Шпола

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Шпола
Coat of arms of shpola.PNG
Герб Шполи
Шпола-центр.JPG
Шпола
Розташування міста Шпола
Основні дані
Країна Україна Україна
Регіон Черкаська область Черкаська область
Район/міськрада Шполянський район
Рада Шполянська міська рада
Код КОАТУУ 7125710100
Засноване 1594
Статус міста з 1938 року
Населення 18 156 (01.01.2011)[1]
Площа 61,29 км²
Поштові індекси 20600-20609
Телефонний код +380-4741
Координати 48°59′59″ пн. ш. 31°23′32″ сх. д. / 48.99972° пн. ш. 31.39222° сх. д. / 48.99972; 31.39222Координати: 48°59′59″ пн. ш. 31°23′32″ сх. д. / 48.99972° пн. ш. 31.39222° сх. д. / 48.99972; 31.39222
Водойма р. Шполка
Міста-побратими США Оскалуса (США) [2]
День міста 11 вересня
Відстань
Найближча залізнична станція Шпола
До обл./респ. центру
 - фізична 67 км
 - залізницею 84 км
 - автошляхами 75 км
До Києва
 - фізична 170 км
 - автошляхами 220 км
Міська влада
Адреса 20600, м. Шпола, вул. Пролетарська, 59
Веб-сторінка Офіційна сторінка міської ради
Міський голова Заскалета Віктор Михайлович

Шпо́ла — місто в Україні, центр Шполянського району Черкаської області, географічний центр України. Розташоване на Придніпровській височині на річці Шполка, притоці Гнилого Тікичу за 75 км від обласного центру. Через місто проходить автошлях Золотоноша — Умань Н16. Станом на 2011 рік у місті проживає 18 112 осіб.

Етимологія назви[ред.ред. код]

Кількість версій про походження загадкового слова «Шпола» сягає десятка. Що ж до народних переказів, то вони виводять назву сучасного райцентру з козацько-гайдамацьких часів. У 19 ст. старожили розповідали державним чиновникам, що місто заснував гайдамацький ватажок Шполка. Він, мовляв, відійшовши від ратних справ, наприкінці 18 століття збудував курінь на лівому березі річки й тут оселився. Звідси пішла назва річки Шполка. Що ж до гайдамаки, то не довго вдалося йому прожити тут на самоті: незабаром біля нього з'явилися нові поселенці. Так і постало містечко, яке на честь старого отамана назвали Шполою.

Клімат[ред.ред. код]

Помірно-континентальний, пересічна температура січня — 5,6 °, липня + 20,3 °C. Опадів 509 мм на рік.

Історія[ред.ред. код]

До кінця XIX століття[ред.ред. код]

Неподалік міста виявлено кургани трипільської культури, скіфські кургани та ранньослов'янське поселення черняхівської культури.

Вперше Шпола згадується в документах 1594 року. В другій половині XVII століття Шпола була зруйнована татаро-турецькими військами і в друге відродилося на початку XVIII століття. Як село Звенигородського староства Речі Посполитої згадується в XVIII столітті.[3]

В 1768 році жителі Шполи і її околиць під проводом ватажків Степана Главацького і Савки Плиханенка брали активну участь у селянсько-козацькому повстанні — Коліївщині.

З 1793 року Шпола входила до складу Російської імперії, як містечко Брацлавського намісництва, з 1795 Вознесенського, а з 1797 Звенигородського повіту Київської губернії.[3]

Основним заняттям жителів було сільське господарство. На початку XIX століття в Шполі налічувалося 459 селянських дворів і 2181 десятина землі.

Цукровий завод. Кінець XIX ст.

Поступово в Шполі розвивалась промисловість. В 1812 році тут виникла полотняна мануфактура — на 12 верстатах 24 кріпаки виготовляли полотно та інші вироби для потреб поміщицького двору. 1851 року засновано цукровий завод, при якому жили у двох бараках 500 робітників. 1858 року почав діяти паровий млин, 1860 року — механічна майстерня, де працювало 80 робітників.[4]

1866 року Шпола стала центром Шполянської волості Звенигородського повіту. Її розвитку сприяло будівництво залізничної станції, що розгорнулося 1874 року. Через рік тут уже були поштова контора, телеграфна станція.

Станом на 1885 рік у колишньому власницькому селі мешкало 3069 осіб, налічувалось 529 дворових господарств, існували 2 православні церкви, синагога, 2 єврейських молитовних будинки, 2 школи, 2 лікарні, залізнична станція, 3 постоялих двори, трактир, рейнський погріб, 27 постоялих будинків, 147 лавок, базари, 23 вітряних млина[5]. За 3 версти — бурякоцукровий завод з механічними майстернями.

За переписом 1897 року кількість мешканців зросла до 11933 осіб (5727 чоловічої статі та 6206 — жіночої), з яких 6509 — православної віри, 5388 — іудейської[6].

