Ядерна енергетика України

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Запорізька АЕС — найбільша електростанція Європи

Ядерна енергетика України — галузь української енергетики.

В електроенергетиці України генеруюча потужність атомних електростанцій (АЕС) становить 24,5%. В критичні зимові періоди на частку АЕС припадає понад 40% електроенергії, яка виробляється в Україні. Частка виробленої електроенергії АЕС у загальному обсязі отриманої енергії склала в Україні: 1990 р. – 24,5%; 1991 р. – 27,1%; 1992 р. – 28,4%; 1993 р. – 32,9%; 1994 р. – 34,2%. У 2010 році частка АЕС у виробленні електроенергії по Україні склала 47,4%.

Загальна характеристика[ред.ред. код]

За кількістю ядерних реакторів Україна посідає дев'яте місце у світі та п'яте в Європі. Всі реактори типу ВВЕР. В Україні діють 4 атомних електростанцій з 15 енергоблоками, одна з яких, Запорізька АЕС з 6 енергоблоками загальною потужністю в 6000 МВт є найпотужнішою в Європі. У 2009 році відсоток ядерної енергетики склав 48% від усього виробництва електроенергії в Україні. Загальна потужність АЕС склала 13 835 МВт.[1]

Управління ядерною промисловістю в Україні представлено Державним департаментом ядерної енергетики, що є частиною Міністерства енергетики України.

Крім того в 1996 році була заснована Національна компанія ядерної енергетики «Енергоатом» для поліпшення енергозабезпечення промисловості та суспільного сектору, підвищення якості діяльності атомних електростанцій, забезпечення їх конкурентоспроможності в умовах енергетичного ринку. «Енергоатом» охоплювала п'ять атомних електростанцій: Запорізька АЕС, Південноукраїнська АЕС, Рівненська АЕС, Хмельницька АЕС, Чорнобильська АЕС. Відповідно до Постанови кабінету міністрів України від 25 квітня 2001 р. Чорнобильську АЕС виведено зі складу НАЕК «Енергоатом».

У 2000 році атомні електростанції згенерували 46,3 відсотків загальної електроенергії України[2].

Історія та сучасний стан[ред.ред. код]

1977-й рік — рік народження української атомної енергетики. У промислову експлуатацію введено перший енергоблок Чорнобильської АЕС з реактором РБМК-1000 (1000 МВт). Зростаюча потреба в електроенергії, прагнення замінити теплові та гідроелектростанції на потужніші — атомні, сприяли їх швидкому будівництву. На час техногенної аварії на 4-му блоці Чорнобильської АЕС (квітень 1986) в Україні перебувало в експлуатації 10 енергоблоків, 8 з яких потужністю 1000 МВт.

У 1986 та в 1990 роках — Верховною Радою УРСР було впроваджено мораторії на будівництво нових АЕС (в 1990 на 5-ть років)[3]. 21 жовтня 1993 року мораторій було знято Верховною Радою України[4]. Мораторії не стосувалися енергоблоків, які були в процесі будівництва, тому з 1986 по 1990 було введено в експлуатацію 6 атомних блоків потужністю 1000 МВт кожний: три на Запорізькій АЕС і по одному на Південно-Українській, Рівненській та Хмельницькій АЕС. На час здобуття незалежності (серпень 1991 р.) в Україні працювало 15 енергоблоків на 5 атомних електростанціях,

Після розпаду СРСР Чорнобильська АЕС поступово виведена з експлуатації. Взамін закритих на ній енергоблоків, на інших електростанціях було введено в експлуатацію три нових енергоблоки. Таким чином, станом на 2012 рік, працює 4 АЕС на яких працює 15 реакторів, які виробляють близько 50 відсотків загальної електроенергії України[5]

Кількість реакторів у роботі 15
Загальна потужність 13835 МВт
Кількість реакторів, що будуються 5
Кількість зупинених або закритих реакторів 4

Енергогенеруючі українські АЕС:

Недобудована Кримська АЕС

Чорнобильська АЕС з 2000 року не генерує енергії, всі енергоблоки зупинені і ведуться роботи по повному виводу її з експлуатації та усунення всіх екологічних наслідків.

