Юго Паасиківі

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Юго Кусті Паасиківі
Juho Kusti Paasikivi
Юго Кусті Паасиківі
Прапор
7-й Президент Фінляндії
Попередник: Карл Густав Маннергейм
Наступник: Урго Кекконен
Прапор
Прем'єр-міністр Фінляндії
17 листопада 1944 року — 17 квітня 1945 року
Попередник: Пер Свінгувуд
Наступник: Лаурі Інґман
17 квітня 1945 року — 20 березня 1946 року
 
Народження: 27 жовтня 1870(1870-10-27)
Тампере, Велике князівство Фінляндське
Смерть: 31 серпня 1956(1956-08-31) (85 років)
Фінляндія Гельсинкі, Фінляндія
Батько: Авґуст Гелльстен
Мати: Каролійна Селін
Дружина: Анна Форсман (1897-1931); Алліна Валве (1934-1956)
Діти: Аннікі (Annikki; 1898–1950), Велламо (Wellamo; 1900–1966), Югані (Juhani; 1901–1942) та Варма (Varma; 1903–1941).

Юго Кусті Паасиківі (або Паасіківі; справжнє ім'я Йоган Гелльстен) (фін. Juho Kusti Paasikivi, 27 листопада 1870; поблизу Тампере — 31 серпня 1956 Гельсинкі) — фінський політик, дипломат, банкір, тричі Прем'єр-Міністр Фінляндії, сьомий Президент Фінляндії (1946–1956).

Біографія[ред.ред. код]

Народився у шведській купецькій родині. У 14 років став сиротою і був вихований тіткою. У 15 років поміняв прізвище на Паасиківі — у цей час стає переконаним фінським націоналістом, яким залишався усе життя.

1890 вступив до Гельсинського університету, де почав політичну діяльність — боровся за державну самостійність Фінляндії. З 1907 — депутат парламенту Великого князівства Фінляндського. 1908 став міністром фінансів, але вже наступного року подав у відставку на знак протесту проти політики русифікації, яку проводив уряд Російської імперії.

З 1915 депутат міської ради Гельсинкі. 1917 увійшов до складу комісії, яка розробляла проект широкої автономії Фінляндії у складі Російської республіки, але після більшовицького перевороту підготував проект конституційної монархії Фінляндії і відстоював його до падіння монархії у союзній Німеччині. У цей же час (1918) ненадовго очолив уряд незалежної Фінляндії.

14 листопада 1920 підписав у Тарту (Естонія) мирову угоду з більшовицькою Росією.

1914–1934 — генеральний директор Національного акціонерного банку.

З 1936 — посол Фінляндії у Швеції. 1939 працював у складі фінської делегації на переговорах з московськими більшовиками. Після закінчення Зимової війни очолив делегацію Фінляндії до Москви, де й залишився послом. Подав у відставку з посади посла Фінляндії в СССР у березні 1941 року. Після цього три роки не брав участі у політичному житті, але весною 1944-го знову потрапив на вістря міжнародної політики — очолив фінську делегацію на мирових переговорах із Йосипом Сталіним.

Після падіння фронту в Східній Карелії — з листопада 1944 по березень 1946 — двічі прем'єр-міністром, а після цього обраний на пост Президента Фінляндії, на якому перебував до смерті.

Політичне кредо[ред.ред. код]

У міжнародній дипломатії існує поняття Лінія Паасиківі, яка означає дотримання реалістичної політики в умовах післявоєнного сусідства з комуністичним СССР. Автор концепції державного нейтралітету Фінляндії, провідник спокійного ставлення до окупанта Карелії — СССР. Іронія долі — Паасиківі наприкінці життя став кавалером ордена Лєніна.

Теплі особисті взаємини Паасиківі з верхівкою СССР гарантували фінській економіці великі економічні преференції. Зокрема, харчова, паперова, суднобудівна галузь в роки правління Паасиківі повністю орієнтована на СССР.

Джерела[ред.ред. код]

  • Kallio, Reino, Lahden kansa- ja oppikoulut 1870–1975. Lahden historia IV:1. Julkaisija Lahden kaupunki. Gummerus Kirjapaino Oy. Jyväskylä 2005. ISBN 951-849-589-0

Посилання[ред.ред. код]