академія знову занепала, але піднялась за київ. митр. Р. Заборовського (1731—1747). Від сер. 18 ст. почалися спроби часткової секуляризації програми в академії (введення навчання зах. мов, геодезії і будови фортифікацій), але створення чисто світського університету в Москві 1755 усунуло академію на другий план. 1784 до ц.-слов. мови в академії введено моск. вимову. Врешті 1817 академію закрито, а 1819 на її базі створено Київську Духовну Академію.

З ін. шкіл на Гетьманщині важливі були: школа в Чернігові (від 1689, від 1700 колеґія, від 1776 духовна семінарія, див. Чернігівська Колеґія), а також Переяславський Колеґіюм (від 1738, з 1776 духовна семінарія). Гетьманщина мала густу мережу парафіяльних шкіл, де вчили місц. або «мандрівні» дяки. Датки на школу збирали самі учні. 1740 — 1747 pp. було 966 шкіл на 1 099 поселень, охоплених статистикою, тобто 1 школа на 1,2 тис. населення. Власні школи мала Січ: одну для майбутніх дяків, півчих і дияконів, другу для сиріт (де навчано і лицарського ремесла). Ця остання зберегла укр. дух аж до зруйнування Січі 1775.

У 18 ст. почала зростати культ. роля Слобідської України на чолі з Харковом. 1727 відкрито там колеґію (див. Харківська Колеґія), що стала модернішою від занепалої Київ. академії й обох колеґій на Гетьманщині. Переважала рос. та іноземні мови, толеровано в ній і українську мову в літ. вправах.

На Правобережжі після занепаду православної церкви на зламі 17 і 18 вв. укр. О. стала завданням уніятської Церкви, особливо Василіян, які мали свої колеґії в Володимирі, Умані, Любарі, Шаргороді, Бучачі, Гощі і школи для синів зубожілої шляхти. У школах навчано між ін. ц.-слов., польську мови і латини. 1781 поль. Комісія Нац. Освіти передала Василіянам деякі поезуїтські школи (після заборони чину Єзуїтів 1773), м. ін. колеґію в Острозі. 1788 Василіяни почали частково заводити навчання на народномовній основі в парафіяльних школах. Однак 1789 Комісія наказала польщити всі укр. церк. школи. Ролю Єзуїтів у полонізації перейняв чин Піярів, які мали школи у Львові, Золочеві, Межиріччі й ін. м.

На Закарпатті (після перемоги уніятства) поширилися зах. впливи в шкільництві. У 1684 р. Єзуїти створили семінарію в Трнаві на зах. Словаччині, де готовано й уніятських свящ. для Закарпаття. Мукачівський єп. Й. де-Камеліс (1689—1706) модернізував закарп. церк. шкільництво. Його наступник М. Ольшавський (1743—1767) заснував богословську школу в Мукачеві (1744), а єп. А. Бачинський (1772—1809) переніс її до Ужгороду (разом з осідком єпархії) і перейменував на семінарію. Енергійні заходи ряду єп. поставили О. на Закарпатті на перше місце в Україні (300 шкіл у 1793), що сприяло виїздам ученим на ін. української території.

Кін. 18 — поч. 20 ст.[ред.ред. код]

Українські землі під Росією[ред.ред. код]

Після захоплення Росією Правобережжя (1793—1795) там залишено поль. школи до 1831, а також Кременецький ліцей, заснований 1819, підлеглі Віленській шкільній окрузі. Решта укр. земель мала рос. шкільництво в рамках Київ. і Харківської шкільних округ. Після поль. повстання 1830—1831 pp. рос. шкільництво поширено й на Правобережжя і підпорядковано його, замість Віленській, Київ. окрузі, створено нову — Одеську округу (1832).

1804 створено систему 4-річних гімназій у губернію містах під опікою університетів. Посталий 1805 перший на підрос. Україні університет у Харкові (див. Харківський Університет) став опікуном цих гімназій на сх. України (до 1831 опікуном правобережних гімназій був поль. Віленський Університет). Крім цього, в губ. і пов. м. створено 2-річні пов. училища під наглядом дир. гімназій, а в м-ках і с. — однорічні «церковноприходські» школи під наглядом дир. пов. училищ.

Після ліквідації Крем'янецького ліцею 1831 на його базі створено 1834 другий на підрос. Україні Київ. Університет. 1835 університети позбавлено акад. свобод і підпорядковано їх мін-ву освіти. Вищими школами були також ліцеї, особливо Ніженський Безбородьківський ліцей (1825, 1875 — перетворений на Історико-філологічний інститут князя Безбородька), та Рішельєвський ліцей в Одесі (1817, 1865 перетворений на Новоросійський університет, згодом Одеський університет).

Крім гімназій (навчання в яких продовжено 1817 до 7 pp.), сер. школами були кадетські корпуси (в Києві і Полтаві), інститути благородних дівчат у Києві (1837), Харкові, Одесі й ін. м. та закриті виховно-навчальні пансіони. Нижчим типом сер. шкіл були 5-річні прогімназії (див. Середня школа).

Деколи дідичі творили у 1820 — 1840-их pp. для своїх кріпаків школи за зразком Дж. Ланкастера. Загалом на підрос. Україні було 1856 ледве 1320 різних шкіл, які охоплювали тільки 0,53 % населення.

Після смерти Миколи І (1855) виник рух недільних шкіл з навчанням по-укр. і (через брак укр. підручників) по-рос. Ці школи були призначені переважно для дорослих; 1859 — 1860 їх було 68. Підручники для них складали Т. Шевченко, П. Куліш й ін. Рос. уряд закрив ці школи 1862, а їх діячів репресував. 1863 р. міністр О. Валуєв заборонив видавати підручники й інші книги українською мовою

Нова система початкового шкільництва була встановлена 1864: 1- і 2-класні школи, підпорядковані мін-ву О.; «школи грамоти» під юрисдикцією Святішого Синоду, 3-річні парафіяльні школи (деякі зміни введено 1874). Одночасно створені 1864 на Лівобережжі і Півд. Україні земства дістали право творити земські школи. Кількість цих шкіл (від 3-річних до 7-річних і до вчительських семінарій) зростала з бл. 1600 у 1877 до 4700 у 1909 — 1910 pp. Від 1870 діячі земств намагалися завести в цих школах українську мову, але безуспішно. Уряд не довіряв земським школам і радше підтримував примітивніші парафіяльні школи.

Рос. уряд, не довіряючи правобережній шляхті, переважно польській, забороняв земства на Правобережжі аж до 1911. Це поглибило нац.-культ. відсталість Правобережжя.