В Україні, також, існує ще 4-ри недобудовані АЕС:

Енергоблоки українських АЕС[ред.ред. код]

Coin of Ukraine Atom r.jpg

З 15-ти діючих енергоблоків станом на початок 2012 року, дванадцять енергоблоків України були збудовані за СРСР, ще три були запущені після його розвалу, в 1995-му та 2004-х роках. Всі енергоблоки з реакторами РБМК, що працювали в Україні, входили в склад Чорнобильської АЕС. В результаті Чорнобильської аварії енергоблок-4 був зруйнований, решта були почергово закриті в період з 1991 по 2000 роки. Таким чином усі енергоблоки, що залишились в країні відносяться до ВВЕР, 2 —ВВЕР-440 і 13 — ВВЕР-1000[6].

Назва Енергоблоки Реактор Потужність,
МВт
Початок
будівництва
Ввід в роботу Вивід з
експлуатації
Запорізька АЕС 1 ВВЕР-1000 1000 1980 1984
2 ВВЕР-1000 1000 1981 1985
3 ВВЕР-1000 1000 1982 1986
4 ВВЕР-1000 1000 1983 1987
5 ВВЕР-1000 1000 1985 1989
6 ВВЕР-1000 1000 1986 1995
Рівненська АЕС 1 ВВЕР-440 440 1973 1980
2 ВВЕР-440 440 1973 1981
3 ВВЕР-1000 1000 1980 1986
4 ВВЕР-1000 1000 1986 2004
Хмельницька АЕС 1 ВВЕР-1000 1000 1981 1987
2 ВВЕР-1000 1000 1985 2004
3 ВВЕР-1000 1000 1986 план — 2018[7]
4 ВВЕР-1000 1000 1987 план — 2020[7]
Південноукраїнська АЕС 1 ВВЕР-1000 1000 1977 1982
2 ВВЕР-1000 1000 1979 1985
3 ВВЕР-1000 1000 1985 1989
4 ВВЕР-1000 1000 1987 законсервовано
Чорнобильська АЕС 1 РБМК-1000 1000 1970 1977 1996
2 РБМК-1000 1000 1973 1978 1991
3 РБМК-1000 1000 1976 1981 2000
4 РБМК-1000 1000 1979 1983 1986
5 РБМК-1000 1000 1981 Відмінено
6 РБМК-1000 1000 1981 Відмінено

Сировина[ред.ред. код]

Задоволення потреб сировини для атомної енергетики на 30% досягається за рахунок розробки нині діючих родовищ — Ватутінського, Центрального та Мічурінського і введення в дію Новокостянтинівського родовища.

Загальний стан уранової мінерально-сировинної бази задовільний. Основу її становлять великі за запасами родовища урану в натрових метасоматитах. Однак уранові руди цього типу бідні за якістю. Добутий уран через відносно високу собівартість (40 — 80 доларів США за кілограм) не може конкурувати на світовому ринку.

Друге місце за своїм промисловим значенням займають родовища у вуглисто-піщаних відкладах палеогену. Частина родовищ — Девладівське у Дніпропетровській області. Братське у Миколаївській області — практично розроблені за методом кислотного підземного вилуговування. Хоча окремі родовища цього типу невеликі за запасами, але їх загальні ресурси значні. На сьогодні експлуатацію цих родовищ припинено головним чином через екологічні проблеми. Однак у світовій практиці застосовується содово-кисневе вилуговування, яке не створює екологічних проблем.

Основні завдання ядерної промисловості України[ред.ред. код]

Частка ядерної енегрії
від загального споживання електроенергії
окремими країнами,
на сер. 1998[5]
Литва 77.21
Франція 75.77
Бельгія 55.1
Україна 45.42
Японія 35.86
Німеччина 28.29
США 18.69

Основними завдання ядерної промисловості України є:

Централізоване сховище відпрацьованого ядерного палива (ЦСВЯП)[ред.ред. код]

Важливою проблемою ядерної енергетики залишається заховання радіоактивних відходів — впродовж роботи ядерного реактора в ньому накопичується велика кількість радіоактивних ізотопів із значним періодом напіврозпаду, які продовжуватимуть випромінювати ще тисячі років — це так зване відпрацьоване ядерне паливо(ВЯП).

Українські АЕС з реакторами типу ВВЕР, як і інші АЕС у колишньому СРСР, створювалися виходячи з концепції тимчасового зберігання й подальшої переробки ВЯП у м. Желєзногорську Красноярського краю РФ (для реакторів ВВЕР-1000) й переробки в м. Озерську Челябінської області (для реакторів ВВЕР-440). До сьогодні Україна продовжує вивозити ВЯП до Росії.[8] Щорічно на даний вивіз і зберігання в Росії, Україна витрачає 100–140 мільйонів доларів[9]. Час від часу через нестабільні політичні відносини з Росією даний процес призупиняється, що призводить до накопичення ВЯП при АЕС. Крім того, перероблені відходи все одно повинні повертатися до України, оскільки за міжнародними угодами ядерні відходи мають бути захоронені на території країни, де утворилися. Через відмову Росії в 2001 році значна кількість палива була накопичена при Запорізькій АЕС на прийнятому в експлуатацію в 2001 році «сухому» сховищі відпрацьованого ядерного палива. Аналогічні сховища планується побудувати і при інших АЕС.

