Юка

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Юка
Yucca30.jpg
Біологічна класифікація
Домен: Еукаріоти (Eukaryota)
Царство: Зелені рослини (Viridiplantae)
Відділ: Вищі рослини (Streptophyta)
- Судинні (Tracheophyta)
- Насінні (Spermatophyta)
- Покритонасінні (Magnoliophyta)
Клас: Однодольні (Liliopsida)
Порядок: Холодкоцвіті (Asparagales)
Родина: Холодкові (Asparagaceae)
Підродина: Агавові (Agavoideae)
Рід: Юка (Jucca)
L. 1753
Посилання
Commons-logo.svg Вікісховище: Yucca
EOL: 33611
IPNI: 30003895-2
US-NLM-NCBI-Logo.svg NCBI: 39550
Wikispecies-logo.svg Віківиди: Yucca

Юка (Yucca) — рід вічнозелених рослин родини холодкових (Asparagaceae) підродини аґавових (Agavoideae).

Квітучі Yucca elata
«Дерево Джошуа» (Yucca brevifolia)

Біологічний опис[ред.ред. код]

Вічнозелені, дерев'янисті рослини з невисоким, малогіллястим або таким, що зовсім не гілкується стеблом, іноді стебло майже відсутнє і над землею підноситься лише пучок великих, мечоподібних листків. Листки розташовані спірально. Суцвіття дуже великі, до 200 см завдовжки, прямостоячі, широкорозкидисті волоті, що виходять з середини листової розетки. Квітки дзвонові, до 7 см довжиною, пониклі, білі. Плід — велика, до 10 см, суха або м'ясиста коробочка з округлими, чорним насінням до 1 см в діаметрі.

Запилення[ред.ред. код]

У юки спостерігається дуже своєрідний і цікавий механізм перехресного запилення. Квітки відкриваються вночі і запилюються маленьким білим метеликом з роду пронуба (Pronuba yuccasella). З настанням темряви, коли білі квіти виділяють приємний аромат, самка пронуба приступає до збору пилку. Він клейкий і нагадує мастику. Пронуба скачує пилок у грудочку і завдяки зубоподібному чіпкому і колючому придатку переносить її до іншої квітки. Тут метелик вдавлює пилок у рильце, а потім відкладає в зав'язь квітки свої личинки. У результаті зачатки насіння запліднюються, а личинки живляться насінням, що розвиваються. Їх так багато в плоді, що вистачає і для личинок метелика, і для відтворення рослини. З настанням дня метелики обох статей (їх накопичується досить велика кількість) залишаються у квітці. Вони сидять на тичинкових нитках і, ймовірно, в цей час харчуються пилком.

Вперше про запилення юки стало відомо в 1872 р. з короткого повідомлення відомого американського ботаніка Джорджа Енгельманна. Кількома роками пізніше, в 1878 р., американський ентомолог Чарлз Рілі докладно вивчив і описав дивовижну поведінку цього метелика. Інший вид пронуба — Pronuba synthetica — вступає в контакт тільки з Юкою коротколистною. Єдиним самозапильних видом є юка алоелистна (Yucca aloifolia).

Місця зростання[ред.ред. код]

Відомо близько 50 видів юки. Ареал роду простягнувся від Атлантичного узбережжя Флориди і островів Карибського моря, через південні штати США і Мексику до Каліфорнії.

Юки ростуть у посушливих місцях, вважаючи за краще сухі відкриті простори з піщаними, кам'янистими або вапняними ґрунтами. Багато видів зустрічаються в креозотових пустелях з креозотового куща (Larrea tridentata) в асоціації з дазіліріоном (Dasylirion Sp.) окотилом (Fouquieria splendens), опунцією (Opuntia Sp.) та іншими колючими рослинами. У сосново-ялівцевих лісах на висоті 2000 — 2450 м ростуть Yucca angustissima, юка ягодовидна (Yucca baccata), що займає дуже широкий ареал на південно-заході США, юка Стендлі (Yucca standley) — одна із самих маленьких рослин цього роду, стебло якої у висоту не перевищує 20 см. Один з найкрасивіших видів — юка Трекуля (Yucca treculeana) на більшій частині свого ареалу росте в заростях колючих твердолистих чагарників (чапараль).

Багато видів юки є акож неодмінним елементом кактусово-акацієвих саван. По берегах пересихаючих струмків, біля підніжжя гір або по краях крутих кам'янистих каньйонів — скрізь можна зустріти самотньо зростаючі юки, які, як правило, не утворюють щільних насаджень. Винятком у цьому плані є юка коротколистна (Yucca brevifolia), відома під назвою «дерево Джошуа» («Yoshua-tree»). Вражає незвичайний зовнішній вигляд цієї рослини. Величезне дерево, висотою до 9 м, з потужним, рясно і химерно розгалуженим стовбуром, як древній велетень, підноситься в пустелі серед безплідних пісків і невисоких колючих чагарників. Ця юка одна з небагатьох, що розвивають величезну крону. Найстаріші екземпляри, за деякими даними, досягали віку 800 років. Ареал юки коротколістнїпроходить через пустелю Мохаве в штатах Арізона і Каліфорнія. У цих місцях вона іноді утворює своєрідні розріджені ліси, які тягнуться на кілька кілометрів. Для збереження цієї дивного рослини був створений в околицях Ріверсайда (штат Каліфорнія) заповідник «Національний пам'ятник дерева Джошуа» («Yoshua Tree National Monument»).

Застосування[ред.ред. код]

Юкка — чудова декоративна рослина. Її нерідко вирощують у садах, парках та оранжереях багатьох країн світу. Деякі види юки стали відомі науці завдяки колекціям ботанічних садів. Так, в 1859 р. російським ботаніком Е. А. Регелем була описана юка слонова (Yucca elephantipes), вирощена в оранжереях Санкт-Петербурзького ботанічного саду.

Юку культивують на Чорноморському узбережжі Кавказу і Криму з 1816 р. Особливо відомі юка нитчаста, юка славна (Yucca gloriosa), юка алоелиста. Два останні види морозостійкі і витримують температуру до −15 ° С. У культурі юки, за винятком юки алоелістної, через відсутність запилювачів не плодоносять. Із твердих листків юки отримують міцне технічне волокно, з якого виробляють мотузки, щітки, рибальські приладдя тощо. З квіток юки слонової місцеві жителі готують салат. Багато видів юки використовують в якості живих огорож.

Цікавий факт[ред.ред. код]

Перші джинси були зроблені саме з юки, а не з бавовни. Навіть зараз найякісніші джинси роблять з ниток, що містять бодай кілька відсотків волокон з листя юки.[1]

Примітки[ред.ред. код]

Література[ред.ред. код]

Джерела[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]