Шотландія

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Шотландія
Scotland
Alba

Прапор Шотландії Герб Шотландії
Прапор Герб
Девіз: Nemo me impune lacessit
(Ніхто не штовхне мене до безка́рності)
Гімн: Flower of Scotland
(Квітка Шотландії)
Розташування Шотландії
Столиця Единбург
Найбільше місто Ґлазґо
Офіційні мови шотландська гельська, англійська
Державний устрій автономний уряд в конституційній монархії
Прем'єр-міністр Алекс Салмонд
Площа
 - Загалом 78 782 км² км²
 - Води (%) 1,9%
Населення
 - перепис 2001 р. 5 062 011
 - Густота 65 9/км²
ВВП (ПКС) 2010 р., оцінка
 - Повний 139 774 млрд. (Список країн за ВВП)
 - На душу населення $43 492 (Список країн за ВВП на душу населення)
ВВП (номінальний) {{{рік_звітування_ВВП_номінальний}}} р., оцінка
 - Повний {{{ВВП}}} ([[Список країн за ВВП (номінальний)|]])
 - На душу населення $43 492 (21)
Валюта фунт стерлінгів (GBP)
Часовий пояс GMT (UTC−1)
Домен інтернету .uk
Телефонний код +44

Шотла́ндія (Альба, шотл. гел. Alba МФА: [ˈalˠ̪əpə], англ. Scotland МФА: [ˈskɒt.lənd]) — країна, частина Об'єднаного Королівства[2][3][4], колись незалежна держава. Займає північну частину Великої Британії, на півдні межує з Англією, на сході її береги омиває Північне море, на півночі й заході Атлантичний океан, на південному заході — Північна протока та Ірландське море. Окрім того, Шотландія складається ще із близька 790 островів[5], серед яких архіпелаги Шетландські, Оркнейські[6] та Гебридські острови.

Единбург, друге найбільше місто і столиця країни, є одним із найбільших європейських фінансових центрів[7]. Единбург був осередком шотландського просвітництва 18 століття, яке перетворило Шотландію у потужну торгову, інтелектуальну та промислову країну. Ґлазґо — найбільше місто Шотландії[8] — свого часу було одним із провідних промислових міст світу, нині ж є центром міської агломерації Великого Ґлазґо. До акваторії Шотландії належить велика частина Північної Атлантики та Північного моря[9], що містить найбільші запаси нафти у Європейському Союзі. Це дало місту Абердину — третьому найбільшому місту країни — титул європейської нафтової столиці[10].

Королівство Шотландія як суверенна держава постала у ранньому середньовіччі і зберігалася до 1707 року, хоч і була у персональній унії з королівствами Англією та Ірландією з 1603 року, коли король шотландський Джеймс VI успадкував англійський та ірландський трони. 1 травня 1707 року Шотландія увійшла до політичного союзу з Англією, щоб відтак утворити Об'єднане королівство Великої Британії[11][12]. Це об'єднання стало результатом Союзного договору, підписаного 1706 року, та прийняття двох однакових актів Союзу парламентами обох країн, попри значну антисоюзну опозицію та протести у Единбурзі, Ґлазґо та в інших містах[13][14].

Правова система Шотландії залишається окремою від Англії, Уельсу та Північної Ірландії. Шотландія зберігає відмінну юрисдикцію у публічному та приватному праві[15] Тривалий розвиток правових, освітніх та релігійних інституцій окремо від решти Об'єднаного королівства спричинився до збереження та плекання своєрідної шотландської культури та національної ідентичності навіть у часі перебування країни в союзі[16]. Внаслідок успішного референдуму щодо деволюції законодавчої гілки влади у 1997 році парламент Шотландії отримав великі повноваження у вирішенні місцевих проблем країни. У 2011 році Шотландська національна партія виграла більшість місць у парламенті на виборах і має намір провести референдум щодо незалежності восени 2014 року[17].

