Шпинат городній

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Шпинат городній
Spinacia oleracea Spinazie bloeiend.jpg
Біологічна класифікація
Домен: Ядерні (Eukaryota)
Царство: Зелені рослини (Viridiplantae)
Відділ: Вищі рослини (Streptophyta)
- Судинні (Tracheophyta)
- Насінні (Spermatophyta)
- Покритонасінні (Magnoliophyta)
- Еудікоти (Eudicots)
Порядок: Гвоздикоцвіті (Caryophyllales)
Родина: Лободові (Chenopodiaceae)
Рід: Шпинат (Spinacia)
Вид: Шпинат городній
Біноміальна назва
Spinacia oleracea
Посилання
US-NLM-NCBI-Logo.svg NCBI: 3562
Шпинат з корінням перед обробкою на кухні

Шпинат (Spinacia oleracea) — трав'яниста рослина родини лободових, що культивується як овоч, листя якого споживають свіжим, вареним і консервованим; страва або приправа з листя цієї рослини[1].

Вигляд[ред.ред. код]

Шпинат — однорічна рослина (рідко дворічна), яка досягає у висоту до 30 см.

Листки прості, овальні або трикутної форми, чередуються на пагоні, розміром 3-30 см завдовжки і 1-15 см завширшки, з більшими листами в основі рослини і меншими вище на стеблі.

Квітки непримітні, жовто-зелені, 3-4 мм у діаметрі, визрівають у маленькі тверді плоди, зібрані у кластер розміром 5-10 мм що містить кілька насінин. За формою листя шпинату різне: округле, перистолапчасте; є зелені, різних відтінків (від світлого до темного).

Поряд з формами з гладкою поверхню, є сорти з гофрованим листям.

За товщиною листя шпинати поділяють на жиро-листі і гладко-листі. Темно-зелене забарвлення листя характерне для жиро-листих сортів, ясно-зелена для гладко-листих.

Чоловічі рослини шпинату мають менш листя і швидше утворять квітконосні стебла. Жіночі рослини формують більш велике листя (вони ж дають насіння). Дуже важливо не пропустити терміни збирання, якщо рослина перестоїть - листя грубішає і стає непридатним для їжі.

Умови культивації[ред.ред. код]

Культура скоростигла і відноситься до числа холодостійких. Насіння починає проростати при температурі +2°С, сходи можуть переносити короткочасні заморозки до -6°С не одержуючи серйозних ушкоджень. На півдні шпинат можна обробляти протягом усього року. Оптимальною температурою для росту і розвитку вважається +12..+15°С. При температурі вище +20°С, особливо якщо вона сполучається з недоліком вологи в ґрунті і сухістю повітря, врожайність зменшується, погіршується і якість продукції.

Шпинат рослина довгого дня. До світла невимогливий, однак при недоліку світлової енергії ріст рослини затримується, у листах менше накопичується вітаміну С. При довжині дня більш 12 годин - прискорюється стеблування. Штучне укорочування дня сприяє інтенсивнішому зростанню листя і підвищенню врожайності.

Особливості культивації[ред.ред. код]

Особливістю шпинату є те, що він сумісний практично з усіма культурами, мало страждає від шкідників і хвороб. Це рослина прекрасна заповнює проміжки між будь-якими грядками. Шпинат гарний для ранньої сівби тим, що його сходи витримують заморозки, а ранні сорти вже через місяць дають врожай. Можна сіяти його і восени, збираючи частину врожаю в цей же рік, а другу частину одержати навесні.

Сорти і вирощування[ред.ред. код]

Кращі сорти шпинату - Вікторія і Ісполінський[2]. Сіють його як і салат, з міжряддями 15-20 і відстанями між рослинами в ряду 8-10 см[2]. На 10 м² витрачається 50 г насіння[2]. Можна використовувати через 20-30 днів після посіву. Агротехніка така ж, як і салата.

Поживні характеристики[ред.ред. код]

Порційний заморожений шпинат

Листя шпинату багаті мінеральними солями (калій, кальцій), вітамінами (А, С, В1, В2, В3, У6, D, E, K, P, PP), провітаміном А, каротином, солями заліза, йоду, є фолієва кислота. Особливість вітамінів С и А в шпинату - вони не руйнуються при варінні. За вмістом заліза ця культура займає перше місце серед овочів, а за вмістом білка поступається тільки бобовим культурам (білок у шпинату за своїми властивостями подібний з білком коров'ячого молока).

Лікувальні властивості[ред.ред. код]

Цілющі властивості шпинату відзначені були давно. Його вживання в їжу допомагає в лікуванні: туберкульозу, цукрового діабету, анемії, хвороб ясен і зубів, шлунково-кишкового тракту (він прекрасно виводить шлаки).

В його листках знайдено калій, який проявляє сечогінну дію, а також холін[2]. В шпинаті виявлено велику кількість щавелевої кислоти, особливо після цвітіння, яка зв'язує кальцій. Ці з'єднання залишаються в організмі, тому шпинат потрібно вживати в їжу до цвітіння і тільки у вареному вигляді.[2].

Приготування[ред.ред. код]

Відварений шпинат, заправлений соком лимона та олією

Листя рослини відварюють, тушкують, використовують в якості начинки до пирогів, яєчні, подають як закуску, для виготовлення соусів, пюре й ін. Гарний шпинат у тушкованому виді з іншими овочами, ще його можна консервувати. Страви зі шпинату варто відразу використовувати в їжу, тому що при їхньому зберіганні з азотнокислих солей, що знаходяться в цій культурі, утворюються шкідливі для організму азотисті солі.

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. Великий тлумачний словник української мови. вид. «Перун», 2005
  2. а б в г д Советы по ведению приусадебного хозяйства / Ф.Я. Попович, Б.К. Гапоненко, Н.М. Коваль и др.; Под ред. Ф.Я.Поповича. — Киев : Урожай, 1985.— с.664, ил.

Література[ред.ред. код]

Енциклопедія українознавства. У 10-х томах. / Головний редактор Володимир Кубійович. — Париж, Нью-Йорк: «Молоде життя»-«НТШ»; 1954—1989, 1993—2000.

Посилання[ред.ред. код]