1912 пов. школи перетворено на вищі початкові школи і 4-річні, переважно коедукаційні. З'явилися вони і в менших містах і в селах. Але аж до революції 1917 тільки 60 % дітей ходило до шкіл; на Правобережжі, з вищезгаданих причин, ще менше, наприклад у Київській губернії близько 40 %. У висліді майже повна письменність укр. населення в 1654 (див. вище) була зведена на підрос. Україні до 26 % 1897 (нижче сер. грамотности в імперії).

У 1890-их pp. земства почали творити також дитячі садки і ясла (див. Дошкільне виховання). Поч. пед. освіті на підрос. Україні дала Тимчасова Пед. Школа в Києві 1862. 1869 постала в Києві перша вчительська семінарія. 1917 було таких семінарій 33. 1874 засновано у Глухові учительський інститут, а 1917 було їх 8 (на дещо вищому рівні, ніж семінарії).

З розвитком освіти в Україні перші школи, переважно церковно-приходські, почали відкриватися і у найвіддаленіших селах. Як свідчить історична довідка, всього в Україні в 1897 році налічувалось близько 17 тисяч початкових шкіл. Вони утримувались державою, громадянами, земствами, церквою, приватними особами. Охоплювали навчанням близько 20% населення віком більше 10 років.

Як правило, в таких школах навчав дітей священик або дяк, які викладали закон Божий, навчали писати, читати та виконувати чотири арифметичні дії. Спочатку церковно-парафіяльні школи були однокласними, потім трикласними. Навчали читати та писати в основному за Часословом.

Крім Часослова, учні вивчали Псалтир. Для більшості з них навчання було важким та нецікавим. Як правило, в таких школах панувала "палочна" дисципліна.

Сер. школи після реформи 1864 і в наступні pp. ділилися на класичні гімназії (8-річні), реальні училища (6- або 7-річні), кадетські, духовні училища і семінарії (вищий ступінь), різні жін. сер. школи. Вищою сер. школою була Колегія Павла Ґалаґана, заснована 1871 в Києві.

Від 1870-их pp. земства почали творити проф. школи (мист. ім. М. Гоголя в Миргороді, ткацька в Дігтярах). На поч. 1917 були в Україні 93 фахові сер. школи.

1895 постала перша укр. студентська організація (в Київ. Університеті). 1913 таких оргцій було вже 22, переважно таємних (див. Студентство). Під впливом революції 1905 і тих організацій деякі проф. почали викладати українською мовою, але швидко це заборонено. Жінкам вільно було вступати до університетів тільки в рев. pp. 1905 — 06. Натомість існували різні вищі жін. курси (в Києві від 1878). Розвивалася вища техн. О. 1871 постав Харківський Ветер. Інститут (на базі ветер. школи, заснованої 1851), 1884 — Технологічний Інститут у Харкові, 1898 — Політехн. Інститут у Києві, 1889 — Вища Гірнича Школа в Катеринославі (від 1912 — Гірничий Інститут) тощо. Разом 1915 було 19 вищих фахових шкіл.

Від кін. 19 ст. бере початок позашкільна О., зокрема з 1891 почало діяти «Общество Грамотности» в Харкові (див. Товариства грамотності). Від 1864 були дозволені нові недільні школи під контролем уряду. Від 1870-их pp. опіку над ними перебрали земства, а згодом також духовенство. Нар. читання, заініційовані у Полтаві 1861 (по-рос.), були заборонені, але в 1870-их pp. відновлені. 1898 група українців у Петербурзі створила Благодійне Товариство видавання загальнокорисних і дешевих книжок, яке на подобу гал. «Просвіти» почало видавати укр. самоосв. книжечки. Революція 1905 дала змогу наслідувати гал. зразки більш одверто: 1905 в Катеринославі створено перше товариство «Просвіта», згодом і в ін. м.

На Кубані існували окремі рос. школи для козаків та «іногородних» (для козаків безкоштовні).

Галичина[ред.ред. код]

Приєднання Галичини до Австрії 1772 тимчасово припинило полонізацію О. і піднесло рівень укр. шкільництва. 1774 створено у Відні семінарію для уніятів (тепер званих гр.-кат.) Австрії при церкві св. Варвари (Барбареум), що існувала до 1784. 1777 введено в Галичині, як у всій імперії, 3 типи держ. шкіл: 6класні нормальні школи (у Львові і Чернівцях), 4-класні головні школи (в сер. м. і монастирях) і тривіяльні (найнижчі, народні). У перших типах введено нім. мову навчання, в останньому — поль. або «руську» (на практиці — ц.слов.). Нагляд над школами здійснювала крайова комісія.

1781 цісар Йосиф II завів обов'язкове заг. навчання всюди, де було понад 90 — 100 дітей у шкільному віці. Нагляд над школами доручено дідичам (отже в Галичині переважно полякам), рідше Відомству Держ. Скарбу. Нім. мову заведено і до тривіяльних шкіл у м. Організовано п'ять 5-класних гімназій з латинською мовою навчання, і від 1784 почали вимагати їх закінчення від кандидатів на свящ. 1783 створено у Львові гр.-кат. семінарію, 1784 — Львівський Університет з латинською мовою викладання. 1787 створено при ньому тимчасово «Studium Ruthenum» для кандидатів на свящ., які не знали латини (закрито 1809). 1788 львівське Ставропігійське Братство було перетворене на Ставропігійський Інститут у Львові, який видавав шкільні підручники й утримував одну школу з бурсою. Після смерти Йосифа II під тиском поляків навчання руської мови 1792 обмежено двома год. тижнево й усунено гр.-кат. свящ. від навчання релігії. 1805 Львівський Університет .здеґрадовано до ліцею. 1812 скасовано обов'язкове заг. навчання. Під тиском поль. кліру зникли укр. тривіяльні школи.

Нове відродження почалося 1817, коли знову відкрито університет у Львові, цим разом з нім. мовою. Гурток церк. діячів у Перемишлі (єп. М. Левицький, єп. І. Снігурський, о. І. Могильницький) заснував 1817 «Заведеніе Півчесько-Учительськое». Під впливом заходів цього гуртка 1818 уряд дозволив шкільне навчання по-руськи і віддав нагляд над укр. школами гр.кат. духовенству (на практиці тільки на парафіяльному рівні). Перемиський гурток почав видавати слов.-руські шкільні підручники.

У 1818 році гімназії стали 6-класними. У 1843 році на 2132 школи в укр. Галичині були 921 укр. (парафіяльних), 190 поль., 81 нім., а 938 мішаних. Але тільки 50 тривіяльних й одна головна (василіянська у Лаврові) були під наглядом гр.-кат. кліру. Рівень укр. парафіяльних шкіл був Значно нижчий, ніж тривіяльних.

