Бернард Шоу

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
(Перенаправлено з Шоу)
Перейти до: навігація, пошук
Бернард Шоу
англ. George Bernard Shaw
George bernard shaw.jpg
Дата народження: 26 липня 1856(1856-07-26)
Місце народження: Дублін
Дата смерті: 2 листопада 1950(1950-11-02) (94 роки)
Місце смерті: Ейот-Сент-Лоренс, Англія
Національність: Ірландець
Громадянство: Велика Британія Велика Британія
Рід діяльності: драматург і публіцист
Премії:

Nobel prize medal.svg Нобелівська премія з літератури (1925)

Nobel prize medal.svg

Джордж Бернард Шоу (англ. George Bernard Shaw) (26 липня 1856 — 2 листопада 1950) — англійський драматург і публіцист ірландського походження, родом з Дубліна, лауреат Нобелівської премії з літератури за 1925, помер в Ейот-Сент-Лоренс, Англія.

На українській сцені вперше ставив п'єси Шоу Лесь Курбас у «Молодому театрі» («Кандіда», 1918) й Театрі ім. Т. Шевченка («Учень диявола», 1922); пізніше в Театрі ім. І. Франка були виставлені «Свята Йоанна» (1924) й «Учень диявола» (1948).

Саме Б. Шоу разом із Г. Ібсеном і А. Чеховим був «батьком» гостро соціальної, інтелектуальної драми, «драми ідей». Продовжуючи на новій основі традиції ібсенівського театру, Б. Шоу створив неповторно своєрідну драматургічну систему.

Життєпис[ред.ред. код]

Народився 1856 року в Дубліні (Ірландія). Почав працювати клерком у віці 15 років. У 1876 році з Ірландії переїхав до Англії. У 80-ті роки Бернард Шоу працював літературним рецензентом, театральним оглядачем та музичним критиком у кількох британських газетах і журналах, де на нього вперше звернули увагу як на талановитого автора. У 1885 році Шоу написав першу п'єсу «Дома удівця»; опісля — «Волокита» (1893) і «Професія місіс Воррен» (1893–1894).

Значної популярності набула комедія Шоу «Пігмаліон» (1912).

У 1925 році удостоєний Нобелівської премії з літератури.

У 1950 році Джордж Бернард Шоу помер.

Погляди Бернарда Шоу[ред.ред. код]

Прочитавши «Капітал» Маркса, Шоу відразу й беззастережно прийняв ідеї соціалізму. Відтепер і назавжди він вважав себе пропагандистом соціалізму, а вже потім письменником, драматургом, громадським діячем. У 1884 р. він вступив до Фабіанського товариства, мета якого полягала в перетворенні суспільства з капіталістичного в соціалістичне. У товаристві Шоу виступав з лекціями, у яких виявився його унікальний ораторський талант. Беручи участь у мітингах, він відточував свою ораторську майстерність, дар сатирика й уміння поглянути на звичні речі під незвичним кутом зору.

Свої найзначніші праці за 30-річний період громадської діяльності Шоу опублікував у збірці «Нариси фабіанського соціалізму». У статтях цієї збірки він, окрім іншого, виступав на підтримку соціалізму і проти анархізму. Громадська діяльність Шоу не обмежувалася полемічними виступами, політичними памфлетами й літературою — він працював також у місцевому управлінні того району, у якому жив, потім — муніципальним радником. На цих посадах він діяв у комітетах охорони здоров'я, водопровідному, житлового будівництва. Захопившись такого роду діяльністю, Шоу навіть висунув у 1924 р. свою кандидатуру до лондонської Ради графства від прогресивної партії. Проте, відмовившись від звичайних методів передвиборної боротьби, не бажаючи йти на компроміси з опонентами й не прагнучи сподобатися рядовому виборцю, він в діалогах з ними виявив небажання миритися з їхніми переконаннями, висміював їхні забобони і знання. Отже, у результаті, відштовхнув від себе всіх — католиків, лібералів, консерваторів, звичайних виборців і, зрозуміло, не пройшов до парламенту.

Бернард Шоу у 30-х роках виступав за вбивство людини, якщо вона є паразитом у суспільстві і нічого не здатна зробити для суспільства корисного. Він послуговувався ідеями Карла Маркса та Фрідріха Енгельса. Спочатку його ідеї сходились із послідовниками Гітлера, але пізніше він відмовився від підтримки Гітлера, оскільки вважав, що паразити суспільства є не тільки серед євреїв.[1] Бернард Шоу виступав за застосування гуманного газу, як спосіб позбавлення від «паразитів» суспільства. Пізніше, як відомо, цей газ буде винайдений і широко застосований у концентраційних таборах фашистської Німеччини.

