Шпіцберген
|
Шпіцберген | |||
|
|||
 | |||
| Столиця (та найбільше місто) |
Лонг'їр | ||
| Офіційні мови | норвезька | ||
|---|---|---|---|
| Етнос | {{unbulleted list | ||
| Форма правління | Невключена територія Норвегії | ||
| - Губернатор | Одд Ольсен Інгеро (2009–) | ||
| Площа | |||
| - Загалом | 61 022 км² | ||
| Населення | |||
| - оцінка 2017 | 2210[1] (233) | ||
| - Густота | 0,036/км² | ||
| Валюта | Норвезька крона (NOK)
| ||
| Часовий пояс | CET (UTC+1) | ||
| - Літній час | CEST (UTC+2) | ||
| Домен | .no a | ||
| Телефонний код | +47 | ||
| |||
| |||
Шпі́цбе́рген[2][3][4], Сва́лбар[5] чи Сва́льбард[6][7] (норв. Svalbard [ˈsvɑːlbɑː]) — норвезький архіпелаг, розташований у Північному Льодовитому океані на відстані 1300 км від Північного полюса (поблизу 80° пн. ш.).
Назва[ред. | ред. код]
Назва архіпелагу Шпіцберген перекладається з нідерландської як «гострі гори». Норвезькою архіпелаг зветься Свалбар (норв. Svalbard), що перекладається як «холодні береги».
Географія[ред. | ред. код]
Геологія[ред. | ред. код]
Шпіцберген є північнозахідним кутом євразійської континентальної плити. Остання тисяча мільйонів років історії Землі представлена у місцевих породах. Більшу частину геологічної історії Землі Шпіцберген був повністю занурений під воду. На морському дні матеріали й залишки життєвих форм формували осадові породи. Періодично земля піднімалася над рівнем моря, наприклад, через незначні нахили при русі континентальних плит, що призводить до періодів ерозії та до наземних родовищ, а не морських; це чітко видно в шарах. Найпомітнішими серед наземних відкладів є вугільні пласти, що походять від девону / карбону й третинного періоду. Девонський період багатий скам'янілостями — морськими істотами та рослинами. Упродовж девонського періоду, Шпіцберген лежав на південь від екватора і з того часу рухався на північ з континентальною плитою. Понад 400 мільйонів років тому земна кора в районі Шпіцбергену рухалася. Були утворені гірські ланцюги (каледонська складчастість) вторгненням граніту. Граніти складають деякі з найвищих, сучасних гірських вершин на Шпіцбергені. Пізніше ерозія розбила найбільшу частину цього гірського ланцюга. На початку мезозою, 250 млн р. тому, Шпіцберген досяг широти сучасної Іспанії й лежав точно під рівнем моря; скам'янілості вказують на інтенсивну припливну зону, зокрема відбиток ступні ігуанодона можна побачити в музеї Шпіцбергену. Кістки плезіозаврів та іхтіозаврів також знайдені на Шпіцбергені. У третинний період, 60 млн р. тому архіпелаг досяг широти сучасної південної Норвегії й був, переважно, низькою рівниною з болотами; за понад тисячоліття сформувавши шар торфу, який пізніше був покритий осадовими породами. Також у третинний період сформувались зубчасті альпійські гори. Сучасний геологічний період, четвертинний, почався приблизно 2 млн р. тому й характеризується сучасним льодовим віком[8][9].
Рельєф[ред. | ред. код]
Гострі вершини, що круто здіймаються на заході, і плоскогір'я на сході не стали перешкодою для людей та дикої флори і фауни. Вони є царством полярних (білих) ведмедів і навіть сьогодні тут не можна виходити з житла без зброї. Пересуватися можна впродовж короткого літа за умови наявності відповідного спорядження, відмінної фізичної підготовки і знання метеорологічної ситуації.
Острови архіпелагу[ред. | ред. код]
Найбільші острови:
- Шпіцберген (39 044 км²);
- Північно-Східна Земля (14 443 км²);
- Едж (5073 км²);
- Острів Баренца (1288 км²);
- Квітоя (682 км²);
- Острів Принца Карла (615 км²);
- Конгсейя (191 км²) — найбільший з групи островів Земля Короля Карла;
- Ведмежий острів (178 км²);
- Свенскея (137 км²) — з групи островів Земля Короля Карла;
- Острів Вільгельма (120 км²);
- Острів Надії (47 км²).