Станом на 1 січня 1900 року в Шполі налічувалося 1856 дворів і 10 133 жителі[7]. За містечком було закріплено 7246 десятин землі, з них поміщикам належало 4615, селянам — 2511. На початку XX століття у Шполі діяло 2 церкви, велика цукроварня, на якій працювало 350 осіб, 2 миловарні заводи, 3 шкірних, 6 лудних майстерень, 1 паровий млин, 43 вітряки, 20 кузень, 1 гуральня. Розвинений хлібний ринок Губернського значення.

1912 року з 1233 шполянських господарств дві третини зовсім не володіли землею або мали її менше 1-2 десятин, 412 не мали ніякої худоби[8]. У містечку на той час була одна лікарня, де працювало 4 лікарі і 5 фельдшерів, аптека. Діти навчалися у двох церковно-приходських школах і двокласному училищі при цукровому заводі.

З листопаду 1917 року по лютий 1919 року село входило до складу УНР.

У 1918 році у Шполі декілька десятків селян об'єдналися в кредитове товариство з метою придбання для одноосібних селян різних сільськогосподарських машин для загального користування. Головою цього кредитного товариства було обрано Івана Шорубалко.[9]

Прихід радянської влади[ред.ред. код]

Після низки змін влади під час Громадянської війни, 22 червня 1920 року Перша кінна армія під командуванням С. М. Будьонного оволоділа містом. У місті встановилась радянська влада. На той час у Шполі мешкало 12 250 жителів, діяли 43 дрібні промислові підприємства з 409 робітниками. Того ж року 50 бідняцьких і середняцьких господарств Шполи об'єдналися в артіль «Червоний хлібороб».

Від 1923 року — Шпола районний центр.

Відкриття пам'ятника Шевченку. 1926 рік.

У 19221923 роках у Шполі проживало понад 10 000 православних віруючих, які належали до двох парафій. Діяло 2 храми. Дерев'яний храм був побудований коштом шполян, а мурований — збудував князь Урусов, маєток якого був поблизу Шполи. Кожна парафія мала свого священника.[10]

У 1926 року у Шполі запущено в дію власну електростанцію. Населення на 1 січня 1926 року становило 15170 осіб.[11]

Під час суцільної колективізації в Шполі виникли ще дві сільськогосподарські артілі: «Червона Нива» (1929 рік) та ім. Сталіна (1934 рік). Також в 1929 році в місті утворена МТС, яка через три роки мала 49 тракторів. В 1932 році при цукрозаводі створено радгосп, що спеціалізувався на вирощуванні цукрових буряків.

Не оминув Шполу Голодомор 1932–1933 років. Від голоду померло, тільки за офіційними даними близько 150 мешканців.[12]

Напередодні ІІ світової війни Олексою Ковалем у Шполі (1938 р.) було започатковано автошколу.

Діяло 2 лікарні, дитяча поліклініка, жіноча консультація. Діти навчалися в 2 середніх і 3 семирічних школах.

Друга світова війна[ред.ред. код]

27 січня 1944 року місто було визволене від німецьких військ 155-тою Червонопрапорною танковою бригадою під командуванням підполковника І. І. Порошина. За мужність і героїзм, проявлені на фронтах війни 1021 шполянина нагороджено урядовими нагородами. Почалася відбудова міста.

Вже 1944 року з 20 довоєнних торгівельних підприємств відновили роботу 17. Було відкрито лікарню на 75 ліжок, поліклініку, клінічну лаболаторію, дитячі ясла, середню та семирічну школи. Працювали міський кінотеатр, бібліотеки.

Післявоєнні роки[ред.ред. код]

Стадіон «Колос»

1950 року три шполянські колгоспи об'єдналися в один — ім. Жданова. Наприкінці цього ж року вже були повністю відбудовані всі промислові підприємства.

1963 року в місті збудовано двоповерховий магазин продовольчих товарів, міський стадіон на 10 тисяч місць. 1966 року здано в експлуатацію готель, будинок побуту, середню школу на 960 місць.

Станом на 1972 рік у місті працювали районна лікарня на 160 ліжок, поліклініки для дорослих і дітей, рентген-кабінет, три аптеки, станція швидкої допомоги. У місті було 9 шкіл (4 середні, 3 восьмирічні, школа-інтернат, середня школа робітничої молоді та заочна), 7 бібліотек з книжковим фондом понад 131 тисячу книг, широкоекранний кінотеатр на 600 місць. У місті діє теле-радіомовна студія, випускається три газети — «Шполяночка», «Шполянські вісті», «Центр України».

У 19901991 роках видавався часопис шполянського осередку Народного руху України «Поклик долі».

