Шойгу Сергій Кужугетович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Сергій Кужугетович Шойгу
(рос. Сергей Кужугетович Шойгу)
Сергій Кужугетович Шойгу(рос. Сергей Кужугетович Шойгу)

Міністр оборони Російської Федерації
Нині на посаді
На посаді з 6 листопада 2012 року
Президент   Володимир Путін
Прем'єр-міністр   Дмитро Медведєв
Попередник Сердюков Анатолій Едуардович

Голова МНС Росії
Час на посаді:
20 січня 1994 року — 11 травня 2012 року
Президент Борис Єльцин
Володимир Путін
Дмитро Медведєв
Прем'єр-міністр   Віктор Черномирдін
Сергій Кирієнко
Євген Примаков
Сергій Степашин
Володимир Путін
Михайло Касьянов
Михайло Фрадков
Віктор Зубков
Володимир Путін
Дмитро Медведєв

Народився 21 травня 1955(1955-05-21) (59 років)
Чадан Тувинська АРСР
Громадянство Росія Росія
Національність тувинець
Політична партія КПРС
Єдина Росія
Нагороди
Герой Російської Федерації
Орден «За особисту мужність»
Орден «За заслуги перед Вітчизною» III-го ступеня

Сергій Кужугетович Шойгу (рос. Сергей Кужугетович Шойгу; * 21 травня 1955(19550521), Чадан Тувинська АРСР) — російський державний діяч та політик, міністр оборони Російської Федерації (з 2012). Генерал армії. Член Бюро Вищої ради партії «Єдина Росія».[1]. Президент Російського географічного товариства. Академік Академії проблем якості Російської Федерації, Міжнародної академії наук з екологічної безпеки, а також Російської і Міжнародної інженерних академій. За національністю тувинець.

Біографія[ред.ред. код]

Народився в місті Чадан Тувинської АРСР в сім'ї потомствених кочівників-скотарів. Батько все життя працював у партійно-радянських органах і вийшов на пенсію першим заступником Ради міністрів Тувинської АРСР. У школі Сергій Шойгу відзначався посередньою успішністю.

В 1972 году, після закінчення школи, поїхав вчитися до Красноярського політехнічного інституту, який закінчив у 1977 році за спеціальністю «інженер-будівельник».

Кар'єра[ред.ред. код]

1977–1978 рр.. — Майстер тресту «Промхімстрой» (Красноярськ).

1978–1979 рр.. — Майстер, начальник дільниці тресту «Тувінбуд» (Кизил).

1979–1984 рр.. — Старший виконроб, головний інженер, начальник будівельного тресту «Ачінскалюмінійстрой» (Ачинськ).

1984–1985 рр.. — Заступник керуючого трестом «Саяналюмінбуд» (Саяногірськ).

1985–1986 рр.. — Керуючий трестом «Саянважкбуд» (Абакан).

1986–1988 рр.. — Керуючий трестом «Абаканвагонбуд» (Абакан).

1988–1989 рр.. — Другий секретар Абаканського ДК КПРС (Абакан).

1989–1990 рр.. — Інспектор Красноярського крайкому КПРС (Красноярськ).

1990–1991 рр.. — Заступник голови Державного комітету РРФСР з архітектури і будівництва (Москва).

1991-й — голова Російського корпусу рятувальників (Москва).

З 1991 року — голова Державного комітету РРФСР з надзвичайних ситуацій.

З 1994-го — Міністр РФ у справах цивільної оборони, надзвичайних ситуацій і ліквідації наслідків стихійних лих.

З січня 2000 року — заступник Голови Уряду Російської Федерації — Міністр Російської Федерації у справах цивільної оборони, надзвичайних ситуацій і ліквідації наслідків стихійних лих.

З 18 травня 2000-го — Міністр Російської Федерації у справах цивільної оборони, надзвичайних ситуацій і ліквідації наслідків стихійних лих.

Обіймав посаду голови МНС в урядах Віктора Черномирдіна, Сергія Кирієнка, Євгена Примакова, Сергія Степашина, Володимира Путіна (двічі), Михайла Касьянова, Михайла Фрадкова, Віктора Зубкова.

Політична кар'єра[ред.ред. код]

Політична кар'єра почалася в 1995 р. зі вступу до складу руху «Наш дім — Росія», очолюваного Віктором Черномирдіним. А в 1999 р., у момент передачі влади від Бориса Єльцина Володимиру Путіну, Сергій Шойгу став на чолі нового руху «Єдність». На виборах в Держдуму цей рух поступився КПРФ, зате обійшов очолюваний Юрієм Лужковим рух «Вітчизна — вся Росія».

1 грудня 2001 Шойгу став співголовою партії «Єдина Росія», що утворилася з колишніх конкурентів на виборах до Державної Думи 1999 року (міжрегіонального руху «Єдність» і суспільно-політичної організації «Вітчизна — вся Росія»). Пост лідера «єдиноросів» Шойгу поступився Борису Гризлову.