Клімат[ред. | ред. код]
З жовтня по лютий панує цілковита темрява (полярна ніч). У червні — серпні температура підіймається вище за нульову позначку, зате рідко опускається нижче −20 °C. Велика частина території Шпіцбергену вкрита товстим шаром льоду.
Учені британського судна «Джеймс Кларк Росс» виявили поблизу Шпіцбергену, де за останні 30 років температура підвищилася на 1 градус, інтенсивне виділення метану.
Ґрунти та рослинність[ред. | ред. код]
На архіпелазі зареєстровано близько 180 видів судинних рослин, 380—390 видів мохів, 708 видів лишайників і понад 750 видів грибів[10].
-
Papaver dahlianum — офіційна квітка архіпелагу -
.jpg)
.jpg)
Тваринний світ[ред. | ред. код]
Серед тварин характерними для архіпелагу є: підвид північного оленя Rangifer tarandus platyrhynchus, Ведмідь білий (Ursus maritimus), полярна куріпка (Lagopus muta hyperboreus) і песець (Vulpes lagopus), яких можна побачити і в зимовий період. Навколо архіпелагу проживає від 15 до 20 видів китів, дельфінів, тюленів, моржів і згаданий білий ведмідь, з них білі ведмеді, моржі, нарвали, білі й гренландські кити залишаються в цьому районі цілий рік.
Архіпелаг наповнюється птахами, коли перелітні птахи повертаються розмножуватися, і це різко контрастує з зимовим часом, коли замість птахів можна почути тільки звуки вітру і моря[11]. Близько 160 видів птахів задокументовано на архіпелазі, з них 20—30 регулярно гніздяться тут. Найпоширенішими є люрик (Alle alle), кочівний буревісник (Fulmarus glacialis), кайра товстодзьоба (Uria lomvia) і мартин трипалий (Rissa tridactyla)[12].
Історія[ред. | ред. код]
Щодо відкриття архіпелагу, то до цього часу тут немає повної ясності. Офіційно вважається, що архіпелаг був відкритий голландським мореплавцем Віллемом Баренцем 1596 року під час пошуків північно-східного проходу до Індії та Китаю. Баренц і дав назву (норв. Spitsbergen) архіпелагу по характерній зубчастій (норв. spits) формі гір (норв. bergen). Є також дві інші гіпотези щодо відкриття архіпелагу:
- першовідкривачами архіпелагу були стародавні вікінги (XII століття);
- його відкрили російські помори (не пізніше XV століття)[7].
Норвезький суверенітет над більшою частиною архіпелагу встановлений за міжнародним договором («Шпіцбергенський трактат») 1920 року.
Економіка[ред. | ред. код]
Розробка кам'яного вугілля на Шпіцбергені почалася 1899 року, видобутком займалися норвезька компанія Store Norske Spitsbergen Kulkompani та російська Арктикуголь.
На Шпіцбергені розташовані Всесвітнє сховище насіння та Університетський центр, в якому викладають науки, пов'язані з дослідженням та освоєнням Арктики. На архіпелазі діють кілька дослідницьких полярних станцій, зокрема польська та китайська.
Архіпелаг і його головний острів Західний Шпіцберген цікаві для туристів. Але масовий туризм може завдати непоправної шкоди арктичному ландшафту та його фауні.
Населення[ред. | ред. код]
Населені пункти[ред. | ред. код]
Єдиний населений острів архіпелагу — Шпіцберген, який налічує 3400 мешканців (із них 1500 норвежців), які мешкають переважно в адміністративному центрі норвезької провінції Свальбард — Лонг'їрі. Більшість працює в зимовий час на вугільних шахтах компанії «Det Store Norske» за річним контрактом. Частина населення мешкає тут уже багато років. Також працює група вчених, що займається дослідженням озонової діри і місцевої флори і фауни.
Решту населення становлять дві російські громади, що влаштувалися в селищах Пірамідені та Баренцбурзі. Баренцбург і Піраміден — російські шахтарські селища. Роботи з видобутку вугілля в Пірамідені припинено в 1995 році. Відносини росіян і норвежців цілком добросусідські.
Лонг'їр[ред. | ред. код]
Лонг'їр розташований у розлогій долині, вкритій піском, щебенем і глиною, посеред якої мчить бурхливий потік. Біля порту розташовані декілька складів і крамниць. Праворуч від порту — церква і резиденція сисельмана — губернатора острова. Поряд центральна будівля з кав'ярнею Busen, школа, лікарня і житлові будинки, зв'язані між собою мережею іржавих труб (кабель і водопровідні труби). Їх не можна закопати через вічну мерзлоту. Вони накриті невеликими мостами, аби взимку ними могли проїздити снігоходи. Дерев'яні будинки помальовані в яскраві кольори. Навкруги Лонг'їра лише декілька кілометрів доріг.
