Кармазін Юрій Анатолійович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
(Перенаправлено з Юрій Кармазін)
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Юрій Анатолійович Кармазін
Народився 21 вересня 1957(1957-09-21)
Звенигородка, Черкаська область, Українська РСР, СРСР
Помер 9 листопада 2022(2022-11-09) (65 років)
Поховання Байкове кладовище
Країна  СРСР
 Україна
Місце проживання Київ
Діяльність політик, правник
Галузь політик
Alma mater ОНУ ім. І. І. Мечникова
Членство Верховна Рада України VI скликання, Верховна Рада України IV скликання і Верховна Рада України III скликання
Посада народний депутат України[1], народний депутат України[2], народний депутат України[3], народний депутат України[4] і заступник члена у Парламентській асамблеї Ради Європиd[5]
Партія Партія захисників Вітчизни
Конфесія православ'я
Нагороди
Заслужений юрист України
Заслужений юрист України
Україна Народний депутат України
2-го скликання
безпартійний 11 травня 1994 — 12 травня 1998
3-го скликання
безпартійний 12 травня 1998 — 14 травня 2002
4-го скликання
безпартійний (НУ) 14 травня 2002 — 25 травня 2006
6-го скликання
Партія захисників Вітчизни (НУНС) 23 листопада 2007 — 12 грудня 2012

Ю́рій Анато́лійович Карма́зін (21 вересня 1957, м. Звенигородка, Черкаська область — 9 листопада 2022[6]) — український юрист, політичний діяч, Народний депутат України 2-го, 3-го, 4-го, 6-го скликання.

З травня 1999 — голова Партії захисників Вітчизни. З липня 2001 — співголова Народно-патріотичного об'єднання «За Україну». Радник Президента України (липень — серпень 2007). Заслужений юрист України (1996). Державний радник юстиції 3 класу.

Біографія[ред. | ред. код]

Народився 21 вересня 1957 року у м. Звенигородці Черкаської області.

Освіта: Одеський національний університет імені І. І. Мечникова, юридичний факультет (1976—1981), юрист.

1974 — липень 1976 — робітник Смілянського міськпобуткомбінату.

1976—1981 — студент Одеського державного університету імені І. І. Мечникова.

Грудень 1980—1982 — помічник прокурора Центрального району міста Одеси.

1982—1984 — помічник прокурора Одеської області.

1984—1985 — заступник спеціального прокурора Одеської області.

Листопад 1985 — серпень 1992 — прокурор Приморського району міста Одеси.

З липня 1992 — суддя Одеського обласного суду.

З липня 1994 — голова слідчої комісії в справі АСК «Бласко».

Політична діяльність[ред. | ред. код]

Народний депутат України 2-го скликання з 11 травня 1994 до 12 травня 1998. Обрано у Приморському виборчому окрузі № 299, Одеської області, висунутий трудовим колективом. На час виборів: суддя Одеського обласного суду, позапартійний. У першому турі: явка виборців склала — 56,3 %, «за» проголосували — 15,17 %. У другому турі: явка — 52,1 %, «за» — 60,29 %. 23 суперники (основний — Анатолій Вассерман).

З січня 1996 — заступник голови Одеської обласної організації Конгресу української інтелігенції.

Народний депутат України 3-го скликання з 12 травня 1998 до 14 травня 2002. Обрано у виборчому окрузі № 134, Одеської області. Явка — 65,0 %, «за» проголосувало 40,0 %. Обрано з 19 претендентів. На час виборів — народний депутат України. Член фракції «Громада» (травень 1998 — лютий 2000), позафракційний (лютий — липень 2000), член групи «Солідарність» (з липня 2000). Голова Комітету Верховної Ради України з питань законодавчого забезпечення правоохоронної діяльності та боротьби з організованою злочинністю і корупцією (липень 1998 — лютий 2000), голова Комітету з питань боротьби з організованою злочинністю і корупцією (з лютого 2000).

Кандидат у Президенти України на виборах 1999. У першому турі отримав 90793 голосів виборців (0,35 %) — 10-е місце серед 13-и претендентів.

Обирався депутатом Одеської обласної ради народних депутатів; двічі — депутатом Приморської районної ради народних депутатів міста Одеси.

Член юридичної служби Громадянського комітету захисту Конституції «Україна без Кучми» (лютий 2001).

Народний депутат України 4-го скликання з 14 травня 2002 до 25 травня 2006) від виборчого блоку політичних партій «Блок Віктора Ющенка „Наша Україна“», № 17 в списку. На час виборів: народний депутат України, безпартійний. Член фракції «Наша Україна» (15 травня 2002 — 7 вересня 2005), фракції політичної партії Народний Союз «Наша Україна» (з 7 вересня 2005). Голова підкомітету з питань законотворчості, систематизації законодавства та його відповідності міжнародному праву Комітету з питань правової політики (з 12 червня 2002).

