Щербицький Володимир Васильович

Володимир Васильович Щербицький
	;
10-й Перший Секретар ЦК КПУ
Час на посаді:
	19 травня 1972 — 28 вересня 1989
Попередник	Петро Юхимович Шелест
Наступник	Володимир Антонович Івашко
Помер	17 лютого 1990; Київ
Політична партія	КПУ
Релігія	Атеїзм

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.

Перейти до: навігація, пошук

Володи́мир Васи́льович Щерби́цький (* 17 лютого 1918, Верхньодніпровськ, нині Дніпропетровської області — †17 лютого 1990, Київ) — радянський партійний і державний діяч.

[ред.] Біографія

Народився 17 лютого 1918 року. Навчався в Дніпропетровському хіміко-технологічному Інституті, після закінчення якого (1941) працював інженером-механіком.

Від 1948 року на партійній роботі. Від 1955 року перший секретар Дніпропетровського обкому КПУ, з 1957 року член Секретаріату ЦК КПУ; з травня 1972 року, після усунення Петра Шелеста перший секретар ЦК КПУ, одночасно з 1961 року — член ЦК КПРС і з 1971 року член Політбюро ЦК КПРС. З 1955 року депутат Верховної Ради УРСР, з 1958 — СРСР, З травня 1972 року член Президії обидвох Верховних Рад. В 1961—1963 та 1965—1972 роках — Голова Ради Міністрів.

З ім'ям Щербицького пов'язане посилення русифікації України (під приводом здійснення процесу «злиття націй»), суворе переслідування діячів українського дисиденства, яке призвело фактично до його розгрому; зокрема з його ініціативи партійні з'їзди в Україні та вся діяльність партійного й державного апарату велася російською мовою. Повністю підтримував політичний курс генерального секретаря ЦК КПРС Л. Брежнєва, не чинив опору обмеженню прав УРСР. Після приходу до влади М. Горбачова 1 березня 1985 р. не підтримав «перебудову». Щербицький дозволив будівництво на території республіки низки АЕС, в тому числі й Чорнобильської, у перші дні аварії на ЧАЕС намагався приховати трагедію. У період Щербицького 20 квітня 1978 р. було прийнято нову Конституцію УРСР.

У той же час за часи перебування Щербицького на посаді в Україні відбувався економічний підйом, у людей була стабільна робота та пристойна заробітня платня. У навчальних закладах студенти отримували кваліфіковану вищу освіту безкоштовно та влаштовувалися за фахом. Була здійснена докорінна технічна модернізація легкої та харчової промисловості. Розвивалася культура та архітектура: за наказом секретаря у Києві було збудовано меморіальний комплекс «Український музей історії Великої Вітчизняної війни 1941—1945 рр.» (відкритий 9 травня 1981 р.), музей В. Леніна (тепер Український дім), хоча Ленін ніколи не був у Києві, монумент Жовтневої площі (тепер Майдан незалежності) на честь Жовтневої революції, здійснено реконструкцію Хрещатика. Більшість книжок українською мовою було видано в Україні у 1970—1980-х роках. Щербицький підтримував розвиток спорту, особливо ФК «Динамо».

28 вересня 1989 — Щербицький пішов у відставку з поста першого секретаря Компартії України внаслідок увільнення пленумом ЦК КПУ у зв'язку з похилим віком. Наступником став В. Івашко.

У сучасному Дніпропетровську його іменем названо вулицю (з лютого 2003 р.). Закінчив життя самогубством у 1990 році.(Застрелився)

[ред.] Сім’я

Дружина - Рада Гаврилівна (дівоче прізвище - Жеромська), 1924 р. н. Їх шлюб зареєстровано 13 листопада 1945 року о 13 годині у Тбілісі, де в той час 27-річний капітан Щербицький служив у танковій бригаді Закавказького військового округу. Всупереч марновірствам, їх шлюб виявився довгим і щасливим. Діти: дочка Ольга, син Валерій.

[ред.] Відзнаки та нагороди

Двічі Герой Соціалістичної Праці (1974, 1977), двічі кавалер ордена Жовтневої Революції, лауреат Ленінської премії.

[ред.] Див. також

Дніпропетровський клан

[ред.] Література

ВікіСховище має мультимедійні дані за темою:

Щербицький Володимир Васильович

Врублевский В.К. Владимир Щербитский: правда и вымыслы, -К.: Фірма "Довіра", 1993 - 254 с.
Енциклопедія українознавства. У 10-х т. / Гол. ред. Володимир Кубійович. — Париж; Нью-Йорк: Молоде Життя, 1954—1989.. Словникова частина. — Т. 10.
Малий словник історії України / Відповідальний редактор Валерій Смолій. — К.: Либідь, 1997.
Українська Радянська Енциклопедія. — 2-е видання. — Т. 12. — К., 1985. — С. 460.
Довідник з історії України. — 2-е видання. — К., 2001. — С. 1105.