Революція 1848 принесла створення осв. організації «Галицько-Руська Матиця» у Львові, 1849 — запроваджено у Львівському Університеті кафедру руської словесности, яку очолив Я. Головацький. Г. Шашкевич, що став у 1848 керівником департаменту нар. шкіл і гімназій Галичини у віденськім мін-ві О., зробив багато для вид. укр. підручників і розвитку укр. наук. термінології. 1855 цісар Франц Йосиф І передав нагляд над школами консисторіям. Це підвищувало вплив на укр. школи гр.-кат. консисторії у Львові. Але 1856 скасовано примусове навчання української мови в сер. школах. 1867 Відень передав владу в Галичині полякам. Того ж року створено Крайову Шкільну Раду у Львові у складі 4 поляків й 1 українця і замінено українську мову в -сер. школах і Львівському Університеті на поль. Укр. мову дозволено як викладову тільки в нижчих класах Академічної Гімназії у Львові. Крім крайової, існували також пов. гром. шкільні ради. Заведено всюди 6-річне обов'язкове навчання. 1868 постало важливе самоосв. товариство «Просвіта». 1876 староруський табір заснував на противагу «Просвіті» москвофільське Общество ім. М. Качковського. 1869 заведено обов'язкове знання обох місц. мов — поль. й укр. — для проф. Львівського Університету, але університет залишився мовно поль.

Початкові школи мали максимум 7 клас, при чому останні 3 класи становили т. зв. виділові школи. На укр. с. переважали 1- або 2-класні школи. Було лише кілька укр. 4-класних шкіл і 2 приватні укр. виділові школи для дівчат. 1913 р. 71 % початкових шкіл Сх. Галичини були укр. Проте поширення шкіл не було достатнє; 30 % населення у віці понад 9 pp. було неписьменне.

Українцям удалося вибороти тільки 6 держ. (8-річних, класичних) гімназій (2 у Львові, по 1 у Перемишлі, Коломиї, Тернополі, Станиславові) і паралельні укр. класи в поль. гімназіях у Бережанах і Стрию. Тоді як поляки мали 1 гімназію на 60 400 осіб, українці — 1 на 546 000. В укр. Галичині було 7 чоловічих і 3 жін. учительські семінарії, всі двомовні (поль.-укр.). Не було держ. укр. проф. шкіл, тільки 1 приватна сер. торг. школа «Просвіти» у Львові й 1 приватна нижча госп.-садівнича школа в Миловані Товмацького пов. (від 1911).

1881 постало Руське Товариство Пед., яке видавало двотижневик «Учитель» (1889—1914), а 1910 виник Крайовий Шкільний Союз на чолі з М. Грушевським і І. Кивелюком. Ці організації творили укр. приватні школи.. Напередодні першої світової війни було 16 приватних початкових шкіл і 13 сер.

1892 о. 'К. Сілецький створив першу укр. «захоронку» під опікою Сестер Служебниць. 1900 постало товариство Руська (потім Укр.) Захоронка. Деякі захоронки творили також Василіянки (див. Дошкільне виховання),

Учні і студенти (т. зв. академіки) творили в останній чверті 19 ст. різні організації (див. Студентство). Учителі початкових шкіл були організовані у Взаємній Помочі Укр. Вчительства (від 1905), сер. і вищих шкіл — в Учительській Громаді (від 1908). Вони видавали пед. журнали, остання також шкільні підручники. З ініціативи вчителів (О. Тисовського й ін.) створено 1911 — 12 виховну організацію для молоді «Пласт».

Невдоволені полонізацією Львівського Університету, в якому на 80 проф. було тільки 8 українців (а позиція українців у Львівській Політехніці, заснованій 1872, в Школі, потім Академії, Ветер. Наук у Львові, заснованій 1881, і в Сільськогосподарській академії в Дублянах була ще слабша), українці боролися за окремий університет. Дійшло до заворушень у Львові (1901—1907), протестних переїздів українських студентів до Віденського, Празького й інших університетів (т. зв. Сецесія). 1912 австрійська влада погодилася створити український університет 1916, але цьому перешкодила війна.

За російської окупації Галичини 1914—1915 укр. школи закрито.

Буковина[ред.ред. код]

Перед приєднанням до Австрії (1774) О. була дуже обмежена (тільки в монастирях для нижчого духівництва). 1777 року заведено тут таку саму систему шкільництва, як у Галичині. Нормальна Школа існувала в Чернівцях. 1851 почато викладання української мови в Чернівецькій нім. гімназії. 1869 створено осв. товариство «Руська Бесіда» з . завданнями, подібними до гал. «Просвіти». 1875 постав нім. Чернівецький Університет з 3 укр. кафедрами (мови, літератури та теології). 1887 постало товариство «Руська (згодом Укр.) Школа», яке видавало шкільні підручники. 1896 було 165 укр. держ. шкіл (у тому ч. 34 мішані укр.-нім. й укр.-рум.). Розвиток укр. початкових шкіл у м. сповільнювався перевагою євреїв, які підтримували нім. школи. Від 1896 почали творитися укр. або укр.-нім. держ. гімназії (в Чернівцях, Кіцмані, Вижниці). Постала також приватна укр. реальна гімназія у Вашківцях. 1907 товариство «Рідна Школа» відкрило приватну укр. жін. вчительську семінарію в Чернівцях, а 1910 там само засновано укр. відділ у держ. учительській семінарії.

Заг. ситуація укр. шкіл на Буковині була ліпша, ніж у Галичині. Нагляд над ними був в укр. руках. 1910 — 11 були 224 укр. школи (у тому ч. 8 мішаних) поруч з 177 рум., 82 нім., 12 поль. і 8 угор.; навчали в них 800 вчителів. Від кінця 1870-их pp. існували укр. учнівські й студентські організації («Союз», 1875).

Закарпаття[ред.ред. код]

Через брак підтримки уряду українські школи після єп. А. Бачинського почали занепадати. Зусилля для піднесення народної освіти виявляв мукачівський єп. В. Попович (1837—1864). Від 1840-их pp. на чоло культурно-педагогічних діячів Закарпаття висунулися О. Духнович, автор першого букваря народною мовою (1847), й А. Добрянський, творець освітнього Общества, св. Василія Великого 1866 (700 чл. на 1870), яке намагалося видавати шкільні підручники.

