Венгеровський Юрій Наумович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Юрій Венгеровський
Юрій Наумович Венгеровський
Загальна інформація
Прізвиська Венгр [1]
Громадянство  СРСР
Народження 26 жовтня 1938(1938-10-26)
Харків, Українська РСР, СРСР
Смерть 4 грудня 1998 (60 років)
Бєлгород, Росія
Поховання Міське кладовище № 2
Спорт
Вид спорту волейбол
Клуб «Буревісник» Харків
ЦСКА Москва
Участь і здобутки

Ю́рій Нау́мович Венгеро́вський (26 жовтня 1938, Харків — 4 грудня 1998, Бєлгород, Росія) — український радянський волейболіст, олімпійський чемпіон. Майстер спорту міжнародного класу (1965), Заслужений майстер спорту СРСР (1965). Перший тренер — Василь Андрійович Титар, "Заслужений тренер СРСР (1964). Освіта — Харківський державний педагогічний інститут ім. Г. С. Сковороди (1959).[2]

Життєпис[ред. | ред. код]

Закінчив Харківський державний педагогічний інститут імені Григорія Сковороди, факультет фізичного виховання (1962).

Чемпіон світу (Москва, 1962), XVIII Олімпійських ігор (Токіо, 1964), володар Кубка світу (м. Лодзь, Польща, 1965), бронзовий призер чемпіонатів Європи (1958) та світу (1966; обидва — у Празі, Чехословаччина). 1963 року у складі збірної Москви — чемпіон СРСР і переможець Спартакіади народів СРСР.

Виступав за спортивний клуб «Буревісник» (Харків, 1957—1962, 1964—1972),[3] ЦСКА (Москва, 1962—1964).

Після закінчення ігрової кар'єри перейшов на тренерську роботу. Тренував команди «Буревісник» (Харків), СКА (Ростов-на-Дону), «Спартак» (Петропавловськ-Камчатський), «Автомобіліст» (Куйбишев). З 1977 (з перервами) був старшим тренером бєлгородських команд «Технолог» та «Білогір'я-Динамо».[4]

У 1998 році як масажист у складі чоловічої збірної Росії їздив на чемпіонат світу в Японії, хоча фактично виконував роль наставника головного тренера росіян Геннадія Шипуліна[5].

У 1997 році за його ініціативою група молодих українських гравців (зокрема, Олександр Косарев) переїхала до Білгорода. Невдовзі вони змінили громадянство на російське[6].

Помер 4 грудня 1998 року в Бєлгороді під час проведення тренування. Похований у Харкові, на 2-му міському кладовищі на вулиці Григорія Сковороди.[7]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ↑ http://library.kharkov.ua/libdruk/LibKh-00000000099.pdf ВЫДАЮЩИЕСЯ СПОРТСМЕНЫ ХАРЬКОВЩИНЫ(рос.)
  2. ↑ [1] [Архівовано 17 серпня 2021 у Wayback Machine.].
  3. ↑ https://vecherniy.kharkov.ua/news/26573/ [Архівовано 7 листопада 2019 у Wayback Machine.] ВОЛЕЙБОЛ. ЮРИЙ ВЕНГЕРОВСКИЙ МЕЧТАЛ ПОПАСТЬ В КНИГУ РЕКОРДОВ ГИННЕССА (рос.)
  4. ↑ Юрий Венгеровский. Легенда нашего волейбола [Архівовано 7 листопада 2019 у Wayback Machine.]. (рос.)
  5. ↑ Россошик Л. Третє ітаійське золото [Архівовано 14 вересня 2021 у Wayback Machine.] // Чемпіонат. (рос.)
  6. ↑ Косарев Олександр Борисович [Архівовано 22 червня 2021 у Wayback Machine.]. (рос.)
  7. ↑ Венгеровский Юрий Наумович (1938—1998). (рос.)

Література[ред. | ред. код]

  • Олімпійські герої сучасності [М. Г. Ороховська, І. Рибак, Ю. Венгеровський, Ю. Поярков, К. Куришко, І. Целовальников, О. Баркалов, В. Мовчан, Л. Джигалова, Р. Шаріпов, Я. Клочкова, В. Гончаров] // Кушнарьов, Є. П. 100 кроків харківською землею [Текст] / Є. П. Кушнарьов. — Х., 2004. — С. 56—98.
  • Волейбол. Энциклопедия /Сост. В. Л. Свиридов, О. С. Чехов. Томск : Компания «Янсон» — 2001. (рос.)
  • Головин С. Победитель: [О выдающемся волейболисте Ю. Венгеровском] / С. Головин // Красная звезда. — 2009. — 26 нояб. (рос.)
  • Грот Ю. Иду на рекорд: [Об олимпийском чемпионе, засл. мастере спорта СССР по волейболу Ю. Н. Венгеровском] / Ю. Грот // Слобода. — 2003. — 31 окт. — С. 14. (рос.)

Посилання[ред. | ред. код]


М'яч Це незавершена стаття про волейболіста чи волейболістку.
Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Венгеровський_Юрій_Наумович&oldid=41571058