Шум

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Дослідники NASA в дослідницькому центрі ім. Джона Ґлена проводять вимірювання шуму авіаційного двигуна в 1967

Шум або акусти́чний шум — коливання частинок навколишнього середовища, що сприймається органами слуху людини як небажані сигнали[1]. З точки зору акустики: шум — нестійкі або випадкові акустичні коливання, що характеризуються випадковою зміною амплітуди і частоти[2].

Класифікація[ред.ред. код]

За походженням шуми бувають[1]:

  • аеродинамічного походження — шум, що виникає у газах;
  • гідродинамічного походження — шум, що виникає у рідинах;
  • електромагнітного походження — шум, що виникає внаслідок коливань елементів електромеханічних пристроїв під впливом магнітних змінних сил;
  • механічного походження — шум, що виникає внаслідок вібрацій поверхонь машин та обладнання, а також ударів у з'єднаннях деталей, збірних одиниць або конструкцій у цілому.

За частотною характеристикою шуми звукового діапазону частот поділяються на:

  • низькочастотний (<400 Гц);
  • средньочастотний (400—1000 Гц);
  • високочастотний (>1000 Гц).

В деяких галузях техніки, зокрема в електроніці та акустиці існує абстрактне поняття кольору шуму, що приписує шумовому сигналу певний колір виходячи з його статистичних властивостей. Однією з таких властивостей, за допомогою якої можна розрізняти види шуму, може бути спектральна густина (розподіл потужності за частотами). Прийнято розрізняти такі різновиди шумів за кольорами: білий шум, рожевий шум, червоний (коричневий) шум та сірий шум. Іноді виділяють й інші різновиди.

Вплив шуму на людину[ред.ред. код]

Зазвичай шум — це неприємний або небажаний звук чи сукупність звуків, що заважають сприйняттю корисних звукових сигналів, порушують тишу, чинять шкідливу або подразливу дію на організм людини, знижують її працездатність. Шум підвищеного рівня несприятливо діє на організм людини. Ступінь цієї дії залежить від характеристики шуму та індивідуальних особливостей людини. Шум діє не тільки на органи слуху, але й на нервову систему, спричиняє підвищення кров'яного тиску, ослаблення уваги, приводить до зниження продуктивності праці і підвищення рівня травматизму.

Існуючими нормативами передбачається гранично допустимий рівень звуку — 85 дБ. Рівень звукового тиску на частотах 63, 125, 250, 500, 1000, 2000, 4000, 8000 Гц не повинен перевищувати відповідно 99, 92, 86, 83, 80, 78,76, 74 дБ. Нормується також вібраційна швидкість, яка на частотах 16, 32, 63, 250 Гц повинна відповідати 0,0015, 0,0022, 0,0027, 0,0035 м/с. При тривалості дії вібрації не більше 20% робочого часу допускається збільшення вібраційної швидкості в 1,5 рази.

Шумозахист[ред.ред. код]

Шумозахист, шумозахисні заходи, спрямовані на обмеження негативного шумового впливу діляться на 2 групи:

  • 1 — заходи, спрямовані на зниження шуму в джерелі;
  • 2 — заходи, спрямовані на зниження шуму на шляху поширення.

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. а б ДСТУ 2325-93 Шум. Терміни та визначення.
  2. ДСТУ 3515-97 Акустика й електроакустика. Терміни та визначення.

Джерела[ред.ред. код]

  • Вакуленко М. О. Тлумачний словник із фізики / М. О. Вакуленко, О. В. Вакуленко. – К. : Видавничо-поліграфічний центр "Київський університет", 2008. – 767 с.
  • Тэйлор Р. Шум. Пер. с англ. Д. И. Арнольда — М. : Мир, 1978. — 308 с.
  • Жидецький В. Ц. Основи охорони праці / В. Ц. Жидецький. — Л. : Афіша, 2005. — 349 с. ISBN 966-8013-11-5
  • Третьяков О. В., Зацарний В. В., Безсонний В. Л. Охорона праці: Навчальний посібник з тестовим комплексом на CD/ за ред. К. Н. Ткачука. – К.: Знання, 2010. – 167 с. ISBN 978-966-346-605-7