Єжи Мнішек

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Єжи Мнішек
Jerzy Mniszech.PNG
Єжи Мнішек
Інші імена Юрій Мнішек
Народився бл.1548
Рогатин
Помер 16 травня 1613(1613-05-16)
Ярославль
Підданство Річ Посполита Herb Rzeczypospolitej Obojga Narodow (Alex K).svg
Діяльність військовик, управлінець
Конфесія кальвініст, потім - католик
Батько Миколай Мнішек
Матір Барбара Мнішек
Дружина Ядвіґа з Тарлів
Діти Миколай, Урсула, Марина, Ефрозія, Станіслав Боніфацій, Стефан Ян, Франциск Бернард, Сиґізмунд, Анна
Herb Mniszech.PNG

Єжи Мнішек (Мнішех) власного гербу Мнішех (українізоване ім'я Юрій, *1548 — †16 травня 1613) — польський шляхтич, урядник.

Життєпис[ред.ред. код]

Син підкоморія надвірного Миколая Мнішека та його дружини Барбари з Каменецьких.
Виріс у родині кальвіністів, навчався в університетах Кеніґсберґу, Ляйпциґу. Після повернення через політичну ситуацію разом з родичами перейшов у католицьку віру. У придане дружини Ядвиґи з Тарлів — доньки секретаря короля Миколая Тарла — отримав Хирів, Самбір, Потік, Баковиці, Ляшки Муровані, де заклали родинну резиденцію. Як староста мав резиденцію у Самборі. Був власником Залізців.

Увійшов до складу спеціяльної комісії для розгляду питання щодо зведення нового монастиря бернардинів у Львови, яку створив король Сиґізмунд III Ваза (також Станіслав Жолкевський, львівський латинський архиєпископ Ян Димітр Соліковський).[1]

Лжедмитрій І[ред.ред. код]

На початку 1604 р. православні брати князі Вишневецькі везли до короля у Краків Дмітрія I Самозванця, якого у Самборі Константин Вишневецький показав своєму тестеві Є. Мнішеку. Сиґізмунд ІІІ Ваза не визнав у ньому сина царя; дозволив вербувати військо на теренах Речі Посполитої. На зворотній дорозі: у Самборі Вишневецькі разом з Є. Мнішеком розглядали питання організації походу, відбулось заручення Дмітрія з Мариною Мнішек, пожертвував у Львові 950 злотих на будівництво Успенської церкви. У травні 1604 Є. Мнішек, Дмітрій Самозванець підписали контракт, що у випадку коронації він одружиться на Марині, надавши їй у володіння Новгород, Псков, її батькам 1 мільйон злотих, Сіверщину, Смоленськ. Можливо, до участи у поході Є. Мнішека схилив значний борг, загроза суду за розтрату королівського майна. До завербованих 1600 вояків долучилось 2000 запорізьких козаків. Кримські татари відмовились брати участь у поході.

Основні приготування до походу велись у Самборі, Львові (за легендою 1604 року у костелі бернардинців освятили шаблі). У жовтні 1604 15000-не військо Лжедмітрія І увійшло до царства. Під Новгород-Сіверським їм вдалось розбити 50-тисячне військо царського воєводи; через заборговану 2-місячну платню військо розійшлось. З ними відійшов Є. Мнішек з 800 вояками. У Самозванця залишилось 1500 поляків, до яких приєдналось 12000 козаків з Дону. Їх розбило царське військо завдяки значній перевазі у артилерії. Самозванець відступив до Путивля, де знаходились запорізькі козаки. Квітень 1605 р. — у Москві помер Борис I Годунов, розпочався бунт. Це дозволило 20 червня 1605 увійти з військом до Москви Єжи Мнішеку з Дмітрієм Самозванцем, якого упізнала його мати Марія Наґая — вдова царя Івана IV Лютого.