Часи незалежності[ред.ред. код]

У травні 2011 р. на околиці міста встановили 14-метровий монумент, яким стверджено, що Шпола є географічним центром України.[13]

Населення[ред.ред. код]

Населення (у тисячах мешканців):

1900 — 10,13

1920 — 12,25

1926 — 15,1

1933 — 16,0

1974 — 11

1990 — 22,5

2005 — 18,99

2007 — 18,37

Влада[ред.ред. код]

Міський голова м. Шпола — Заскалета Віктор Михайлович.

Релігія[ред.ред. код]

Православна церква

Місто Шпола належить до Центрально-Північного релігійно-географічного району, який є православно-протестантським релігійно-географічним районом із середньою релігійністю.

Економіка[ред.ред. код]

Харчова промисловість: молокозавод, хлібзавод, завод продтоварів.

Швейна та меблева фабрики. Шполянський завод запасних частин.

Завод «Оріон» виготовляє вироби зі скла.

Транспорт[ред.ред. код]

У місті Шпола розташована однойменна залізнична станція одеської залізничної гілки. Через місто проходить національний автошлях Золотоноша — Умань Н16, первісна назва ЧеркасиУманьГайсинБрацлав (317 км). Побудований у 1961 році під керівництвом інженера Степана Кожум'яки.

Пам'ятники[ред.ред. код]

В Шполі встановлені такі пам'ятники:

Демонтовані пам'ятники[ред.ред. код]

19 червня 2012 року за рішенням Шполянської міськради було демонтовано пам'ятник В. Леніну, який до цього стояв біля Шполянського цукрового заводу.[14][15]

22 лютого 2014 року було демонтовано пам'ятник В. Леніну, що стояв на центральній площі міста. На постаменті, що залишився, встановлено меморіальну дошку на честь Небесної сотні. [16]

Міжнародна співпраця[ред.ред. код]

1996 року, шляхом укладення угоди про встановлення побратимських зв'язків, було започатковано співробітництво з містом Оскалуса (Oskaloosa), штат Айова (США), яке полягає в обміні делегаціями та співробітництві у культурно-гуманітарній сфері й галузі освіти.[2]

Персоналії[ред.ред. код]

У місті народилися:

Пов'язані з містом:

Фотогалерея[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. Державний комітет статистики України. Чисельність наявного населення України на 1 січня 2011 року, Київ-2011 (doc)
  2. а б «Посольство України в Сполучених Штатах Америки». Архів оригіналу за 2013-07-09. 
  3. а б Історія міст і сіл Української РСР. Черкаська область. — Київ: Головна редакція УРЕ АН УРСР, 1972. — С. 729.
  4. О. О. Нестеренко. Розвиток промисловості на Україні, ч.1, стор.285.
  5. (рос. дореф.) Волости и важнѣйшія селенія Европейской Россіи. По данным обслѣдованія, произведеннаго статистическими учрежденіями Министерства Внутренних Дѣл, по порученію Статистическаго Совѣта. Изданіе Центральнаго Статистическаго Комитета. Выпускъ III. Губерніи Малороссійскія и Юго-Западныя. СанктПетербургъ. 1885. — V + 349 с.
  6. рос. дореф. Населенныя мѣста Россійской Имперіи в 500 и болѣе жителей съ указаніем всего наличнаго въ них населенія и числа жителей преобладающихъ вѣроисповѣданій по даннымъ первой всеобщей переписи 1897 г. С-Петербург. 1905. — IX + 270 + 120 с., (стор. 1-92)
  7. Список населенных мест Киевской губернии, стор. 721–722.
  8. Итоги переписи скота у сельского крестьянского населения Киевской губернии в 1912 году. стор.123.
  9. Коваль Роман. Коли кулі співали: біографії отаманів Холодного Яру і Чорного лісу: воєнно-історичні нариси / Р. Коваль. — К.; Вінниця: Державна картографічна фабрика, 2006.
  10. Березенко Микола. Відродження Української православної церкви на Шполянщині. 1920-і рр. // Церква і життя. — 1961. — Ч. 2.
  11. Черкаська округа. Матеріали по опису округ УРСР, стор.3.
  12. Голодомор 1932-33 років на Черкащині. Портал Черкаської обласної державної адміністрації
  13. Пуп Батьківщини — у Шполі // Україна молода, 11.05.2011
  14. Замість пам'ятника В.Леніну у Шполі на Черкащині хочуть встановити фонтан. УНН. 24.06.2012.
  15. У Шполі демонтували пам'ятник Леніну і планують знести його «клон» ще й у центрі. НародUA. 23.06.2012.
  16. Черкащина: у Шполі демонтовано Леніна та розпущено Партію регіонів // Шпола он-лайн. — 22 лютого 2014.
  17. Тинченко Ярослав Офіцерський корпус Армії Української Народної Республіки (1917–1921): Наукове видання. — К.: Темпора, 2007. — 536 с.
  18. Коваль Роман. Коли кулі співали: біографії отаманів Холодного Яру і Чорного лісу: воєнно-історичні нариси / Р. Коваль. — К.; Вінниця: Державна картографічна фабрика, 2006.

Література[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]