Перетворення Австрії на Австро-Угорщину зміцнило 1868 мадяризаційний натиск. У державних школах заведено угорську мову навчання, українську (або русько-слов.) залишено як предмет. Руськими лишилися тільки парафіяльні початкові школи. Якщо в 1881 були 353 державних руські школи і 265 угорських, то в 1906  році — вже тільки 23 руські, решта угорські або мішані. Закон міністра освіти А. Аппоньї 1907 ліквідував взагалі навчання руської мови в гімназіях і учительських та духовних семінаріях. Загалом угорська політика перекреслила освітні досягнення Закарпаття від 17 ст. і довела до того, що 60 % населення стало неписьменним.

1917—1920[ред.ред. код]

Зайняття Волині, Підляшшя і Полісся німцями й австрійцями під час першої світової війни дозволило на організацію там укр. шкіл (разом 250). На Холмщині австр. окупаційні органи не дозволяли творити укр. школи.

Після революції в лютому 1917 організація укр. шкільництва перейшла в руки Ген. Секретаріату О. Центр. Ради (секретар І. Стешенко). Утримано давні 3 шкільні округи під назвою комісаріатів. Створено Товариство Шкільної О. для виготовлення укр. підручників. Почав виходити в Києві часопис «Вільна укр. школа» (1917 — 19), згодом «Народня Освіта». У серпні 1917 відбувся І з'їзд укр. учителів у Києві. Створено Укр. Пед. Академію в Києві. Після проголошення УНР в листопаді 1917 укр. сер. шкільництво розвивалося уже нестримно скрізь на території укр. держави.

Спеціальна комісія мін-ва О. УНР від кін. 1917 проектувала 12-річну «єдину трудову школу». Гетьманське мін-во О. (М. Василенко) натомість розвивало укр. шкільництво згідно з прийнятими в Европі зразками. Літом 1918 створено понад 50 укр. сер. шкіл (деякі перетворені з доти рос.). У Полтаві створено Іст.-Філол. Фак., у Києві Держ. Драматичну Школу і Укр. Держ. Академію Мистецтв (грудень 1919), Організовано систему О. для дорослих під керівництвом С. Русової. Восени 1918 відкрито укр. університети у Києві (побіч рос. Унту ім. св. Володимира) і в Кам'янці-Подільському на додаток до 3 існуючих університетів, покищо тільки частково українізованих. Крім цього, постав новий університет у Катеринославі.

На Кубані вдалося 1917 ввести укр. навчання тільки в нижчих початкових школах. 1919 створено 2 українських гімназії й українізовано 2 вчительські семінарії. Більшість шкіл залишилася рос.

У Галичині за ЗУНР шкільництво належало до компетенції Держ. Секретаріату О. (держ. секретар О. Барвінський) і пов. шкільних рад. Частину поль. шкіл у м. українізовано. Приватні укр. школи націоналізовано. Діяло 30 сер. шкіл (20 гімназій, 3 реальні школи, 7 учительських семінарій).

Українські землі під Польщею[ред.ред. код]

1919—1939. До окупації Галичини Польщею 1919 була розвинена мережа укр. шкільництва (бл. 2 500 початкових шкіл і бл. 500 на півн.зах. землях, захоплених тоді ж поляками). Було також у Західній Україні бл. 35 укр. сер. шкіл. Спочатку поляки втримували в Галичині систему австр. шкільництва, але від 1921 зрівняли її з поль. Від 1932 обов'язкове навчання продовжено до 7 pp. Укр. землі мали нижчий від загальнополь. відсоток початкових шкіл вищого рівня (7-класних): 13,5 % у Галичині, 8,5 % на півн.-зах. землях проти 16 % у цілій Польщі. Переважали найнижчі, 4-класні школи.

1924 поль. мін. О. С. Ґрабський заініціював закон про утраквізм (подвійність), — переведення укр. шкіл на укр.-поль. — і про референдум батьків щодо вибору між поль. або українською мовою («lex Grabski»). У висліді кількість укр. шкіл у Галичині впала з 2 426 в 1921—1922 до 352 у 1937—1939. У «двомовних» школах Галичини переважала польська мова і польські вчителі. На Поліссі всі 22 укр. початкові школи закрито, не введено двомовних шкіл і навіть усунено українську мову як предмет. Заборонено навчати української мови на Холмщині й Підляшші. Навіть правос. релігії можна було вчити тільки по-поль. На Волині кількість шкіл з українською мовою упала з 443 в 1922 — 23 до 8 у 1937 — 38, натомість збільшено число утраквістичних шкіл. Загалом в кін. 1930-их pp. тільки 7 % українців ходило до чисто укр. шкіл. Укр. вчителів масово висилано на поль. землі або звільнювано. Сер. укр. школам накинено деякі предмети польською мовою. Більшість українських середніх шкіл була приватна. Державними були тільки українські гімназії, успадковані після Австрії (але і з них закрито тернопільську). Була тільки 1 державна українська проф. школа (рільничий ліцей у Чернелиці).

Боротьбу за укр. школу провадило Українське Педагогічне Товариство, 1926 перейменоване на товариство «Рідна Школа». Польська влада не дозволила поширити його діяльність поза Галичину. Воно фінансувало школи, бурси і видавало журнал «Рідна школа» (від 1932). Завдяки його зусиллям зросла кількість і якість українських приватних шкіл. Деякі приватні середні школи провадили укр. кат. рел. інституції. У Львові при Малій Семінарії 1930 відкрито Матуральні Курси для учнів з закритих польською владою вищих клас у гімназіях (Тернопіль, Рогатин, Дрогобич), що 1931 розвинулися у повну гімназію класичного типу. Від 1920-их pp. «Рідна Школа» і Ревізійний Союз Кооператив намагалися творити проф. школи і курси (але вони становили тільки 7 % проф. шкіл у Галичині). Широко розвинена була укр. дошкільна О. 1934 Василіянки створили семінарію для дошкільних опікунок у Львові.

1919 організовано у Львові українські університетські курси, але 1920 поляки їх заборонили; тоді їх продовжувано таємно (Львівський (таємний) Укр. Університет, 1921—1925). Подібно діяла 1922—1925 Львівська (таємна) Укр. Висока Політехн. Школа. Хоч поль. уряд зобов'язався перед зах. союзниками створити укр. університет до 1924, ніколи цього не виконав. Єдиною леґальною укр. високою школою, була Гр.-Кат. Богословська Академія у Львові, заснована 1928. До 1925 українці бойкотували поль. вищі школи, але ліквідація укр. таємних високих шкіл і трудність нострифікації закордонних дипломів примусила їх припинити бойкот. Проте приймання українців до польських високих шкіл було обмежене.

У позашкільній О. далі перед вела в Галичині «Просвіта» (1935 — 3 075 читалень). На Станиславівщині діяло греко-католицьке освітнє товариство «Скала». Натомість Общество ім. Качковського занепадало.