Мнішеки у ярославському засланні

Коронація відбулась 31 липня 1605. За дозвіл на одруження з донькою Мариною Єжи направив у Самбір 200 тисяч злотих весільного подарунку. Заочний шлюб через посередника царя відбувся у Кракові 22 листопада 1605 за участи Сиґізмунда III Вази, папського нунція. У квітні 1606 р. кордон Московського царства перетнув величезний караван карет, возів з 2000 гостями, Мариною Мнішек, яка 8 травня була коронована царицею в Успенському соборі Кремля. Шлюб відбувся 12 травня 1605 року. Марина Мнішек була присутня на шлюбному бенкеті, танцювала з іншими чоловіками; подавали європейські страви за європейськими звичаями, грала музика, що надзвичайно обурило бояр, як і те, що була п'ятниця.

Це вирішило долю царської пари. Підготовку до балу-маскараду сприйняли за доказ того, що вони не є православними у місцевому розумінні царями. У ніч на 17 травня змовники проникли до Кремля, вбили царя Дмітрія І. Через неоднозначне ставлення народу до чергового царевбивства труп Дмітрія I спалили, попіл вистрілили з гармати в сторону Речі Посполитої. Під час заворушень у Москві загинуло до 3000 осіб, 500 поляків. Дивним чином вдалось врятуватись Марині і Єжи Мнішекам. Новообраний цар Васілій IV Шуйський заслав їх у Ярославль — утримувались ізольовано, як заручники. Через наступ 1607 р. на Москву Лжедмітрія ІІ, поразки московського війська цар терміново уклав 4-річне перемир'я з Річчю Посполитою. За ним відпускали полонених поляків та Мнішеків за умови, що Марина не буде титулуватись царицею. У липні під конвоєм тисячі стрільців Мнішеків повезли до Речі Посполитої.

Лжедмитрій II[ред.ред. код]

Польський загін Александра Зборовського відбив Мнішеків, привіз до табору Яна Петра Сапіги. Єжи Мнішек переконав доньку визнати Лжедмитрія II за свого чоловіка, що дивом врятувався, в обмін за обіцянку того сплатити 300 тисяч рублів, надати 14 прикордонних міст. Вірогідно, за його згоди відбулось одруження Лжедмітрія ІІ з царицею Мариною. Лжедмитрію II не вдалось захопити Москву. 1609 року Єжи Мнішек повернувся до Львова, де русини подарували йому 5 дукатів задля здобуття прихильності. На Сеймі 1609 р. виступав проти залучення коронного війська у події в Московському царстві; приєднався до 5-тисячного польського війська польного гетьмана Станіслава Жолкєвського, брав участь у червні 1610 року в битві під Клушином, у серпні увійшов до Москви. У серпні під Москвою була укладена угода з боярами про визнання царем королевича Владислава IV Вази. Через відмову Марини Мнішек зректись прав на царський трон Єжи Мнішек міг опинитись ворогом короля; був у складі делегації, що 1611 р. привезла на Сейм скинутого царя Васілія IV Шуйського.

На звістку про здобуття Смоленська 1611 року у Львові влаштували театралізовану виставу з декораціями на площі Ринок, святкування. Надалі Є. Мнішек значну частину часу перебував у московському царстві.

Помер 16 травня 1613 року.

Посади[ред.ред. код]

Каштелян радомський, воєвода сандомирський (1590 р.), крайчий великий коронний (1574 р.), жупник руський, староста львівський (1593 р.), староста самбірський, сокальський, сяноцький, рогатинський.

Шлюб, діти[ред.ред. код]

Був одружений із Ядвиґою з Тарлів. У шлюбі народились:

Примітки[ред.ред. код]

  1. В. Вечерський. Українські монастирі. — К., Харків: ТзОВ «Інформаційно-аналітична аґенція „Наш час“», ВАТ «Харківська книжкова фабрика „Глобус“», 2008. — 400 с., іл. — С. 333. ISBN 978-966-1530-06-4, ISBN 966-8174-12-7 (серія)

Література[ред.ред. код]

  • Норман Дейвіс. Європа. Історія. — К.: «Основи», 2000
  • Ruslan Skrynnikow. Borys Godynow PIW 1982 ISBN 83-06-00765-4 (пол.)

Посилання[ред.ред. код]