Щукін Сергій Іванович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Щукін Сергій Іванович
Народився 27 липня 1854(1854-07-27)
Москва,
Помер 10 січня 1936(1936-01-10) (81 рік)
Париж
Громадянство Російська імперія
Національність росіянин
Проживання Москва, Ніцца,Париж
Ім'я при народженні Сергей Иванивич Щукин
Діяльність підприємець

Щукін Сергій Іванович (1854, Москва — 1936, Париж) — російський (московський) купець і колекціонер картин авагардних художників Франції.

Московські купці-мільонери[ред.ред. код]

В кінці 19 і на початку 20 століття «погоду» в Москві робили п'ять родин купців мільонерів — Бахрушини, Морозови, Найдьонови, Щукіни, Третьякови. З останньої в переліку родини походить Третьяков Павло, засновник і 1-й володар широко відомої Третьяковської галереї, спеціалізованої на національних російських художниках.

Сергію Шукіну пощастило значно менше. Його колекція картин художників Франції після вимушеної еміграції залишилась в Москві, а пізніше була поділена між двома супермузеями Росії в Москві і Ленінграді(нині Петербург).

Сергій Щукін і його збірка[ред.ред. код]

Три брати Щукіни — Дмитро, Сергій і Петро — походять з родини старообрядців. Сергій ортимав бізнесову освіту у Вищій комерційній Академії міста Гера, Тюрінгія. Був спадкоємцем бізнесу батька. Переказували, що мільонером Сергій став під час всеросійського страйку 1905 року, коли в паніку скуповував за безцінь текстиль.

Ще у 1882 році Сергій викупив палац князів Трубецьких разом з колекціями зброї і картинами передвижників. Ні зброя, ні передвижники його не цікавили, тому він продав усе це заради декількох картин художника на ім'я Фріц Таулов (1847—1906) з Норвегії. Вони були підмурком майбутньої збірки.

Розвиток колекції припинила війна та революція, Щукін зупинився на 264 картинах. Він та Морозов, двоє московських купців, були найкращими інвесторами в історії. За оцінкою аукціонного будинку Сотбіс уся коллекція Щукіна це $8 500 000 000. [1]

Колекціонерство[ред.ред. код]

Колекціонерством картин Сергій захопився у віці 40-50 років. Зате його цікавили здебільшого сучасні майстри Франції. Його добре знали відомі маршани Парижу — Поль Дюран-Рюель, Амбруаз Воллар тощо. Це у Воллара Сергій Щукін придбав вісім своїх «Сезаннів». Збірка також мала картини Клода Моне, Гогена, Джеймса Вістлера, Пюві де Шаванна, Поля Сіньяка, Анрі Руссо, Матісса .

На відміну від зачиненого для усіх палацу колекціонера імпресіоністів Франції Івана Морозова, Сергій Щукін відчинив двері свого палацу для відвідин у 1909 році. Про шокуючі враження залишили спогади різні мемуаристи — від художників до пересічних аматорів. Консервативні викладачі Московського художнього училища навіть забороняли своїм учням відвідини особняка Сергія Щукіна.

Вимушена еміграція[ред.ред. код]

Восени 1919 року, коли голодна і хвора Росія потопала в крові і розбраті, Сергій Щукін емігрував у Німеччину. Він ще до більшовицького перевороту 1917 року переводив гроші на особистий рахунок в Берліні, аби вчасно розплачуватись за картини. Рятуючи своє життя, він покинув свою колекцію в Москві. Гроші добре згодилися йому у вимушеній еміграції. Він оселився в Ніцці, а помер в Парижі.

Посилання[ред.ред. код]

Джерела[ред.ред. код]

  • Наталья Семенова. «Жизнь и коллекция Сергея Ивановича Щукина». — М.: Трилистник, 2002. — ISBN 5-89480-046-3 (аннотация в журнале «Русское искусство»)
  • Олег Неверов. «Частные коллекции Российской Империи». — М., 2004. — ISBN 5-85050-833-3

Примітки[ред.ред. код]

  1. Леонід Парфенов - Глаз Божий (1 серія). Док. фільм; Перший канал