На Волині і Поліссі поляки делеґалізували «Просвіту» в 1928—1932 рр. На Холмщині і Підляшші діяло освітнє товариство «Рідна Хата», але 1930 р. було ліквідоване поляками.

Закарпаття 1919—1939[ред.ред. код]

Після включення Закарпаття до Чехо-Словаччини 1919 умови розвитку укр. шкільництва були кращі на сх., на т. зв. Підкарпатській Русі, ніж на зах. (Пряшівщина), включеній до Словаччини. Кількість початкових руських (укр.) шкіл зросла на Підкарпатській Русі з 34 1916 до 492 1938 (включно з 23 горожанськими школами, тобто нижчими сер. школами, що існували за угор. зразком). Укр. школи переважали (492 на заг. ч. 861), подібне було з учительськими семінаріями (4 на 5 1938) і проф. школами (138 на 179 1938); менш корисна була пропорція дитячих садків (132 на 252) і гімназій (5 на 11). Серед останніх були на Підкарпатській Русі 3 чес., 2 єврейські та 1 угорська. В Ужгороді існувала також гр.-кат. духовна семінарія.

На Пряшівщині тільки 57 % укр. дітей ходило до руських шкіл. У Пряшеві були гр.-кат. семінарія і 1 руська учительська семінарія та 1 приватна гімназія.

В питанні вибору мови навчання (місц., з домішкою ц.-слов., укр. літ. чи рос.) існував тут повний хаос; не бракувало й маніпуляцій т. зв. шкільним плебісцитом 1936, коли батьки мали вибирати міні «русскою» і «малорусько-укр.» мовами. Врешті і тут перемогла укр. течія.

Учителі були об'єднані в Союзі Укр. Учителів (з 1929), Учительській Громаді Підкарпатської Руси (з 1929), що видавала «Учительський голос» і «Нашу школу», та в русофільському Учительському Товариществі. Позашкільну О. очолювала «Просвіта» (від 1920) і москвофільське Общество ім. О. Духновича (від 1923), а допомогою школам займалися Пед. Товариство Підкарп. Руси (засноване 1923) і москвофільська «Школьная Помощь».

Коли восени 1938 Підкарп. Русь (Карп. Україна) створила власний уряд, шкільний реферат в Ужгороді перетворено на мін-во шкільництва на чолі з А. Штефаном (перенесене згодом до Хусту разом з урядом).

Буковина і Бесарабія 1919—1940 рр.[ред.ред. код]

Зайнявши Буковину 1918, румуни ввели 1919 «стан облоги» і почали румунізацію укр. шкільництва, закінчивши її 1927. Щойно після знесення «стану облоги» 1928 уряд дозволив 1929 вести часткове навчання по-укр. в рум. школах на Буковині, але 1934 і це скасовано. Бесарабія в 1920 — 27 користувалася адміністративною автономією, завдяки чому там ще навчалися українською мовою в бл. 120 школах.

Західна Україна 1939—1945 рр.[ред.ред. код]

У 1939 —1941 сов. система О. була тимчасово поширена на Галичину, півн.-зах. укр. землі, півн. Буковину й Бесарабію.

У Генерал-губернаторстві (1939—1945) на приєднаних українських землях у період 1939—1941 років постали українські школи. У 1941 налічувалось 911 шкіл, якими опікувався Український Центральний Комітет у Кракові. Після приєднання Східної Галичини до Генерал-губернаторства у 1942—1943 роках там було 4173 українські початкові школи, більше ніж коли-небудь раніше на дотичних українських землях. У 1942 році діяло 12 гімназій, а в 1943—1944 рр. — 9 учительських семінарій. Добре розвинені були фахові школи (330 проти менше 20 за Польщі). З вищих шкіл діяли різні Держ. Фахові Курси у Львові з нім. мовою навчання і переважно укр. студентами.

На землях Райхскомісаріату України німці не дозволили на українське шкільництво вище 4 класи. Діяли тільки деякі проф. школи.

На Закарпатті під владою угорців (1939—1944 рр.) кількість руських (укр.) гімназій зменшилась з 7 (1939 р.) до 3 та горожанських шкіл з 30 до 10. На Буковині, в Бесарабії і в Трансністрії румунська окупаційна влада (1941—1944 рр.) взагалі зруйнувала українське шкільництво.

Освіта в УРСР[ред.ред. код]

Міжвоєнна доба[ред.ред. код]

Одним з перших актів рад. влади щодо шкільництва була заборона навчання релігії (1919). Більшовики прийняли подібну ідею «єдиної трудової школи» восени 1918, яку рік раніше висувала Центральна Рада. В УСРСР народний комісар О. — Г. Гринько зі своїм помічником Я. Ряппом увів 1920 інший варіант такої системи, ніж прийнятий у рад. Росії. Він відзначався крайнім техніцистичним напрямком, майже без гуманістичної і класичної програми. Університети були замінені Інститутами Народної Освіти (ІНО). Метою цієї системи було прискорене перетворення УССР з аграрної на пром. країну, а також опіка над майже 1 млн. безпритульних дітей. Позитивне було саме існування О., незалежної від Москви, що вможливлювало мовну українізацію шкіл (офіц. прийняту політику ЦК КП(б)У 1923).

За часів нар. комісара О. — М. Скрипника (1927—1933), гол. промотора «українізації», відсоток учнів в укр. школах УССР зріс з 78 до 88,5. Створено також понад 300 укр. шкіл для укр. меншости в ін. республіках СССР. Українізація шкіл була менша в м. (43,8 % проти 81,9 % по с. 1925—1926 рр.), повільніша також у проф. школах (51,9 %, тоді ж) і вищих школах (48,9 %), ніж у нижчих. Існували також школи з викладовими мовами нац. меншостей.

Хоч 7-класна школа (т. зв. неповна сер.) для всіх була метою, практично 1925 введено тільки 4-класну обов'язкову школу для всіх. Але й так майже 1/3 дітей не кінчала 4 клас у 1920-их pp. Від 1930 заведено обов'язкове 7-класне навчання в м.

Проф. школи від 1921 підлягали Укрголовпрофосові при Нар. Комісаріаті О. У більшості цих шкіл (79 % на 1928) треба було платити за навчання, але діти бідних робітників і селян були звільнені від оплат. Вишкіл кваліфікованих робітників ведено в фабрично-заводських семирічках (ФЗС), сильно зросійщених (тільки в 17,6 % зайняття велося винятково українською мовою). Вищими техн. школами були технікуми, але в 1928 техн. О. в СРСР була уніфікована, і технікуми в УРСР здеґрадовано до сер. рівня за зразком РРФСР. У проф. школах українці були представлені недостатньо (в 1929—30 рр. — 53,1 %, тоді як в УРСР 80 % населення було укр.). Тільки в 36,5 % технікумів у 1929—30 рр. викладалися всі предмети українською мовою. Для проф. шкіл ця пропорція була краща (59,1 %).

