Юрій Хмельницький

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Юрій Хмельницький
Князь Сарматії, Малої Росії і України, вождь Військ Запорозьких
Yurii Khmelnytsky.png
Гетьман України
Правління 1659-1685
(з перервами)
Обрання 11 вересня 1659
Попередник Іван Виговський
Наступник Петро Іваненко
Інші титули Шляхтич
Біографічні дані
Імена Георгій
Дата народження бл.1641
Чигирин
Дата смерті 1685
Кам'янець
Дружина Марина Головаш
Династія Хмельницькі
Батько Богдан Хмельницький
Мати Ганна Сомко
Chmelnitskyi (Alex K).svg
Yurii Khmelnytsky Signature.png

Ю́рій Хмельни́цький або Ю́рій Хмельниче́нко (1641-1685) — військовий, політичний і державний діяч. Гетьман Війська Запорозького, очільник Гетьманщини (1659-1663). Князь України у васалітеті Османської імперії (1678-1681, 1685). Представник козацького роду Хмельницьких. Другий син Богдана Хмельницького.

Біографія[ред.ред. код]

Навчався в київському колегіумі[1]. Волею свого батька намічений на гетьманство, втім на Чигиринській нараді 27 серпня 1657 гетьманом було обрано Івана Виговського[2].

Після відходу Виговського на Козацькій раді в Германівці на Київщині 11 вересня 1659 гетьманом України обрано Хмельницького. Скориставшись скрутним становищем України, московський уряд і його уповноважений князь О. Трубєцкой примусили Юрія Хмельницького укласти 17 жовтня 1659 Переяславські статті, які обмежували суверенні права України, давали право Москві призначати своїх воєвод і мати свої залоги, крім Києва, ще у п'яти містах України.

Цей договір викликав загальне обурення, і коли в 1660 московське військо, на боці якого вимушені воювати й козаки, у війні з Польщею зазнало поразки, Хмельницький після поразки під Слободищем перейшов на польський бік, московське військо було змушене до капітуляції під Чудновом.

Юрій уклав 27 жовтня 1660 року з Польщею так званий Слободищенський трактат, який розривав союз з Москвою, скасовував Переяславські статті, відновлював союз з Польщею й ґарантував автономію України, яка зобов'язувалася воювати спільно з польським військом проти Москви. Проти цього трактату (апробованого Козацькою радою в Корсуні) за намовою Москви виступили деякі лівобережні полки. Хмельницький ходив на лівобережну Україну з військом з метою об'єднання України. Але був розбитий переважаючими кількістю військами Григорія Ромадановського і після цього він не міг згуртувати достатньо війська. За підтримкою Москви гетьманом обрано Івана Брюховецького. Московити видали полковника Якима Сомка Брюховецькому, який його стратив.

1663 року склав булаву й постригся в ченці Трахтемирівського (Зарубинецького) монастиря (або 13 січня 1663 року Новоскитського монастиря під Чигирином[3]), взяв ім'я Гедеон, перебував в Корсунському монастирі.

Юрась Хмельницький

У 1664 р. військо Речі Посполитої під командуванням Стефана Чарнецького (наказав викинути тіла Богдана Хмельницького та його сина Тимофія з родиної гробниці) сплюндрувало Суботів. Також під його супроводом Київський митрополит та Юрій Хмельницький були відіслані в Мальборський замок. Там вони знаходилися до 1667 (або січня 1665) р. Після звільнення (1667) р. жив в Уманському монастирі.

29 листопада 1665 року підписав у Варшаві з митрополитом Йосифом Тукальським присягу на вірність королю та Речі Посполитій.[4]

У січні 1668 р. брав участь у Генеральній раді Війська Запорозького, де підтримав орієнтацію Петра Дорошенка на турецький протекторат. У своєму виступі на раді заявив: «Батьківські всі скарби відкопаю і татарам плату дам, тільки б під рукою великого государя і королівської величності не бути». Однак через кілька місяців Хмельницький підтримав його суперника Михайла Ханенка.

1669 р. взятий в битві в полон білогородськими татарами, був відправлений в Білгород, а потім за рішенням гетьмана П.Дорошенка в Константинополь, де перебував в замку Сім Веж. Одного разу він намагався втекти на волю, але був знятий з високого муру, покараний киями і прикутий до стіни в'язниці. Перебував там до 1678 р. В інтересах султана звільнений з увязнення, проголошений гетьманом і посланий з пашою Ібрагімом під Чигирин проти московского князя Ромадановського. Після того як турки повернулись назад, Юрій Хмельницький з військом завоював декілька українських міст.

1670 р. (за іншими джерелами 1673 р.) Юрія захопили кримські татари і відправили до Константинополя. За посередництвом французького посла, Шарль-Марі-Франсуа Олів'є (маркіза де Ноінтель), турецький уряд намагався використати Хмельницього для закріплення свого володіння на Правобережній Україні.

