Юнаків Микола Леонтійович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Микола Леонтійович Юнаків
Микола Юнаків
Микола Юнаків
Народився 5 грудня 1871(1871-12-05)
м. Чугуїв, Харківська область
Помер 1 серпня 1931(1931-08-01) (59 років)
м. Тарнув, Польща Польща
Країна size УНР
Приналежність Coat of Arms of UNR.svg Армія УНР
Звання Генерал-полковник
Війни/битви Перша світова війна
Українсько-радянська війна
Нагороди
Хрест Симона Петлюри
Орден Святого Володимира 3 ступеня
Орден Святого Володимира 4 ступеня
Орден Святої Анни 1 ступеня
Орден Святої Анни 2 ступеня
Орден Святої Анни 3 ступеня
Орден Святої Анни 4 ступеня
Орден Святого Станіслава 1 ступеня
Орден Святого Станіслава 2 ступеня
Орден Святого Станіслава 3 ступеня
Юнаків Микола Леонтійович, могила, Міський цвинтар Тарнув-Кжиж, Польща

Юнаків Микола Леонтійович (* 5 грудня 1871, м. Чугуїв, Харківська область — † 1 серпня 1931, м. Тарнув, Польща), генерал-полковник, один з найвищих рангом генералів української армії, син російського генерала, що походив із Бузького козацького війська, родом з Чугуєва на Харківщині.

Біографія[ред.ред. код]

Освіту здобув у Миколаївській воєнній академії в Петербурзі (1894 — 1897), в якій згодом став професором і завідувачем кафедри російської воєнної історії. Як воєнний історик, Юнаків спеціалізувався на історії Північної війни, зокрема на історії операцій шведської армії в Україні 1708 — 1709. Вислідом його дослідної праці в цій ділянці був 2-томник про війну 1707 — 1709 pp. «Северная война. Кампания 1708 — 1709 гг.» (Труды ИРВИО, т. II, IV. СПб. 1909) і «Северная война. Военные действия на левом береге Днепра (ноябрь 1708 — июль 1709)» (Труды ИРВИО, т. II. СПб. 1909), що його Юнаків упорядкував з А. Байковим.

Перша світова війна[ред.ред. код]

За першої світової війни Юнаків безперервно знаходився на Південно-Західному фронті, обіймав посади командира бригади, начальника штабів 25-го армійського корпусу, 4-ї армії, командира 7-го армійського корпусу, командувача 4-ї армії, якою командував генерал О. Рогоза, згодом міністр військовихи справ за Гетьманату. 3 1916 — генерал-лейтенант.

Після утворення Української Центральної Ради підтримав український національний рух, сприяв українізації частин, зокрема, у 7-у корпусі на Румунському фронті; за що у грудні 1917 усунений з посади більшовицьким наркомом Миколою Криленком і направлений у розпорядження голови Реввійськради Львом Троцького. З жовтня 1917 року — Командувач 8-ї армії Румунського фронту. У Києві отримав нове призначення — командувача 8-ї армії Румунського фронту. У складний період розпаду російської армії доклав багато зусиль для збереження боєздатності молодих українських формувань.

На службі в українській армії[ред.ред. код]

В українській армії разом з іншими генералами російської армії, що в листопаді 1917 підпорядкувалися Генеральному військовому комітетові Центральної Ради під С. Петлюри після того, як більшовики знищили Ставку головнокомандуючого російської армії в Могилеві на Білорусі та вбили генерала Духоніна. В українській армії Юнаків очолював Головну шкільну управу військового міністерства, а 11 серпня 1919 був призначений шефом Штабу Головного Отамана об'єднаних українських армій УНР і ЗУНР (для спільних дій об'єднаних сил українських армій сформовано Штаб Головного отамана (ШГО), який об'єднав штаб Дієвої армії та Начальну команду Галицької армії, начальником штабу став генерал М.Юнаків, квартирмейстером — представник УГА генерал В.Курманович, начальником оперативного відділу — референт Є.Петрушевича з військових питань, підполковник К.Долежаль). За участю Юнаківа було розроблено і блискуче проведено у серпні 1919 військову операцію з визволення від більшовицьких військ Правобережної України і звільнення Києва. У 1920 призначений військовим радником Української дипломатичної місії у Варшаві. Брав участь у переговорах з Ю. Пілсудським, підготовці військово-політичних угод 1920, зокрема Варшавського договору 1920. 1920 Юнаків короткочасно очолював Військове міністерство, а потім Вищу військову раду УНР при Головному Отаманові С. Петлюрі.

На еміграції жив у Тарнові (Польща), де й помер. Похований в Тарнові. Залишив автобіографічні «Матеріали для мого життєпису» (Тризуб, ч. 289 — 290, 1931).

Вшанування пам'яті[ред.ред. код]

  • У Львові є Вулиця Генерала Миколи Юнаківа.

Література[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]