Головним завданням ІНО було готування учителів для старших клас семирічки; існували вони в Харкові, Києві, Одесі, Дніпропетровському, Кам'янці-Подільському (на базі дотеперішніх університетів), а також у Миколаєві, Херсоні, Ніжині, Полтаві, Чернігові, Житомирі й Луганському. На поч. 1930-их pp. вони були поділені за дрібнішими спеціальностями, і їх кількість зросла до 42. Тільки 56 % студентів були українцями. Від 1921 до 1940 для підготови до високих шкіл існували 2-річні роб. фак. 1929 57 % їх студентів належало до ком. партії і комсомолу. На робітфаках мова викладання була переважно (60,4 % в 1929—30 рр.) укр.

Манія експериментаторства з частими змінами утруднювала навчальний процес. Укрголовпрофос призначав ректорів вищих шкіл, а ЦК КП(б)У — політ. комісарів. Але коли 90 % ректорів стало чл. партії (в 1926—1927 рр.), посада комісара стала зайвою.

Спочатку товариство «Просвіта» як позашкільна осв. установа розвивала далі діяльність за большевиків (зріст відділів з 852 у 1918 до 4 322 на 1921), але на поч. 1922 її ліквідовано або перетворено її відділи на сов. культ, установи (сельбуди, хати-читальні тощо). 1921 створено надзвич. комісії ліквідації неписьменности (Лікнеп) і навчання грамоти до 50 pp. вчинено обов'язковим. 1926 було 36,4 % неписьменних, 1939 — вже тільки 11,8 %.

1930 багато проф. шкіл підпорядковано різним комісаріатам у Москві. 1936 вищі школи підпорядковано Комітетові вищої О. в Москві (за посередництвом подібного комітету в Києві). Таким чином нарком О. УРСР відав з того часу тільки нижчим і сер. шкільництвом, дошкіллям і деякими технікумами. 1933 зі смертю Скрипника була загальмована політика «українізації». Відсоток укр. студентів упав з 62,8 1930 до 54,2 на 1938. Кількість учнів в усіх укр. школах зменшилася в 1932 — 33 через штучний голод. У 1934 — 35 припинено вивчення в сер. школах іст. України і привернено позитивну оцінку давньої політики царату. Таємним указом ЦК КП(б)У 1938 наказано примусове навчання рос. мови в школах усіх щаблів.

Від 1933 розпочато ліквідацію відмінности системи шкільництва в УРСР від решти СРСР. Позитивним було відновлення унтів 1933. 1936 заведено загальносоюзну систему: початкова 4-річна школа, неповна сер. (семирічна школа) і повна сер. (десятирічна школа). Початкова школа була обов'язкова на с., неповна сер. — в м. ІНО перетворено 1932—1933 pp. на 4-річні пед. інститути. 1940 запроваджено «школи трудових резервів» з примусовим набором учнів за селективною системою і примусовим працевлаштуванням. У кін. 1930-их pp. введено військ. вишкіл у школах.

1939—1945 рр.[ред.ред. код]

Під час війни з Німеччиною совєти створили укр. школи для евакуйованих українців у Росії (71 в 1942—1943 рр.), Казахстані (64) й ін. аз. республіках. Також діяли 32 евакуйовані вищі школи УССР. У 1943—1944 рр. створено вечірні школи роб. молоді (в м.) і школи сіль. молоді (по с. для надолуження воєнних спізнень в О.).

Від 1945 до 1970 р.[ред.ред. код]

Труднощі повоєнної доби характеризує зріст вечірніх шкіл: з 876 1950—1951 рр. до 2070 на 1964 — 1965 у м. (у с. їх кількість на той час меншала). Діяли також вечірні школи для дорослих, вечірні й заочні проф. школи.

Кількість вищих шкіл зменшилася у висліді комасації з 173 шкіл 1940—1941 рр. до 140 на 1958—1959 рр. (при одночасному зростанні ч. студентів). Створено новий Ужгородський Держ. Університет (1945). Тільки 55,7 % студентів у 1958 — 59 студіювали нормально (решта — заочно і на вечірніх курсах). Цей відсоток упав до 38,7 в 1965—1966 рр. у висліді реформ М. Хрущова, але згодом почало кращати.

Продовжувалося російщення шкільництва: відсоток рос. шкіл зріс з 14 у 1938—39 рр. до бл. 25 на 1955—1956. Зі шкіл нац. меншостей залишилися тільки молд., угор. і поль. (разом 319 у 1950—1951 рр.). 1946 майже всі вищі школи (крім пед., мед. і мист.) підпорядковано безпосередньо мін-ву вищої О. в Москві. Щойно 1955 відновлено мін-во вищої О. в Києві, але з обмеженими компетенціями.

Проведено перевишкіл учителів у Західній Україні, 2/3 яких визнано невідповідними сов. вимогам. Між 1945 і 1951 спроваджено бл. 36 400 вчителів зі Сх. України. Після змін населення відсоток укр. шкіл у Західній Україні став найвищим в УССР (у Галичині, на Волині і Буковині 93,3 % в 1946 — 47 проти 86 % у 1940—1941). Створено 22 нові вищі школи в зах. Україні, спочатку українізовані, але від 1949—52 рр. переважно зросійщені. Під час короткої «відлиги» 1950-их pp. секретар ЦК КПУ Л. Мельніков був усунений за надто явне російщення О. у Західній Україні.

Важливим етапом у розвитку О. в Україні став закон Верховної Ради СРСР 1959 р. «Про зміцнення зв'язку школи з життям і про дальший розвиток нар. освіти», на підставі якого інтенсивно посилено русифікацію укр. шкільництва. У дусі цього закону зреформовано семирічки і десятирічки на 8- (обов'язкові) і 11-річні «заг.-осв. політехн. школи з виробничою підготовою». Після закінчення сер. О. треба було відпрацювати щонайменше 2 pp. перед вступом до вищої школи (за винятком 20 % найздібніших учнів). Як й ін. реформи Хрущова, також цю частково скасовано 1964-1967. Проте залишено обов'язок 8-річної заг. О., повернено, замість 11-річного, 10-річне навчання, залишено безплатність сер. і вищої О. і необов'язковість навчання української мови й літератури в рос. школах УССР. В атмосфері нового наступу на українську мову відсоток укр. шкіл упав з 85,5 % в 1955—1956 до 81,1 % в 1967—1968 рр.

