Штогаренко Андрій Якович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Андрій Якович Штогаренко
Shtogarenko2.jpg
Народився 15 жовтня 1902(1902-10-15)
Нові Кайдаки
Помер 2 (15) листопада 1992(1992-11-15) (90 років)
Київ
Громадянство СРСР, Україна
Діяльність композитор і педагог
Нагороди
Герой Соціалістичної Праці
Орден Леніна Орден Жовтневої Революції Орден Трудового Червоного Прапора
Сталінська премія — 1946 Сталінська премія — 1952 Національна премія України імені Тараса Шевченка — 1974

Андрій Якович Штогаренко (* 2 (15) жовтня 1902(19021015), Нові Кайдаки — † 15 листопада 1992, Київ) — композитор, педагог, музично-громадський діяч. Заслужений діяч мистецтв УРСР (1947), Народний артист УРСР (1970), Народний артист СРСР (1972). Герой Соціалістичної Праці (1982).

Біографія[ред.ред. код]

Народився 15 жовтня 1902 року в селі Нових Кайдаках (нині в складі Дніпропетровська). До музики долучився з дитинства, беручи участь в ансамблі народних інструментів, в шкільні роки відвідував музичні класи Катеринославського училища (19121915 роки, клас З. Разловської). У 1926 році організував ансамбль баяністів, що отримав назву 1-го українського камерного ансамблю ім. Комсомолу, з яким концертував до 1930 року.

Музичну освіту здобув у Харківському музично-драматичному інституті на факультеті теорії та композиції (19301936 роки, клас професора С. Богатирьова). Перші твори композитора відносяться до 1931 року; до часу закінчення вузу він був автором кількох хорових і вокально-симфонічних творів.

Після закінчення консерваторії у 1936 році Штогаренко залишився у Харкові, де працював до початку Німецько-радянської війни: з 1936 по 1941 рік керував секцією оборонної музики при Спілці композиторів; був заступником голови Спілки композиторів (Харківське відділення).

В роки війни, Штогаренко разом з багатьма українськими діячами мистецтв був евакуйований до Алма-Ати та Ашхабаду. Під час перебування там митець продовжував громадську діяльність: у 19411943 роки був відповідальним секретар Спілки композиторів Туркменії, допомагав молодим композиторам республіки, здійснював зв'язки з українськими музикантами, які знаходились у Середній Азії. У ці роки хорова пісня стає провідним жанром його творчості. У 1943 році вперше була виконана в Москві його кантата-симфонія «Україно моя» (слова А. Малишка, М. Рильського)

З 1943 року життя та діяльність Штогаренка пов'язані з Києвом, де він розпочинає роботу в Київській консерваторії:

  • з 1960 року — професор;
  • в 19681990 роках — завідуючий кафедрою композиції;
  • в 19541968 роках — ректор консерваторії.
Могила Андрія Штогаренка

Жив в Києві. Помер 15 листопада 1992 року. Похований на Байковому кладовищі.

Твори[ред.ред. код]

Шість симфоній, сюїта «Пам'яті Лесі Українки», поема для струнного оркестру «Душа поета» («Пам'яті Кобзаря»), «Симфонічні казки», три сюїти для струнного оркестру, «Дивертисмент» для флейти й камерного оркестру, фортепіанне тріо, струнний квартет, численні хорові твори, між ними цикли «Шевченкіяна» і «Жіночі портрети», солоспіви, музика до драматичних вистав і фільмів.

Нагороди, пам'ять[ред.ред. код]

Нагороджений орденами Леніна (1960), Жовтневої Революції (1971), Трудового Червоного Прапора (1948), болгарським орденом Кирила і Мефодія. Лауреат Сталінської премії (1946, 1952). Лауреат Державної премії УРСР ім. Шевченка (1974).

На вулиці Суворова, 11 у Києві де мешкав Андрій Штогаренко, 1 липня 2008 року встановлено меморіальну дошку.

Література[ред.ред. код]