Походження назви[ред.ред. код]

Англійська назва Шотландії Scotland походить від латинської назви гельських племен скотів (scoti). Пізньолатинська назва Скотія (Scotia, «країна гельців») первинно вживалася щодо Ірландії[18]. До 11 століття назва Скотія застосовувалась щодо гельськомовної частини Шотландії, на північ від річки Форс, як і назви Албанія (Albania) та Олбані (Albany), що обидві походять від гельського Alba[19]. Сучасного значення слова скоти і Шотландія набули у пізньому середньовіччі[11].

Історія[ред.ред. код]

Докладніше: Історія Шотландії

Рання історія[ред.ред. код]

Скара-Брей, бл. 3100-2500 рр. до н. е., найкраще збережене поселення епохи неоліту в Європі

Періодичні зледеніння, котрі повністю покривали сучасну Шотландію, очевидно зруйнували будь-які сліди проживання людини на цій території перед добою мезоліту. Вважається, що перші групи мисливців і збирачів з'явилися тут близько 12 800 років тому, коли крижаний покрив відступив після останнього зледеніння[20][21].

Групи поселенців почали будувати перші постійні житла на шотландській землі близько 9 500 років тому, а перші села — близько 6 000 років тому. Зокрема, цим періодом датують добре збережене поселення Скара-Брей на острові Мейнленд Оркнейського архіпелагу. Неолітичні поселення, поховання та ритуальні місця добре відомі та чудово збереглися на Північних та Західних островах Шотландії, позаяк відсутність лісів змушували людей того часу зводити житла з місцевого каменю[22].

У 2500–2000 роках до нашої ери на Британські острови прибула хвиля переселенців з південного заходу, ймовірно з Іберійського півострову і сусідніх областей приатлантичної частини сучасної Франції. Ці прибульці заселили Ірландію і західні області Шотландії й Англії.

Доба Римської імперії[ред.ред. код]

Античні автори, зокрема, Амміан Марцеллін, Птомелей повідомляють про низку племен, що населяли Шотландію (очевидно, різного етнічного походження): каледони, дікаледони, вертуріони, корнавії, луги, керени, смерти, карнонаки, креони, епідії, вакомаги, деканти, тедзали, венікони. Серед цих племен, як вважається, були і кельтські племена і більш давні аборигени доіндоєвропейського походження. 78 року римляни вдерлися у південну Шотландію, де зіткнулися з сильним опором. Закріпитися у Шотландії римлянам не вдалося й аби захистити себе від нападів з півночі вони спорудили від моря до моря два вали. Залишки кам'яної стіни одного з них, так званого Адріанового валу, збереглися на півдні Шотландії до сьогодні.

Середньовіччя[ред.ред. код]

У середині 1-го тисячоліття н. е. основну частину країни займали пікти, що утворилися як єдиний народ в результаті злиття різних племен, на півдні жили групи бритів, витіснені з Англії англосакцями. Пікти утворили королівство піктів або Альбу. Ірландські джерела свідчать про існування королівства піктів - альба в глибоку давнину, що сумнівно. За ірландськими джерелами пікти називалися круіхні і частина їх переселилися в Ірландію. Королівство піктів - Альба судячи по всьому існувало в V - IX століттях. Найбільш відомимми королями піктів були Бріде син Маелгуна, Бріде син білі, Онуйст син Вургуйста. У кінці V й на початку VI ст. на західні береги Шотландії з Ірландії переселилися кельтські племена скоттів. Скотти утворили на заході Шотландії своє королівство Дал Ріада. У VIII королівство Дал Ріада завоювало Альбу і скоти майже повністю винищили піктів. Останній раз пікти як народ згадуються у ІХ столітті. Скотти заселили Шотландію асимілювавши залишки піктів. Племінна назва скотти поступово перейшла на назву всієї країни.

До середини ІХ століття, після завоювання піктів скоттами, було створене єдине королівство, що розповсюдило свій вплив на всю Шотландію. На початку ХІ століття у склад цього королівства ввійшли райони східного узбережжя й рівнина Лотіану, заселені англами.

Шотландське королівство зазнавало набігів скандинавів, які створили собі бази на Оркнейських й Гебридських островах.