1956 р. введено школи-інтернати з оплатою за навчання, а від 1960 — «школи продовженого дня» (півінтернати) від 1 до 8 клас заг.-осв. школи. Ці школи не є надто поширені, бо вимагають більше коштів.

У 1967—1968 рр. ще половина учнів технікумів і проф. шкіл вчилася заочно і на вечірніх курсах. Найбільше вчилося у пром. і будів. професіях (45,3 %). Порівняно з зах. країнами низький відсоток вивчав торгівлю, фінанси, адміністрацію і право (13,3 на 1967—1968 рр.).

1964 р. створено Донецький Університет. Від 1958 наук. ступені затверджує Всесоюзна Атестаційна Комісія в Москві. Тоді як рівень навчання спеціалістів точних а природничих наук високий, то у гуманістичних і суспільствознавчих галузях він низький. Від 1967 р. встановлено пільги в прийманні до вищих шкіл кол. військовим і працівникам безпеки. Випускники вищих проф. шкіл мають обов'язок працювати 3 pp. на визначених місцях, часто поза Україною. В кін. 1960-их pp. УРСР мала на 1/4 менше студентів на 10 000 населення, ніж Росія. В 1968—1969 рр. тільки 21,8 % студентів жило в гуртожитках; більшість дістає стипендії. 1974 видано таємну інструкцію не приймати до університетів Зах. України більше 25 % місцевої молоді. Починаючи від 1960-их pp., помітна нац. активність студентів (демонстрації, арешти, усування з університетів). Від 1965 р. випускники проф. вищих шкіл мають право на постійну посаду.

1970—1985 pp.[ред.ред. код]

З кін. 1960-их pp. посилено централізацію шкільництва в УРСР. 1969 відновлено Мін-во О. СРСР, яке є союзно-респ. Мін-во О. СРСР здійснює керівництво заг. сер. О., дошкільним вихованням та розвитком пед. наук. Завданням центр. мін-ва є визначення основних напрямів розвитку О., розроблення типових навчальних планів та програм, створення і видавання уніфікованих шкільних підручників та методично-навчальних посібників різного типу.

Гол. спрямуваннями в роботі шкіл за ці роки стають: трудове, воєнно-патріотичне й інтернаціоналістичне виховання, здійснення заг. сер. О. Останнє викликане потребою підвищення О. робочих кадрів (90 % спеціальностей чорної металургії, 80 % машинобудів. вимагають підготови в обсязі середньої школи).

Особливого значення надається трудовій підготові в сільських школах, які становлять 80 % усіх шкіл. Рівень навчання в сіль. школах значно нижчий від міських, що зумовлене поганою матеріальною базою шкіл, перевантаженням учителів позашкільною працею, віддаленістю від культ. центрів. Сіль. школи орієнтовані переважно на працю в колгоспному виробництві.

У нових програмах особливо наголошується завдання політ. виховання молоді. У шкільну систему 1972 введена обов'язкова початкова військ. підготова в усіх сер. школах. Практично учні (хлопці та дівчата) беруть участь у військ.-техн., фізкульт. підготові.

У зв'язку з тим, що нар. і проф. О. в СРСР виявила поважні хиби, як і тому, що послаб кол. потяг до О. і навчання взагалі, сов. органи заходилися на поч. 1980-их pp. коло нової шкільної реформи. 1984 ЦК КПРС опублікував постанову «Основні напрями реформи загальноосв. і проф. школи», які стали основою пізнішого респ. законодавства про шкільництво. В основному збережено дотеперішню систему шкіл, але в програмі кладено ще більший натиск на трудове навчання та оволодіння учнями конкретних знань з техн., екон. і суспільних наук. Наголошується практичне включення випускників сер. і проф. шкіл у суспільне життя і процес продукції. З цією метою госп. установи й підприємства повинні тісно співпрацювати з школами, беручи над ними шефство. Так само посилюється роля батьківських комітетів у допомозі школам й у вихованні. Очевидно, що одним з гол. напрямів залишається ком. ідеологічне виховання та дальше російщення нерос. шкіл.

Під гаслом покращення викладання рос. мови ухвалено низку постанов, що фактично зводять рідну мову до другорядної. В «Основах законодавства Радянського Союзу та союзних республік про нар. освіту» 1973 р. стверджується, що вивчення мови нац. республік в російськомовних школах залежить від бажання батьків.

Наказами мін-ва О. УРСР запроваджена програма удосконалення рос. мови в усіх школах; у дитячих садках нац. республік з 1979 введено обов'язкове навчання рос. мовою, починаючи з 5 pp. життя, як також висунено вимогу культивувати рос. мову в родинах. Уведено спеціальні програми, складені для початкових шкіл з поглибленим курсом рос. мови, введено години для факультативних зайнять за рахунок скорочення ін. предметів, посилено позакласні зайняття з рос. мови. Рекомендовано ввести викладання спеціальних та загальноосв. дисциплін рос. мовою, починаючи з 2—3 курсів в усіх вищих школах союзних респ.; введено обов'язкове вивчення рос. мови на перших 2 курсах всіма студентами (за рахунок ін. дисциплін). Ці заходи відсунули на задній план українську мову вже в нижчому і сер. шкільництві.

У 1977—1978 рр. в 4—10 класах денних заг.осв. шкіл УРСР було 45 700 учителів рос. мови й літератури, а тільки 43 500 учителів укр., молд., угор. і поль. мов і літератур.

Одним з яскравих показників русифікації О. є дані про ч. шкіл в обласних містах з укр. й рос. мовами викладання та мішаних (рос.-укр.) на сер. 1987, опубліковані Комісією для зв'язку Спілки Письм. України з навчальними закладами УРСР:

Міста Укр. шкіл Рос. шкіл Мішаних
Вінниця 10 21
Ворошиловград  — 60 1
Дніпропетровськ 9 125 6
Донецьк  — 146
Житомир 14 16 1
Запоріжжя 1 95 5
Івано-Франківськ 18 6 2
Кіровоград 4 17 11
Львів 66 26 11
Миколаїв  — 51 5
Одеса 3 90 7
Полтава 19 16
Рівне 15 9
Симферополь  — 33
Суми 3 20
Тернопіль 20 3
Ужгород 12 5 2
Херсон 5 49 1
Харків 2 156 З
Хмельницький 9 17 2
Черкаси 5 19 7
Чернівці 15 23
Чернігів  — (2?) 24 6
Київ 34 152 88

Як урахувати, що мішані школи практично рос. або завтра такими стануть, то в гол. м. УРСР є тільки 16 % укр. шкіл, решта 84 % — рос. Але й ці відсотки не відбивають дійсного, значно гіршого стану, бо укр. школи звичайно чисельно малі й гірше від рос. устатковані, до того ж багато предметів і в них, за браком укр. підручників, викладаються рос. мовою.