Після першого успіху на виборах Шойгу, хоч і зберіг високий пост в партійній ієрархії, від активної публічної діяльності відійшов, поступившись перші позиції в «Єдиній Росії» іншим особам. При цьому прізвище Шойгу перебувало на верхніх рядках списків «єдиноросів» як на виборах 2003 р. (другий у списку), так і 2007 р. (Лідер списку партії в самому проблемному для неї регіоні — Ставропольському краї).

Нагороди[ред.ред. код]

  • У серпні 1991 року, під час путчу «ГКЧП» Шойгу активно підтримав Єльцина, за що згодом був відзначений медаллю «Захиснику вільної Росії».
  • У лютому 1994 року його заслуги були відзначені новою нагородою — орденом «За особисту мужність».
  • Лауреат Премії Андрія Первозванного 1997 року «за блискуче рішення в найкоротші терміни завдання формування загальноросійської служби „допомоги і порятунку“, що стала для мільйонів людей символом надійності і надії».
  • Лауреат Премії Володимира Висоцького «Своя колія» 1998 року «за пошук своїх оригінальних рішень, активність творчої самовіддачі та високий професійний рівень».
  • Лауреат Національної громадської премії імені Петра Великого 1999 року «за ефективне управління та розвиток національної системи цивільної безпеки Росії».
  • 20 вересня 1999 Шойгу був удостоєний звання Героя Росії «за мужність і героїзм, проявлені при виконанні військового обов'язку в екстремальних ситуаціях».
  • Заслужений рятувальник Російської Федерації (2000)
  • Указом Президента Киргизької Республіки від 21 травня 2002 р. нагороджений орденом «Данакер» за великий внесок у зміцнення дружби і співпраці між Російською Федерацією і Киргизькою Республікою.
  • Постановою Правління, Опікунської ради та Президії національного фонду «Суспільне визнання» від 20 серпня 2004 р. нагороджений Почесним цивільним орденом Срібний Хрест I ступеня за гідне виконання військового і громадянського обов'язку.
  • У день 50-річчя 21 травня 2005 року Шойгу був нагороджений орденом «За заслуги перед Вітчизною» III ступеня
  • Постановою Міжнародної асоціації дитячих фондів у жовтні 2005 р. нагороджений Почесною золотою медаллю імені Льва Толстого за видатні заслуги в справі захисту дитинства і благодійному служінні.
  • Лауреат міжнародної премії «Персона року — 2006» Російського інформаційного агентства «РосБізнесКонсалтинг» в номінації «За реалізацію комплексу заходів щодо попередження та ліквідації надзвичайних ситуацій».
  • Указом Президента Республіки Інгушетія від 13 січня 2007 р. нагороджений орденом «За заслуги» за великий внесок у становлення і розвиток рятувальних служб Республіки Інгушетія і надання допомоги в ліквідації наслідків стихійних лих.
  • Лауреат «Національної екологічної премії» за 2011 рік «за узгодженість дій при управлінні ліквідацією катастрофічних пожеж влітку 2010 року»[2]

Родина[ред.ред. код]

Одружений. Є дві дочки — Юлія (1977 р.н.) та Ксенія (1991 рр.)..

Цікаві факти[ред.ред. код]

  • Батько Сергія Шойгу — мав ім'я Шойгу та родове ім'я — Кужугет. Коли після приєднання у 1944 році Туви до Росії тувинцям почали видавати паспорти, працівник НКВС, який займався цією справою, поміняв місцями родове і особисте ім'я, вирішивши, що багато тувинців будуть мати однакове прізвище[3])
  • Своєю кар'єрою Сергій Шойгу зобов'язаний своєму тестю — головному інженеру будівельного тресту «Ачинськалюмінбуд» Олександру Антипіну, крісло якого зайняв вже через кілька років після одруження та другу тестя — першому секретарю Ачинського міськкому КПРС Олегу Шеніну, що став згодом секретарем ЦК КПРС, а у пострадянський час відомим діячем КПРФ.[4] Під час Серпневого путчу дороги шляхи Шойгу та Шеніна розійшлися, оскільки перший підтримав Єльцина, а другий — ГКЧП.
  • Сергій Шойгу «пережив» на своєму посту вже двох президентів і 21 відставку уряду. І це абсолютний рекорд для пострадянської Росії.
  • 2009 р. на зустрічі з ветеранами у Волгограді Шойгу заявив, що:[5]
« Я вважаю, що нашому парламенту треба прийняти закон, який би передбачав кримінальну відповідальність за заперечення перемоги СРСР у Великій Вітчизняній війні, і тоді б президенти деяких країн, які заперечують це, не змогли б безкарно приїжджати в нашу країну...  »

Примітки[ред.ред. код]

Джерела[ред.ред. код]