Нормандські завоювання Британії не торкнулися Шотландії, хоча шотландський король визнав себе васалом Вільгельма Завойовника. Однак опосередкований вплив цього завоювання був досить значним. Приплив на шотландські землі англосаксів, що втікали від норманів, сприяв розповсюдженню їхньої мови на цих землях. Англійський вплив посилився у ХІІ столітті, після шлюбів між шотландськими й англійськими королівськими родинами. Шотландський королівський двір занглізувався й став центром англосаксонської культури у Шотландії. Провідниками цієї культури були англійські феодали, які були запрошені на службу шотландським королем.

Наприкінці ХІІІ століття Англія намагалася захопити Шотландію, але шотландці чинили шалений опір англійцям. Повстання очолив Роберт Брюс. Аанглійські війська були розбиті й за договором 1328 року Англія визнала її незалежність. Роберт Брюс став королем Шотландії. Наприкінці XIV століття було створено парламент Шотландії.

Новий час[ред.ред. код]

Церковна реформа в середині XVI століття укріпила у Шотландії пресвітеріанство. 1560 року парламент прийняв закон про визнання пресвітеріанської церкви державною церквою Шотландії. Офіційною мовою Шотландії стала мова, утворена на основі мови англосаксонських переселенців зі значним впливом гельської мови. Ця мова була названа шотландською мовою.

На початку XVII століття зв'язки з Англією значно послабшали, коли шотландці не прийняли намагання Карла І зблизити англіканську церкву з католицькою й розповсюдити її вплив на всю Шотландію. 1625 року представники шотландських дворян, священиків й буржуазії склали Ковенант — акт про національний союз для захисту пресвітеріанської церкви. Шотландці зібрали сильну армію, зайняли північ Англії й примусили Карла І дати обіцянку поважати релігійні й політичні свободи Шотландії. Шотландці визнали своїм королем сина Карла І.

1650 року Олівер Кромвель захопив значну частину Шотландії.

1707 року між Шотландією й Англією було укладено унію про їх політичне й економічне об'єднання в єдину державу, що отримала назву Великобританія. Серед народних мас Шотландії цей союз не був популярним. Пом'якшення у відносинах між шотландцями й англійцями наступило лише у другій половині XVIII століття коли укріпилися економічні й культурні зв'язки.

19 століття[ред.ред. код]

Наприкінці XIX та початку ХХ століть виник рух за самостійність Шотландії.

20-21 століття[ред.ред. код]

1999 року було відновлено шотландський парламент.

Географія[ред.ред. код]

Знімок з космосу

Площа — 78470 км².

Столиця — Единбург, після 2010 року — Ґлазґо.

Найбільші міста: Ґлазґо, Данді, Абердін.

Шотландія складається з таких частин: Хайлендс (Верховина) на півночі (разом із Грампіанськими горами); у центрі — Лоулендс (Низовина; включно з долинами річок Клайд та Форт), де мешкає основна частина населення і знаходиться головна промислова зона; Південні Аплендс та острови (Оркнейські, Шетландські і Західні).

Економіка[ред.ред. код]

Промисловість: електроніка, виробництво двигунів для кораблів та літаків, одягу, паперу, продуктів харчування. Видобуток нафти та природного газу. Розвинений туризм.

Валюта — фунт стерлінгів.

Населення[ред.ред. код]

Згідно з переписом населення 2001 року, населення Шотландії становило 5 062 011 осіб. До червня 2010 року воно зросло до 5 222 100.[23] Якби Шотландія була незалежною державою, то посіла б 113-те місце за чисельністю мешканців серед інших країн світу. Столиця Единбург не найбільше місто країни, воно поступається місту Ґлазґо із населенням 584 000 осіб та агломерацією з 1,2 млн мешканців, що становить майже чверть населення Шотландії[24].

Мови: англійська; гельська (розмовляють близько 1,3% населення).

Релігія[ред.ред. код]

Релігії: пресвітеріанство («церква Шотландії»), католицтво.