Основні види транспорту: вертоліт, катер і снігохід. Вісім разів на тиждень до Лонг'їра із Тромсе прилітає літак, і навіть сам переліт справляє велике враження за відсутності туману.
Українці на Шпіцбергені[ред. | ред. код]
Значну частину вахтовиків у російських вугільних копальнях на Шпіцбергені, особливо в Баренцбурзі, складають шахтарі з Донбасу[13][14][15][16][17][18]. 2007 року Шпіцберген відвідала експедиція Леоніда Кантера «З табуретом до північного сяйва»[19].
Відомі люди[ред. | ред. код]
- Шкурин Ігор Вікторович — український актор, режисер.
Див. також[ред. | ред. код]
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ Population of Svalbard — SSB
- ↑ Шпіцберген // Українська радянська енциклопедія : у 12 т. / гол. ред. М. П. Бажан ; редкол.: О. К. Антонов та ін. — 2-ге вид. — К. : Головна редакція УРЕ, 1974–1985.
- ↑ Велика Українська Енциклопедія
- ↑ Енциклопедія Сучасної України
- ↑ Інструкція з передачі українською мовою географічних назв і термінів Норвегії.
- ↑ Федорончук, М.М.; Протопопова, В.В.; Шиян, Н.М.; Шевера М.В. «Флора Східної Європи» (1972–2004) — цінне флористичне зведення XX–XXI століть // Український ботанічний журнал. — 2005. — Вип. 62. — № 5. — С. 746–751.
- ↑ а б Тимченко, Л. Д. Шпіцберген і Україна: історичний та правовий аспекти // Вісник Університету внутрішніх справ. — 1996. — Вип. 1. — С. 110-119.
- ↑ Andreas Umbreit. Svalbard with Frank Josef Land & Jan Mayen. — Bradt Travel Guides, 2013. — С. 3–6.
- ↑ Svalbard Museum
- ↑ Svalbard's vegetation — The Cruise Handbook for Svalbard (англ.)
- ↑ Svalbard's wildlife — The Cruise Handbook for Svalbard (англ.)
- ↑ Birds — Pictures in Spitsbergen and Svalbard (англ.)
- ↑ The New York Times — В норвежской Арктике украинцы находят рабочие места и кусочек России
- ↑ Сегодня — Как живется на краю земли (фото)
- ↑ Вечерний Донецк — У карты города. «Донбасс». Архів оригіналу за 25 березня 2016. Процитовано 22 вересня 2015.
- ↑ Макееский рабочий — Шпицберген. Севернее некуда
- ↑ Furfur — «А давайте все тут заморозим»: Как я провел две недели на Шпицбергене, 17 АПРЕЛЯ 201
- ↑ Furfur — 3 месяца на Шпицбергене: Как я пил с шахтёрами и преподавал английский в Арктике, 21 НОЯБРЯ 2014
- ↑ Донести до океану… табурет, Галицький кореспондент, 25.06.2009
Література[ред. | ред. код]
- Атлас світу / голов. ред. І. С. Руденко ; зав. ред. В. В. Радченко ; відп. ред. О. В. Вакуленко. — К. : ДНВП «Картографія», 2005. — 336 с. — ISBN 9666315467.
- Атлас. 7 клас. Географія материків і океанів / Укладачі О. Я. Скуратович, Н. І. Чанцева. — К. : ДНВП «Картографія», 2014.
- М. Беспалов. Український Шпіцберген. — К. : Темпора, 2017. — ISBN 978-617-569-316-2.
Посилання[ред. | ред. код]
- Шпіцберген // Юридична енциклопедія : [у 6 т.] / ред. кол.: Ю. С. Шемшученко (відп. ред.) [та ін.]. — К. : Українська енциклопедія ім. М. П. Бажана, 2004. — Т. 6 : Т — Я. — 768 с. — ISBN 966-7492-06-0.
- Чеченці десантувалися на острів у Норвегії. https://novynarnia.com/. Новинарня. 2 жовтня 2019. Процитовано 2 жовтня 2019.
| |||||||||||||||||
| |||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
| ||||||||||
|