Був членом фракції «Наша Україна» до травня 2006 року. На виборах 26 березня 2006 року балотувався в народні депутати України від «Блоку Юрія Кармазіна»[7], № 1 в списку. До Парламенту — не потрапив (Блок набрав 0,65 % голосів виборців).

Крім участі у виборах до Парламенту, на виборах 26 березня 2006 року, Юрій Кармазін також був кандидатом на посаду міського голови м. Києва від «Блоку Юрія Кармазіна» — отримав 4-те місце із 5,45 % голосів виборців.

Народний депутат України 6-го скликання з 23 листопада 2007 від Блоку «Наша Україна — Народна Самооборона», № 58 у списку. На час виборів: голова Партії захисників Вітчизни. Член фракції Блоку «Наша Україна — Народна Самооборона» (з 23 листопада 2007). Перший заступник голови Комітету з питань правосуддя (з 26 грудня 2007).

У виборах до Парламенту 2012 року — участі не брав, оскільки ЦВК відмовив йому у реєстрації[8].

У 2005 році Юрій Кармазін в інтерв'ю газеті «Бульвар» заявив, що виступає проти прем'єр-міністра Януковича, і в одній країні з ним жити не стане. У тому ж інтерв'ю він розповідав, як йому явилася вища сила, яка надала йому інструкції для подальшої діяльності[9][10].

У лютому 2016 року Кармазін став одним з організаторів руху «Революційні праві сили»[11], які намагалися організувати «Третій майдан» та закликали до повалення чинної влади.

У січні 2018 року Юрій Кармазін провів пресконференцію, на якій надав документи, що начебто підтверджують зв'язок між компанією ICU та американським фінансистом, заступником голови інавгураційної комісії Дональда Трампа Еліотом Броуді. У компанії ICU спростували цю інформацію та подали на Кармазіна до суду за наклеп[12]. Лише у квітні 2021 року, за повідомленням пресслужби компанії ICU стало відомо, що Верховний суд залишив в силі постанову Північного апеляційного господарського суду, який визнав вину громадської організації «Інститут Права і Суспільства» (президент і співзасновник — Юрій Кармазін) в поширенні ​​інформації про групу ICU[13][14][15].

Могила Юрія Кармазіна, Байкове кладовище

У травні 2018 року Ю. Кармазін був обраний так званим гетьманом козацтва всієї України.[16][17][18][19]

11 березня 2022 року, через власний канал на YouTube, звернувся до Президента України Володимира Зеленського з вимогою називати війну війною та прийняти проект закону 7114 Про оголошення стану війни, згідно з пунктом 19 статті 106 Конституції України[20].

Був одружений, виховав двох доньок (1982 та 1998 років народження). Помер 9 листопада 2022 року. Похований на Байковому кладовищі (ділянка № 27а).

Благодійна діяльність[ред. | ред. код]

В 1987—1991 роках надавав значну допомогу у правовому захисті і в забезпеченні приміщеннями ряду благодійних установ першої в СРСР неурядової благодійної організації — Фонду соціальної допомоги імені доктора Ф. П. Гааза[21][22][23][24][25][26][27].

Статистика[ред. | ред. код]

За статистикою, Юрій Кармазін був найактивнішим депутатом Верховної Ради 4-го скликання за такими показниками:[28]

  • кількість виступів з місця — 1073 (при тому, що середньостатистичний показник депутатів 4-го скликання становив ~40 виступів);
  • кількість виступів з трибуни — 1093 (проти середньостатистичних ~28 виступів);
  • кількість депутатських запитів — 901 (проти середньостатистичного ~31 запита).

За статистикою 6-го скликання на 25 серпня 2011[джерело?]:

Нагороди[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ↑ http://w1.c1.rada.gov.ua/pls/radac_gs09/d_index_arh?skl=2
  2. ↑ http://w1.c1.rada.gov.ua/pls/radac_gs09/d_index_arh?skl=3
  3. ↑ http://w1.c1.rada.gov.ua/pls/radac_gs09/d_index_arh?skl=4
  4. ↑ http://w1.c1.rada.gov.ua/pls/radac_gs09/d_index_arh?skl=6
  5. ↑ http://www.assembly.coe.int/nw/xml/AssemblyList/MP-Details-EN.asp?MemberID=5641
  6. ↑ Помер екснардеп Юрій Кармазін. Главком. Процитовано 9 листопада 2022.
  7. ↑ Блок Юрія Кармазіна. Архів оригіналу за 3 лютого 2022. Процитовано 3 лютого 2022.
  8. ↑ ЦИК отказался регистрировать Кармазина кандидатом в депутаты [Архівовано 17 грудня 2012 у Wayback Machine.], Лига-Новости
  9. ↑ Юрий Кармазин: «Уже при новой власти мне передали, что я заказан…» [Архівовано 2 липня 2018 у Wayback Machine.] «БУЛЬВАР ГОРДОНА», № 12 (12) 2005, ИЮЛЬ(рос.)
  10. ↑ Юрий Кармазин: «Представьте, четыре утра, тишина дикая, и в этой тишине я чувствую хруст собственного позвоночника…» [Архівовано 2 липня 2018 у Wayback Machine.] газета «Факты» от 24 июня 2005 года(рос.)
  11. ↑ Кто устраивает Майдан-3. Вожди Революционных правых сил [Архівовано 3 липня 2018 у Wayback Machine.] «Страна.ua», 21.02.2016(рос.)
  12. ↑ Адвокат ICU: Юрию Кармазину грозит срок за клевету [Архівовано 3 липня 2018 у Wayback Machine.] «rbc.ua», 07.06.2018(рос.)
  13. ↑ Верховний Суд України зобов'язав Юрія Кармазіна спростувати поширену ним брехню про ICU. 04_2021. Архів оригіналу за 3 лютого 2022. Процитовано 3 лютого 2022.
  14. ↑ Постанова Верховного суду у справі № 910/9397/18. Архів оригіналу за 3 лютого 2022. Процитовано 3 лютого 2022.
  15. ↑ Юрій Кармазін свідомо поширив брехню про ICU і американську компанію, - Верховний Суд України. 02.04.2021, 16:05. Архів оригіналу за 3 лютого 2022. Процитовано 3 лютого 2022.
  16. ↑ 10 фактів з життя «гетьмана» Юрія Кармазіна, який знову хоче бути президентом [Архівовано 5 серпня 2020 у Wayback Machine.], Еспресо, 12 лютого 2019
  17. ↑ Бывший нардеп провозгласил себя гетманом на радость соцсетям [Архівовано 2 липня 2018 у Wayback Machine.] «fakty.ua», 21.02.2016(рос.)
  18. ↑ Комерційне козацтво
  19. ↑ ЮРІЯ КАРМАЗІНА ОБРАНО ГЕТЬМАНОМ КОЗАЦТВА ВСІЄЇ УКРАЇНИ
  20. ↑ В.Зеленський: терміново назвіть війну війною! (uk-UA) , процитовано 11 лютого 2023
  21. ↑ Брошюра о Фонде (Нью-Йорк, 1991) ((англ.)) .
  22. ↑ Висновок постійної комісії з соціальної політики Одеської міської ради від 17 травня 2000 р. (рос.)
  23. ↑ «Спешите делать добро!». — Журнал «Работница», № 3 от 1989 р. стор. 1 [Архівовано 22 вересня 2017 у Wayback Machine.]; стор. 2 [Архівовано 22 вересня 2017 у Wayback Machine.](рос.)
  24. ↑ «Фонд имени доктора Гааза». — Газета «Неделя», № 49 от 1989 р. [Архівовано 22 вересня 2017 у Wayback Machine.](рос.)
  25. ↑ «Люди, деньги, совесть». — Журнал «Охрана труда и социального страхования» № 7 от 1990 р. [Архівовано 22 лютого 2016 у Wayback Machine.](рос.)
  26. ↑ (рос.) «Философия достоинства, свободы и прав человека»". — Киев: Парламентское издательство, 2009 г.: ISBN 978-966-611-679-9[недоступне посилання з квітня 2019]
  27. ↑ «Портрет правозащитника в социальном интерьере» — газета «2000», № 9 за 2.03.2016 г. [Архівовано 6 березня 2016 у Wayback Machine.](рос.)
  28. ↑ Коротка статистика депутатської активності [[2002]]–[[2006]] років. Архів оригіналу за 20 серпня 2008. Процитовано 11 лютого 2013.
  29. ↑ Юрія Кармазіна нагороджено Почесною відзнакою голови Одеської обласної державної адміністрації. 26.06.2021. Архів оригіналу за 3 лютого 2022. Процитовано 3 лютого 2022.

Посилання[ред. | ред. код]

Генеалогія та некрополістика
Тематичні сайти
Довідкові видання
Нормативний контроль
Кандидати на посаду Президента України 1999
сірим позначено кандидатів, що зняли свої кандидатури
Кандидати на посаду Президента України 2019
Зняли кандидатури
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Кармазін_Юрій_Анатолійович&oldid=42221406