Результати перепису 2001 року — релігії Шотландії:
Релігія Відсотки населення
Пресвітеріани 42%
Позарелігійні (Атеїсти) 28%
Католики 16%
Інші християни 7%
Не дали відповіді 5%
Мусульмани 0,8%
Буддисти 0,1%
Сикхи 0,1%
Юдеї 0,1%
Індуїсти 0,1%
Інші 0,5%

Відомі шотландці[ред.ред. код]

Роберт Брюс, Вільям Воллес, Вальтер Скотт, Роберт Бернс, Роберт Льюїс Стівенсон, Артур Конан Дойл, Адам Сміт, Еван Стюарт, Енді Стюарт

Політичний устрій[ред.ред. код]

Шотландія має свій парламент і 72 місця в британському парламенті у Вестмінстері. Місцеве управління схоже до англійського. У Шотландії є рух за незалежність, і за передачу більших повноважень Шотландським зборам.

Адміністративний поділ[ред.ред. код]

Області Шотландії
Область Площа,
км²
Населення,
осіб (2006[25])
Центр
1 Абердін 186 206880 Абердин
2 Абердиншир 6313 236260 Абердін
3 Ангус 2182 109320 Форфар
4 Аргілл-і-Б'ют 6909 91390 Лохгілпхед
5 Ґлазґо 176 580690 Ґлазґо
6 Дамфріс-і-Галловей 6426 148030 Дамфріс
7 Данді 60 142170 Данді
8 Единбург 264 463510 Единбург
9 Західний Данбартоншир 159 91240 Дамбартон
10 Західний Лотіан 427 165700 Лівінгстон
11 Західні острови 3071 26350 Сторновей
12 Інверклайд 161 81540 Грінок
13 Клакманнаншир 159 48900 Аллоа
14 Морей 2238 86750 Елгін
15 Оркнейські острови 990 19770 Керкволл
16 Перт-і-Кінросс 5286 140190 Перт
17 Південний Ейршир 1222 111670 Ейр
18 Південний Ланаркшир 1772 307670 Гамільтон
19 Північний Ейршир 885 135490 Ірвін
20 Північний Ланаркшир 470 323780 Мотервелл
21 Ренфрюшир 261 169590 Пейслі
22 Середній Лотіан 354 79290 Далкіт
23 Стерлінг 2187 87810 Стерлінг
24 Східний Данбартоншир 175 105460 Керкінтіллох
25 Східний Ейршир 1262 119290 Кілмарнок
26 Східний Лотіан 679 92830 Хаддінґтон
27 Східний Ренфрюшир 174 89290 Гіффнок
28 Файф 1325 358930 Гленротс
29 Фолкерк 297 149680 Фолкерк
30 Хайленд 25659 215310 Інвернесс
31 Шетландські острови 1467 21880 Лервік
32 Шотландські кордони 4732 110240 Ньютаун-Сент-Босвеллс

Примітки[ред.ред. код]

