Щербицький Володимир Васильович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Володимир Васильович Щербицький
Володимир Васильович Щербицький

COA Ukrainian SSR.png 10-й Перший Секретар ЦК КПУ Flag of Ukrainian SSR.svg
Час на посаді:
25 травня 1972 — 28 вересня 1989
Попередник Петро Юхимович Шелест
Наступник Володимир Антонович Івашко

Народився 17 лютого 1918(1918-02-17)
Верхньодніпровськ, нині Дніпропетровської області, УНР
Помер 16 лютого 1990(1990-02-16) (71 рік)
Київ, Українська РСР, СРСР
Громадянство СРСР СРСР
Національність українець
Політична партія КПУ
Дружина Рада Гаврилівна (дівоче прізвище — Жеромская) (1923)
Діти син Валерій (1946–1991) і дочка Ольга (1953)
Нагороди
Герой Соціалістичної Праці Герой Соціалістичної Праці Ленінська премія
Орден Леніна Орден Леніна Орден Леніна Орден Леніна
Орден Леніна Орден Леніна Орден Леніна Орден Леніна
Орден Жовтневої Революції Орден Жовтневої Революції Орден Вітчизняної війни I ступеня
Медаль «За відвагу»

Володи́мир Васи́льович Щерби́цький (* 17 лютого 1918, Верхньодніпровськ, нині Дніпропетровської області — 16 лютого 1990, Київ) — радянський партійний і державний діяч.

Біографія[ред.ред. код]

Народився 17 лютого 1918 року. Навчався в Дніпропетровському хіміко-технологічному Інституті, після закінчення якого (1941) працював інженером-механіком.

Від 1948 року на партійній роботі. Від 1955 року перший секретар Дніпропетровського обкому КПУ, з 1957 року член Секретаріату ЦК КПУ; з травня 1972 року, після усунення Петра Шелеста перший секретар ЦК КПУ, одночасно з 1961 року — член ЦК КПРС і з 1971 року член Політбюро ЦК КПРС. З 1955 року депутат Верховної Ради УРСР, з 1958 — СРСР, З травня 1972 року член Президії обидвох Верховних Рад. В 19611963 та 1965–1972 роках — Голова Ради Міністрів.

З ім'ям Щербицького пов'язане посилення русифікації України (під приводом здійснення процесу «злиття націй»), суворе переслідування діячів українського дисиденства, яке призвело фактично до його розгрому; зокрема з його ініціативи партійні з'їзди в Україні та вся діяльність партійного й державного апарату велася російською мовою. Повністю підтримував політичний курс генерального секретаря ЦК КПРС Л. Брежнєва, не чинив опору обмеженню прав УРСР. Після приходу до влади М. Горбачова 1 березня 1985 р. не підтримав «перебудову». Щербицький дозволив будівництво на території республіки низки АЕС, в тому числі й Чорнобильської, у перші дні аварії на ЧАЕС намагався приховати трагедію. У період Щербицького 20 квітня 1978 р. було прийнято нову Конституцію УРСР.

У той же час за часи перебування Щербицького на посаді в Україні відбувався економічний підйом, у людей була стабільна робота та пристойна заробітня платня. У навчальних закладах студенти отримували кваліфіковану вищу освіту безкоштовно та влаштовувалися за фахом. Була здійснена докорінна технічна модернізація легкої та харчової промисловості. Розвивалася культура та архітектура: за наказом секретаря у Києві було збудовано меморіальний комплекс «Український музей історії Великої Вітчизняної війни 1941–1945 рр.» (відкритий 9 травня 1981 р.), музей В. Леніна (тепер Український дім), хоча Ленін ніколи не був у Києві, монумент Жовтневої площі (тепер Майдан незалежності) на честь Жовтневої революції, здійснено реконструкцію Хрещатика. Більшість книжок українською мовою видано в Україні у 1970—1980-х роках. Щербицький підтримував розвиток спорту, особливо ФК «Динамо». Депутат Верховної Ради від Верхньодніпровського виборчого округу.

28 вересня 1989 — Щербицький пішов у відставку з поста першого секретаря Компартії України внаслідок звільнення пленумом ЦК КПУ у зв'язку з похилим віком. Наступником став В. Івашко.

У сучасному Дніпропетровську його іменем названо вулицю (з лютого 2003 р.). Помер у 1990 році, офіційно від запалення легенів, за твердженнями деяких істориків (Гаманюк М.I.) ймовірно покінчив життя самогубством.[1]

Сім'я[ред.ред. код]

Дружина — Рада Гаврилівна (дівоче прізвище — Жеромська), 1923 р. н. Їх шлюб зареєстровано 13 листопада 1945 року о 13 годині у Тбілісі, де в той час 27-річний капітан Щербицький служив у танковій бригаді Закавказького військового округу. Всупереч марновірствам, їх шлюб виявився довгим і щасливим. Діти: дочка Ольга, син Валерій.

Відзнаки та нагороди[ред.ред. код]

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

Література[ред.ред. код]

  • Довідник з історії України. — 2-е видання. — К., 2001. — С. 1105.
  • Українська Радянська Енциклопедія. — 2-е видання. — Т. 12. — К., 1985. — С. 460.
  • Тронько П. Т. В. В. Щербицький (1918–1990) // Український історичний журнал. — № 1 — Київ, «Наукова думка», 2003. — C. 109–117.
  • Шаповал Ю. І. В. В. Щербицький: особа політика серед обставин часу // Український історичний журнал. — № 1 — Київ, «Наукова думка», 2003. — C. 118–129.


  • (рос.) Врублевський В. В. Щербицький: правда и вымыслы. — К.: Фірма «Довіра», 1993. — 254 с.

Публікації[ред.ред. код]