З 2001 року ведуться домовленості між Енергоатомом, українською владою, іноземними компаніями та інвесторами, щодо будівництва Централізованого сховища відпрацьованого ядерного палива у чорнобильській зоні відчуження[9].

9 лютого 2012 року було прийнято Верховною Радою України та підписано президентом Віктором Януковичем закон «Про поводження з відпрацьованим ядерним паливом щодо розміщення, проектування та будівництва централізованого сховища відпрацьованого ядерного палива реакторів типу ВВЕР вітчизняних атомних електростанцій»[10]. Згідно з ним централізоване сховище розміщується на майданчику, розташованому між селами Стара Красниця, Буряківка, Чистогалівка та Стечанка Київської області в зоні відчуження території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи. Загальна місткість централізованого сховища становить 16529 відпрацьованих тепловидільних збірок реакторів типу ВВЕР-440 та ВВЕР-1000[10].

Заходи безпеки[ред.ред. код]

Постійний контроль за станом безпеки АЕС держави здійснюють Міністерство енергетики та вугільної промисловості України, Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом", Державна служба України з надзвичайних ситуацій, Український гідрометеорологічний центр. Щорічно, та при нагальній потребі вони інформують Кабінет Міністрів України, Раду національної безпеки та оборони України, профільні комітети Верховної Ради України щодо стану основних споруд ГЕС та водосховища.

Міжнародний контроль[ред.ред. код]

Міжнародний контроль за діяльністю АЕС України постійно здійснює МАГАТЕ-Міжнародне агентство з атомної енергії, періодично надаючи необхідні звіти та рекомендації.

Громадський контроль[ред.ред. код]

Постійний громадський моніторинг стану безпеки АЕС здійснює Міжнародна громадська група незалежних фахівців з питань прогнозування соціальних наслідків катастроф та надзвичайних ситуацій. Вона періодично надсилає доцільні рекомендації щодо нагальних заходів безпеки, які врахувуються відповідними державними відомствами. Найбільш загрозливою група вважає ситуацію на Запорізькій АЕС, яка розташована безпосередньо на березі Каховського водосховища нижче рівня Дніпровської ГЕС та Дніпровського водосховища, вище яких розташовані Дніпродзержинське, Кременчуцьке, Канівське та Київське водосховища. При катастрофічній ситуації на греблях будь-яких вищих водосховищ, а особливо в разі раптової руйнації Дніпрогесу, на Запорізькій АЕС можуть виникнути суттєві загрозливі ситуації, які слід фахово прогнозувати.


Див. також[ред.ред. код]


Примітки[ред.ред. код]

  1. «Nuclear Power in Ukraine» (англійською). Всесвітня ядерна асоціація. Архів оригіналу за 2013-06-23. Процитовано 9 січня 2010 року. (англ.)
  2. Український Міжнародний Центр Ядерної Безпеки
  3. Постанова Верховної Ради Української РСР «Про мораторій на будівництво нових АЕС на території УРСР» від 2 серпня 1990 N 134-XII
  4. Постанова Верховної Ради України «Про деякі заходи забезпечення народного господарства електроенергією» від 21 жовтня 1993 N 3538-XII
  5. а б Закон України Про затвердження Загальнодержавної програми розвитку мінерально-сировинної бази України на період до 2010 року
  6. «Search». Power Reactor Information System (англійською). IAEA. Процитовано 2012-04-05. 
  7. а б А. Денисенко, Я. Мовчан 25 років після Чорнобиля: перспективи розвитку атомної енергетики в Україні (2011) // Енергоатом
  8. А. Шевцов, М. Земляний, А. Дорошкеви Проблема відпрацьованого ядерного палива: світові тенденції та українські реалії // Національний інститут стратегічних досліджень
  9. а б Куди діти радіонукліди//Україна молода — 06.03.08
  10. а б Закон України. Про поводження з відпрацьованим ядерним паливом щодо розміщення, проектування та будівництва централізованого сховища відпрацьованого ядерного палива реакторів типу ВВЕР вітчизняних атомних електростанцій. 9 лютого 2012 року № 4384-VI

Посилання[ред.ред. код]