  1. Scottish National Accounts Project. Gross Domestic Product in Current Prices for Scotland, 2010 Q4. Edinburgh: Scottish Government. 11 August 2010. http://www.scotland.gov.uk/Topics/Statistics/Browse/Economy/SNAP/expstats/SNAPtables2010Q4updated. Процитовано 2 July 2011. [недійсне посилання]
  2. «The Countries of the UK». Office for National Statistics. Архів оригіналу за 2013-06-23. Процитовано 2012-06-24. 
  3. «Countries within a country». 10 Downing Street. Процитовано 2008-08-24. «The United Kingdom is made up of four countries: England, Scotland, Wales and Northern Ireland» [недійсне посилання]
  4. «ISO 3166-2 Newsletter Date: 2007-11-28 No I-9. "Changes in the list of subdivision names and code elements" (Page 11)» (PDF). International Organization for Standardization codes for the representation of names of countries and their subdivisions – Part 2: Country subdivision codes. Архів оригіналу за 2013-06-23. Процитовано 2008-05-31. «SCT Scotland country» 
  5. «Scottish Executive Resources» (PDF). Scotland in Short. Scottish Executive. 2007-02-17. Архів оригіналу за 2013-06-23. Процитовано 2006-09-14. [недійсне посилання]
  6. Шетландський та Оркнейський архіпелаги прийнято об'єднувати у Північні острови (англ. Northern Isles)
  7. «Global Financial Centres Index». City of London. September 2008. Архів оригіналу за 2013-06-23. Процитовано 2010-06-30. 
  8. «A quick guide to glasgow». Glasgow CityCentre. Архів оригіналу за 2013-06-23. Процитовано 2012-06-20. 
  9. The Scottish Adjacent Waters Boundaries Order. London: The Stationery Office Limited. 1999. ISBN 0-11-059052-X. Процитовано 20 September 2007. 
  10. Aberdeen City Council website[недійсне посилання] «Aberdeen's buoyant modern economy — is fuelled by the oil industry, earning the city its epithet as 'Oil Capital of Europe'.». Retrieved 1 December 2009.
  11. Помилка цитування: Неправильний виклик <ref>: для виносок Keay не вказаний текст
  12. Помилка цитування: Неправильний виклик <ref>: для виносок Mackie не вказаний текст
  13. Devine, T.M (1999). The Scottish Nation 1700–2000. Penguin Books. с. 9. ISBN 0-14-023004-1. «From that point on anti-union demonstrations were common in the capital. In November rioting spread to the south west, that stronghold of strict Calvinism and covenanting tradition. The Glasgow mob rose against union sympathisers in disturbances that lasted intermittently for over a month» 
  14. «Act of Union 1707 Mob unrest and disorder». London: The House of Lords. 2007. Архів оригіналу за 1 January 2008. Процитовано 23 December 2007. 
  15. Collier, J.G. (2001) Conflict of Laws (Third edition)(pdf) Cambridge University Press. «For the purposes of the English conflict of laws, every country in the world which is not part of England and Wales is a foreign country and its foreign laws. This means that not only totally foreign independent countries such as France or Russia… are foreign countries but also British Colonies such as the Falkland Islands. Moreover, the other parts of the United Kingdom – Scotland and Northern Ireland – are foreign countries for present purposes, as are the other British Islands, the Isle of Man, Jersey and Guernsey
  16. Devine, T.M. (1999), The Scottish Nation 1700–2000, P.288-289, ISBN 0-14-023004-1 «created a new and powerful local state run by the Scottish bourgeoisie and reflecting their political and religious values. It was this local state, rather than a distant and usually indifferent Westminster authority, that in effect routinely governed Scotland»
  17. Gardham, Magnus (2 May 2011). «Holyrood election 2011: Alex Salmond: Referendum on Scottish independence by 2015». The Daily Record. Процитовано 14 October 2011. 
  18. The History Of Ireland Stephen Gwynn
  19. Ayto, John; Ian Crofton. Brewer's Britain & Ireland: The History, Culture, Folklore and Etymology of 7500 Places in These Islands. WN. ISBN 0-304-35385-X. 
  20. The earliest known evidence is a flint arrowhead from Islay. See Moffat, Alistair (2005) Before Scotland: The Story of Scotland Before History. London. Thames & Hudson. Page 42.
  21. Sites at Cramond dated to 8500 BC and near Kinloch, Rùm from 7700 BC provide the earliest known evidence of human occupation in Scotland. See «The Megalithic Portal and Megalith Map: Rubbish dump reveals time-capsule of Scotland's earliest settlements» megalithic.co.uk. Retrieved 10 February 2008 and Edwards, Kevin J. and Whittington, Graeme «Vegetation Change» in Edwards, Kevin J. & Ralston, Ian B.M. (Eds) (2003) Scotland After the Ice Age: Environment, Archaeology and History, 8000 BC-AD 1000. Edinburgh. Edinburgh University Press. Page 70.
  22. Pryor, Francis (2003). Britain BC. London: HarperPerennial. с. 98–104 & 246–250. ISBN 978-0-00-712693-4. 
  23. «Scotland's Population 2009». General Register Office for Scotland. 2010-08-06. с. 9. Архів оригіналу за 2013-06-23. Процитовано 2011-01-08. 
  24. «Did You Know?—Scotland's Cities» rampantscotland.com Retrieved 26 September 2007.
  25. http://www.citypopulation.de/php/uk-scotland.php

Посилання[ред.ред. код]