Яблуня лісова

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Яблуня лісова
Яблуня лісова в Росії
Яблуня лісова в Росії
Біологічна класифікація
Домен: Ядерні (Eukaryota)
Царство: Зелені рослини (Viridiplantae)
Відділ: Streptophyta
- Судинні (Tracheophyta)
- Насінні (Spermatophyta)
- Покритонасінні (Magnoliophyta)
- Еудікоти (Eudicots)
Підклас: Розиди (Rosids)
Порядок: Розоцвіті (Rosales)
Родина: Розові (Rosaceae)
Підродина: Яблуневі (Maloideae)
Рід: Яблуня (Malus)
Вид: Яблуня лісова
Біноміальна назва
Malus sylvestris
(L.) Mill. 1768
Ареал яблуні лісової
Ареал яблуні лісової
Посилання
Commons-logo.svg Вікісховище: Malus sylvestris
EOL: 629943
IPNI: 726415-1
ITIS logo.jpg ITIS: 25264
US-NLM-NCBI-Logo.svg NCBI: 3752
The Plant List: rjp-71
Wikispecies-logo.svg Віківиди: Malus sylvestris

Я́блуня лісова́ (Malus sylvestris Mill., Malus praecox Borkh.) — дерево родини розових (Rosaceae). Місцеві назви — дичка, кислиця тощо.

Біологічний опис[ред.ред. код]

Загальна характеристика[ред.ред. код]

Дерево 10-15 м заввишки, рідше високий кущ. Стовбур вкритий світлою корою, що тріскається лусками. Гілки сіруваті, молоді, пагони зеленувато-бурі або злегка опушені, часто закінчуються міцними колючками.

Листя[ред.ред. код]

Листки (1,5-12 см завдовжки, 1,2-7 см завширшки), чергові широко- або довгасто-яйцеподібні, рідше широкоеліптичні або майже округлі, до верхівки гострокінцеві, біля основи закруглені або поступово звужені в клиноподібний черешок, по краю дрібнозубчасті або подвійно пилчасто-зубчасті; молоді листки мають по жилках густе опушення, прилистки вушкоподібні, рано обпадають.

Квітки[ред.ред. код]

Квітки у малоквіткових зонтикоподібних суцвіттях, зібрані на укорочених пагонах, квітконіжки злегка опушені. Квітки правильні з подвійною оцвітиною, п'ятичленні. Чашолистки загострено-трикутні, відігнуті назовні. Пелюстки білі або рожеві (до 2 см завдовжки), тичинок багато, маточка одна, зав'язь нижня.

Плід[ред.ред. код]

Плоди яблуні

Плоди кулясті або округло-яйцеподібні (1,8-2,5 см у діаметрі), жовто-зелені, іноді червонуваті. Насіння коричневе, блискуче.

Поширення[ред.ред. код]

Яблуня лісова росте в другому ярусі мішаних і листяних лісів, на узліссях, по чагарниках. Тіньовитривала, морозостійка рослина. Цвіте в травні, плоди достигають у вересні — жовтні.

Популяції[ред.ред. код]

Поширена майже по всій Україні як у природному стані, так і в культурі, особливо в плодових розсадниках, садо- і полезахисних смугах, захисних насадженнях уздовж доріг. Райони заготівель — Київська, Вінницька, Черкаська, Полтавська, Сумська, Кіровоградська, Харківська, Львівська, Івано-Франківська, Чернівецька, Тернопільська, Хмельницька області. Запаси сировини значні.

Практичне використання[ред.ред. код]

Харчова, медоносна, лікарська, деревинна, танідоносна, декоративна, фітомеліоративна рослина.

Плоди дикої яблуні придатні в їжу в свіжому вигляді лише після тривалого лежання. Використовують їх в основному сушеними і для переробки.

Плоди кислиці — матеріал для фруктово-ягідного виноробства, соки їх легко бродять, швидко освітлюються, а вина мають високі смакові властивості й аромат. Яблучні вина використовують для виготовлення оцту.

З яблук готують високоякісне яблучне тісто, яке є напівфабрикатом для кондитерських виробів. Плоди консервують. З них виготовляють соки, сиропи, сидр, желе, мармелад, пастилу тощо.

Плоди Яблуні дикої містять цукри (8-10 %), Яблучну, винну й лимонну кислоти (1-2,4 %), дубильні речовини, пектини, азотисті й аміачні сполуки, мінеральні речовини (кальцій, залізо, фосфор).

Дикорослі яблука містять вдвоє більше вітамінів, ніж кулуарні сорти (до 80 мг%), до їх складу входять провітамін А, вітамін В2, ефірна олія, яка надає приємного аромату не тільки свіжим яблукам, а й їх продуктам переробки. Вони мають і фітонцидні властивості. Насіння дикої яблуні використовують для вирощування підщеп і садивного матеріалу.

Яблуня лісова — цінний весняний медонос і пилконос, що створює підтримуючий взяток. За рахунок яблуні бджоли нагромаджують великі запаси перги. Медопродуктивність 18-20 кг з 1 га.

У народній медицині свіжі плоди використовують для регулювання дії шлункового тракту. Сік або сидр застосовують при шлунково-кишкових захворюваннях; плодове тісто й пюре — чудовий дієтичний продукт.

Деревина яблуні ядрова, червонувато-бура, міцна, тверда, з неї виготовляють токарні й столярні вироби. Кора яблуні містить дубильні й фарбувальні речовини, в суміші з галунами дає жовту фарбу.

Яблуня лісова має такі декоративні форми: плакучу з рясними квітками, махрову, золотисту і червоноплідну.

Рекомендується для груп, невеликих куртин і живоплотів. Стійка проти диму і газів, витримує обрізування. Посухостійкість і здатність витримувати засолені ґрунти ставить яблуню лісову в ряд цінних плодових порід-супутників для полезахисного лісорозведення, для залісення ярів і балок, захисних насаджень уздовж доріг і зрошувальних каналів.

Збирання, переробка та зберігання[ред.ред. код]

Збирають дикі яблука в стадії стиглості, техніка збирання залежить від дальшого використання плодів. Для тривалого зберігання їх обережно зривають з дерев і складають у дерев'яну тару. Зберігають у холодних приміщеннях при нульовій температурі. Строк зберігання два-п'ять місяців. Для технічної переробка яблука струшують на полотнища, потім сортують, складають у дерев'яні ящики і відправляють на пункти переробка.

Сушать яблука в димових сушарках при температурі 60° або на сонці. Висушені плоди пакують у паперові мішки вагою 25-50 кг і зберігають у сухих прохолодних приміщеннях.

Див. також[ред.ред. код]

Література[ред.ред. код]

Джерела[ред.ред. код]