1677 року був звільнений султаном з в'язниці і прибув в Україну весною 1677 року разом з турецькою армією під командуванням Ібраґіма-Шайтана для агітації серед козаків, людності. Його універсали не виконувались, турецький напад на Чигирин був невдалим - тільки наступного року їх війська під командуванням великого візира зробили це, зруйнували місто. Відходячи, візир наказав «пацифікувати» Україну; Ю.Х. вирушив вздовж Дніпра на північ, зруйнував Канів, Черкаси, Корсунь, Стеблів та інші міста. Й.Галатовський даремно совістив його, вимагав повернутись до монастиря. Помічником його був син Павла Яненка-Хмельницького, якого звали «Яненченком».[5]

У зверненні до народу титулував себе «Князем сарматським і вождем Війська Запорозького» - «званням», наданим султаном; його столицею був Немирів; його сторожу становили татари та представники кількох інших народів. Війська під проводом Ю.Хмельницького в 1678 р. зруйнували Богуслав, населення міста було віддане у ясир його союзникам — туркам.

У 1678-1679 року хотів за допомогою турецького і татарського війська приєднати Лівобережжя, однак йому не вдалося створити міцної влади. Південне Правобережжя щораз більше знелюднювалося, люди втікали за Дніпро.

В 1930 роках Кордуба Мирон в статті до Польського біографічного словника про нього стверджував, що хворів епілепсією, що негативно відбилось на його вчинках. Зокрема, не зупинявся в засобах відбирання майна, грошей у багатих, покарав смертю трьох полковників, Яненченко врятувався втечею до Львова. В 1681 році уряд Порти відкликав його до Стамбулу. М.Кордуба дотримувався думки про «апокрифічність» інформації про його задушення в Кам'янці-Подільському, підтримувану А.Роллє, В.Антоновичем, Равітою-Ґавронським яка опиралась на відомості одного вірменина.[5]

Примітки[ред.ред. код]

  1. Miron Korduba. Chmielnicki Jerzy (ur. 1640 † ok. 1681)… S. 334
  2. «Літопис Самійла Величка» (кін.XI та поч.XII розділу)
  3. Miron Korduba. Chmielnicki Jerzy (ur. 1640 † ok. 1681)… S. 335
  4. Wójcik Zbigniew. Hulanicki Hrehory (Grzegorz) h. Ulanicki (XVII w.) // Polski Słownik Biograficzny. — Wrocław — Warszawa — Kraków: PAN, 1963. — T. Х/1, zeszyt 44. — S. 89. (пол.)
  5. а б Miron Korduba. Chmielnicki Jerzy (ur. 1640 † ok. 1681)… S. 336

Література[ред.ред. код]

Поштова марка «Юрій Хмельницький»
  • Малий словник історії України / Відповідальний редактор Валерій Смолій. — К.: Либідь, 1997.
  • Енциклопедія українознавства. У 10-х томах. / Головний редактор Володимир Кубійович. — Париж, Нью-Йорк: «Молоде життя»-«НТШ»; 1954—1989, 1993—2000.
  • Антонович В. — Вец В. Исторические деятели Юго-Западной России. К. 1884;
  • Костомаров М. Гетьманування Виговського й Юрія Хмельницького. Руська Іст. Бібліотека, т. XIII. Тернопіль, 1892;
  • Герасимчук В. Виговський і Юрій Хмельницький. ЗНТШ. т. LIX — LX. 1904;
  • Коваленко Сергій. Хмельницький Юрій Богданович//Україна під булавою Богдана Хмельницького. Енциклопедія у 3-х томах. — Том 1. — Київ: Видавництво «Стікс», 2007.
  • Rawita Gawronski F. Ostatni Chmielniczenko. Познань 1919;
  • Borschak E. A Littleknown French Biography of Yuras Khmelnytsky, The Annals of the Ukrainian Academy of Arts and Sciences in the U.S. Vol. III, 1 (7), 1953.
  • Петровський В., Радченко Л., Семененко В. Історія України: неупереджений погляд. Харків. «Школа», 2007
  • Miron Korduba. Chmielnicki Jerzy (ur. 1640 † ok. 1681) / Polski Słownik Biograficzny: Kraków, 1937.— t. III/1, zeszyt 11.— (пол.) S. 334–336.
Попередник
Іван Виговський
Herb Viyska Zaporozkogo (Alex K).svg Гетьман України
1659-1660
Herb Viyska Zaporozkogo (Alex K).svg Наступник
Петро Дорошенко
Попередник
Земля знаходилась в складі єдиної Гетьманщини
Herb Viyska Zaporozkogo (Alex K).svg Гетьман Правобережної України
1660-1663
Herb Viyska Zaporozkogo (Alex K).svg Наступник
Павло Тетеря
Попередник
Петро Дорошенко
Herb Viyska Zaporozkogo (Alex K).svg Гетьман Ханської України
1678-1681
Herb Viyska Zaporozkogo (Alex K).svg Наступник
Георге III Дука
Попередник
Георге III Дука
Herb Viyska Zaporozkogo (Alex K).svg Гетьман Ханської України
1685
вдруге
Herb Viyska Zaporozkogo (Alex K).svg Наступник
Петро Іваненко