Яскрава ілюстрація поглядів Б.Шоу з його щоденників: «Маючи справу з особами, яких неможливо приручити, які за своєю сутністю не здатні стримати своїх насильницьких чи власницьких потягів і не мають застережень щодо пожертвування іншими задля власної зручності; карати таких осіб було би сміховинно. Ми можемо так само намагатися карати шматок черепиці за те, що вона впала з даху і вдарила по голові священика. Але вбивати їх цілком виправдано і дуже потрібно»[Джерело?].

Б. Шоу заперечував факт українського голоду й репресій проти української інтелігенції. Коли Б. Шоу, який відвідав СРСР з 21 по 31 липня 1933 p., європейські журналісти запитали про голод, він із властивим собі цинізмом відповів, що ніколи і ніде не їв так смачно, як у СРСР[Джерело?]. Письменник загалом відзначався винятковою аморальністю та подвійними стандартами, попри те, що його міфологізована постать є одним зі зразків «моральності» в літературі XX сторіччя.

Особисте життя[ред.ред. код]

У травні 1898 р. мільйонерка й соціалістка 40-річна Шарлотта Пейн-Таузенд відпочивала в Європі. Раптом отримала телеграму від приятеля з Лондона. Той повідомляв, що на рік старший за неї містер Джордж Бернард Шоу от-от віддасть Богові душу в своїй квартирі на Фіцрой-сквер, 29. Шарлотта познайомилася з цим ірландцем два роки тому. Він одразу її причарував. Він каламбурив без упину. Шукав сякого-такого стола, аби прилаштуватися й записувати думки для чергового памфлету. Якби Джорджеві не нагадували про їжу, він міг померти просто за письмовим столом.

Через два дні Шарлотта була в Лондоні. Одразу побігла до Шоу. У його тісній, наче комірчина, кімнаті поміщалися лише стіл, дерев'яне крісло-гойдалка та друкарська машинка. Книжки, газети, рукописи, брудні тарілки з недоїденою вівсянкою, чашки з-під какао, яблучні недогризки захаращували підвіконня, підлогу, стіл. Зверху все це було вкрите шаром сажі в палець завтовшки, яка летіла з розчахнутого вікна. Послугами прибиральниці він не користувався. Боявся, що та може викинути щось зайве.

Шарлотта запропонувала переїхати до неї. Хотіла сама доглядати за письменником, аби він видужав. Той погодився. Вирішили, що ліпше їм буде побратися, адже інакше б по місту пішли погані чутки. Шлюб узяли 1 червня 1898 р. За 45 років подружнього життя вони жодного разу не кохалися — так домовилися ще до весілля, бо обоє вважали секс огидною справою. Тим часом увесь Лондон гудів: Джордж Шоу, цей невдаха-письменник і баламут-соціаліст, урвав дружину, сума посагу якої сягала шестизначної цифри. Чиновник, що оформляв шлюб, сплутав нареченого — у дуже потертому сюртуку і на милицях — із жебраком, який прийшов подивитися на церемонію[2].

Твори[ред.ред. код]

Українські переклади творів Шоу[ред.ред. код]

  • «Цезар і Клеопатра» (Коломия, 1913)
  • «Велика Катерина» (Львів, 1922)
  • «Твори», т. 1, 3, 5, 7 (X. — К., 1931 — 32)
  • «Учень диявола» (К. 1954)
  • «П'єси» (К. 1956)
  • «Професія місіс Уоррен» (К. 1957).
  • Пігмаліон: пер. з англ. О. Мокровольського// Журнал «Тема. На допомогу вчителю зарубіжної літератури», 1999. — № 4.
  • Вибрані твори (у 3-х томах): пер. з англ. /Б. Шоу. — К.: ФОП Жупанський, 2008. — (Лауреати Нобелівської премії).
  • Пігмаліон. Свята Йоанна : п'єси / Б. Шоу; пер. з англ. М. Павлов, М. Т. Опанащук; худож. Н. В. Клочкова. — К. : Країна мрій, 2012. — 320 с.

Примітки[ред.ред. код]

Див. також[ред.ред. код]

Джерела та посилання[ред.ред. код]