Яванці

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Яванки в традиційному вбранні

Яв́анці — найчисленніший народ Індонезії, який населяє центральну частину острова Ява, прибережні райони островів Суматра і Калімантан, а також ряд районів Індонезії[1]. Чисельність яванців, станом на 1980 рік, становила 68,5 млн чоловік[1], станом на 2012 — не менш 85 млн. Говорять яванською та індонезійською мовами[1].

Історія[ред.ред. код]

Предки яванців з'явилися на острові Ява не пізніше середини 1 тис. до н. е[2]. У 1 тис. н. е. яванці пережили сильний культурний вплив Індії. Перші ранньофеодальні держави виникли на зламі 2-3 століть н. е., найвищий розквіт середньовічної державності — імперія Маджапахіт (1293–1520)[2]. З початку 17 століття яванці перебували під колоніальним пануванням Нідерландів. Запекла національно-визвольна боротьба всіх народів Індонезії, особливо посилилася з початку 20 століття і призвела до незалежності в 1945 році. В авангарді цієї боротьби стояли яванці, серед яких була особливо популярною ідея єдиної загальноіндонезійскої нації[2].

Господарство[ред.ред. код]

Основні заняття яванців: землеробство (80% народу вирощують рис, кукурудзу, тропічні фрукти), рибальство, птахівництво, ремесла (батік, ювелірні вироби, різьблення, плетіння та ін.); частина працює в промисловості[1].

Релігія[ред.ред. код]

За віросповіданням більшість яванців — мусульмани (з 15-17 сторіч), є й християни (з середини 20 століття); збереглися також пережитки індуїстських, буддистських і анімістичних вірувань[1].

Культура[ред.ред. код]

Висока самобутня культура яванців бере початок з глибокої давнини. У яванців здавна існували різноманітні форми національного театру, музики, архітектури[2].

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. а б в г д Українська радянська енциклопедія. В 12-ти томах / За ред. М. Бажана. — 2-ге вид. — К.: Гол. редакція УРЕ, 1974-1985.
  2. а б в г Яванці // Большая советская энциклопедия / Главн. ред. А. М. Прохоров. — 3-е изд. — Тома 1–30. — М.: «Советская энциклопедия», 1969–1978. (рос.).

Література[ред.ред. код]

  • (рос.) Гельбиг К. М., У подножья Махамеру. Странствия по Яве, М., 1957.
  • (рос.) Народы Юго-Восточной Азии. Этнографический очерк / Под ред. А. А. Губера и др. — М., 1966.
  • (рос.) Народы мира / Под ред. Ю. В. Бромлея. — М., 1988.
  • (рос.) Яванская культура: К характеристике крупнейшего этноса Юго-Восточной Азии. // МИИ. Выпуск III. — М.: Моск. фил. Географического общества СССР, 1989. 84 с.