Дошкільне виховання[ред.ред. код]

Створена 1969 р. нова «Програма виховання в дитячому садку» реґляментує всю роботу дошкільного виховання: у ній подані режим дня, визначене обов'язкове навчання, гри, устійнена програма усіх видів виховання. Особливо значне місце відводиться ідеологічному ком. вихованню.

Сітка дошкільних установ в Україні збільшилася і на кін. 1973—74 рр. становила 5 800 одиниць, у яких виховується 260 тис. дітей. Понад 70 % колгоспів також мають постійно діючі дитячі садки. Ясла і дитячі садки частково безплатні (платиться 1/3 коштів). З 1976 пед. училища, що готують виховників для дошкільних установ, працюють за новими програмами, що уможливлюють персоналові виховну роботу з дітьми різного віку, починаючи від немовляти. Не зважаючи на збільшення приміщень, лише 37 % дітей відвідувало дитячі установи (1976).

Переповнення дошкільних установ понад норми, невідповідність приміщень, погане обслуговування призводять до постійних захворювань дітей. Працівники дошкільних установ становлять найнижчу категорію пед. працівників з найменшою платнею, що неґативно впливає на якість роботи.

Сер. школи. У 1970-их pp. заг.осв. школа перейшла на нові програми, з деякою зміною системи навчання. Навчання в початковій школі скоротилося до 3-х pp., у зв'язку з чим виявилася потреба в перекваліфікації вчителів. Навантаження учнів молодших клас становить 24 год. на тиждень, при 32 навчальних тижнях на рік.

Незважаючи на велику кількість постанов про покращення навчання та виховання, рівень залишається ще низьким, особливо в сіль. школах, що пояснюється поганим обладнанням шкіл та браком учителів.

1972 створено Симферопільський Університет, а 1985 Запорізький.

Національна школа[ред.ред. код]

Докладніше у статті Освіта в Україні
За українське шкільництво

Проблема національної моделі школи в Україні, як і в усій Європі, набирає особливої актуальності та чітко окресленої мотивації ще із XVII століття, коли і окремі держави, і цілі імперії стають на шлях суверенного національно-державного розвитку, коли створюються три найперші національно-демократичні республіки: Англія, Нідерланди й Україна.[1]

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. Літ.: Кононенко П.П. Концепція національної системи освіти. – Історія української школи і педагогіки. Хрестоматія. – К., «Знання», 2003

Література[ред.ред. код]

  • Енциклопедія українознавства. У 10-х томах. / Головний редактор Володимир Кубійович. — Париж; Нью-Йорк: Молоде життя, 1954—1989.
  • Лавровский Н. О древнерусских училищах. X.
  • Барсов И. Народные школы в Юго-Западном крае. к. 1864
  • Драгоманов М. Народні школи на Україні, «Громада». Женева 1877
  • Харлампович К. Западнорусские православные школы XVI и начала XVII в. Казань 1898
  • Павенцький А. Початок і розвій шкільництва на Руси. Л. 1900
  • Карбулицький І. Розвій нар. шкільництва на Буковині. Вашківці 1907
  • Баран С. З поля статистики гал. сер. шкіл. Л. 1910
  • Проект єдиної школи на Україні, частина 1. Кам'янець-Подільський 1919
  • Пастернак С. Із історії осв. руху на Україні за часів революції 1917 — 1919. К. 1920
  • Astermann M. Erziehungs- und Bildungswesen in der Ukrainischen Sozialistischen Räterepublik. Берлін 1922
  • Біленький Я. Укр. приватні школи в Галичині. Л. 1922
  • Гринько Г. Нариси радянської просвітньої політики. X. 1923
  • Wanczura A. Szkolnictwo w Starej Rusi. Л. 1923
  • Левицький В. Історія виховання і навчання. Л. 1925
  • Омельченко М. Шкільництво на Кубані. Прага 1927
  • Авдієнко М. Нар. освіта на Україні. X. 1927
  • Ряппо Я. Нар. освіта на Україні за десять років революції. X. 1927
  • Ясінчук Л. 50 літ «Рідної Школи». Л. 1931
  • Сімович В. Укр. шкільництво на Буковині. Праці Укр. Пед. Товариства в Празі, І. Прага 1932
  • Skolstvi na Podkarpatske Rusi v přitomnosti. Прага 1933
  • Сліпий Й. Історичний огляд виховання загалом і зокрема на Україні, 1 — 2. Л. 1935
  • Сірополко С. Історія освіти на Україні. Л. 1937 Сірополко С. Історія освіти на Україні. — Київ: Наук, думка, 2001. - 912 с. Djvu файл з текстовим шаром і навігацією.
  • Крилов І. Система освіти в Україні (1917 — 1930). Мюнхен 1956
  • Філіпов О. Розвиток радянської школи в УРСР в період першої післявоєнної п'ятирічки. К. 1957
  • Грищенко М. Розвиток народної освіти на Україні за роки радянської влади. К. 1957
  • Черкашин Л. Заг. навчання в Укр. РСР, 1917 — 1957. К. 1958
  • Гутянський С. Здійснення ленінських принципів народної освіти на Україні. К. 1961
  • Марченко М. Історія української культури з найдавніших часів до середини XVII ст. К. 1961
  • Ясницький Г. Розвиток народної освіти на Україні (1921 — 1932). К. 1965
  • Нар. освіта і пед. думка в Укр. РСР, 1917 — 1966. К. 1967
  • Kolasky J. Education in Soviet Ukraine: A Study in Discrimination and Russiflcation. Торонто 1968 (укр. видання 1970)
  • Заволоко А. Загальноосв. школа України в кін. XIX — поч. XX ст. К. 1971
  • Ігнат А. Загальноосв. школа на Закарпатті в XIX — на поч. XX ст. Ужгород 1971
  • Бабишин С. Школа та освіта давньої Русі. К. 1973
  • Нікітіна Л. (ред.) Нар. освіта, наука і культура в Укр. РСР. Статистичний зб. К. 1973
  • Iwanicki М. Oświata і szkolnictwo ukraińskie w Polsce w latach 1918 — 1939. Седльце 1975
  • Розвиток народної освіти в Укр. РСР в 1974 — 76 pp. K. 1977
  • Sirka A. The Nationality Question in Austrian Education
  • The Case of Ukrainians in Galicia, 1867 — 1917. Франкфурт 1980.

Посилання[ред.ред. код]