Ядерна зброя України

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Ядерна зброя України — ядерна зброя, яка знаходилась на території України протягом 19912000 років.

Після розпаду СРСР Україна успадкувала третій у світі після США і Росії ядерний арсенал.[1] Він налічував 176 боєголовок МБР.

Склад на 1991 рік[ред.ред. код]

  • 130 рідинних МБР, по шість боєголовок кожна.
  • 46 твердопаливних МБР по десять боєголовок, з дальністю польоту до 11 000 км.
  • 25 важкі стратегічні бомбардувальники-ракетоносці Ту-95МС. Літак є найшвидшими гвинтовим літаком світу.
  • 19 надзвукових стратегічних бомбардувальників-ракетоносеців Ту-160 із змінною стріловидністю крила. Зараз є найпотужнішим бойовим літаком у світі.
  • 1080 одиниць ядерних крилатих ракет класу «повітря — земля» великої дальності.
  • Декілька сотень одиниць тактичної ядерної зброї.


RSD-10 2009 G1.jpg
Dnepr rocket lift-off 1.jpg
Missile silo of a SS-24 missile (2).JPG
Ядерний комплекс «Піонер» в Музеї ВПС України, місто Вінниця
Старт МБР Р-36М «Дніпро», ракета повністю спроектована і вироблялася на території України.

Історія втрати[ред.ред. код]

Після проголошення Україною незалежності постало питання про подальшу долю потужного ядерного арсеналу, який знаходився на її території. Це питання було одним з ключових для подальшого розвитку молодої української держави, оскільки великі гравці на міжнародній арені (США та Росія) однозначно бажали бачити Україну без'ядерною державою, а відмова від такого сценарію самою Україною могла б загрожувати міжнародною ізоляцією та навіть збройним конфліктом.

Зважаючи на всі вище перераховані чинники, українське державне керівництво відразу пішло шляхом найменшого спротиву і почало активно декларувати наміри про відмову від ядерної зброї та позбавлення України ядерного статусу.

Так фундаментальні принципи без'ядерності («не приймати, не виробляти і не набувати ядерної зброї») було закладено в Декларації про державний суверенітет України, яка була прийнята Верховною Радою УРСР 16 липня 1990 року.[2]

Отже фактично від самого початку творення української державності почався процес становлення її як без'ядерної держави.

З 1992 року в Україну почали направлятися делегації з Вашингтону і Москви. Американці пропонували знищити весь ядерний арсенал, а росіяни просили передати всю ядерну зброю Росії.

Всі тактичні ядерні заряди були оперативно переміщені на російські заводи для знищення ще в першій половині 1992 року.

7 травня 1992 року тодішній президент України Леонід Кравчук відіслав у США листа, в якому значилось: «Україна забезпечить знищення всієї ядерної зброї, включаючи стратегічну наступальну зброю, розміщену на її території».

Водночас прем'єр-міністр України Леонід Кучма у промові, виголошеній у Верховній Раді 1993 року, відстоював збереження в Україні найефективнішої і найпотужнішої складової українського ядерного потенціалу — 46 твердопаливних МБР СС-24 (460 ядерних боєголовок), які могли зберігатися дуже довго.

США, зрозуміло, піклувалися про свою безпеку, бо саме частина українських МБР була націлена на об'єкти в Америці.

1992 року з ініціативи Вашингтону в Києві була проведена серія тристоронніх дослідницьких зустрічей: Україна, Росія і США. В ході обговорень американці запропонували розглянути можливість оплати процесу ядерного роззброєння України, а також певну компенсацію для Росії.

16 листопада 1994 року Україна приєдналася до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї від 1 липня 1968 року. Цими діями було затверджено, що Україна є власником всієї ядерної зброї, яку отримала у спадок від СРСР та має наміри повністю її позбутися, використовуючи надалі атомну енергію винятково у мирних цілях. В обмін на це найбільші ядерні держави повинні були гарантувати Україні безпеку та виключення будь-яких форм агресії чи тиску.[3]

Зважаючи на приєднання до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї та зобов'язання України ліквідувати всю ядерну зброю на її території, 5 грудня 1994 року між Україною, Російською Федерацією, Великобританією та Сполученими Штатами Америки було підписано так званий Будапештський меморандум, за яким раніше перераховані держави-учасниці мали поважати незалежність, суверенітет та існуючі кордони України, утримуватися від будь-яких проявів агресії щодо України, в тому числі і від економічного тиску.[4]

2 червня 1996 Україна офіційно втратила ядерний статус.

В 1999 році 8 літаків Ту-160 та 3 літаки Ту-95МС Україна обміняла за борг Росії за газ. Потім було знищено ще 9 літаків «Ту-160» та 21 літак Ту-95МС, ще по одному зразку літаків зазначеного типу залишилось у місті Полтава у музеї.

Такі складні й коштовні операції були, по суті, проведені в Україні до 2000 року з усіма 176 ШПУ і МБР. За загальними оцінками, видатки на це для США становили близько одного мільярда доларів. Однак дії України не наслідували інші держави. Більше того, у світі з'явилися нові ядерні держави.

Прагнення відновити ядерний арсенал[ред.ред. код]

Втрата Україною ядерного статусу від самого початку не була однозначно сприйнята у вищих політичних колах країни. Сьогодні є підстави стверджувати, що на початку 1990-х деякі українські керманичі не бажали віддавати всю ядерну зброю, про що може свідчити хоча б той факт, що 12 березня 1992 року тодішній президент України Леонід Кравчук призупинив вивезення з території України тактичної ядерної зброї, а прем'єр-міністр України Леонід Кучма закликав зберегти ядерну зброю у складі Збройних Сил України.

Активна дискусія про можливість поновлення ядерного статусу розпочалася після українсько-російського конфлікту щодо острова Тузла у 2003 році. Зважаючи на те, що Росія є однією з країн-учасниць Будапештського меморандуму, який мав би гарантувати суверенітет та безпеку України, виникли сумніви про реальну дієвість цієї угоди та виконання її умов деякими державами-учасницями.

Відтоді минуло чимало часу, але розмови, підкріплені новими порушеннями Росією умов Будапештського меморандуму, а саме численними «газовими війнами» проти України[5][6][7], про відновлення ядерного статусу ведуться і по сьогодні. Аналітики зазначають, що наша держава має всі необхідні технічні можливості для виготовлення та зберігання ядерної зброї, але для цього потрібна політична воля та наявність великих фінансових вкладень.[8] Також варто зазначити, що такі дії однозначно викликали б величезний міжнародний резонанс та могли б призвести до безпосередньої міжнародної ізоляції України.

В свою чергу до порівняно недавніх заяв політиків про відновлення Україною ядерного статусу можна віднести звернення Тернопільської обласної ради до Віктора Ющенка, від 27 серпня 2008 року, де депутати вимагали від тодішнього президента розірвати Будапештський договір та проголосити про відновлення ядерного статусу.[9]

Цікаві факти[ред.ред. код]

  • Вся зброя була розроблена на території сучасної України.
  • Існує ймовірність, що якась незначна частина ядерного арсеналу (скоріш за все — тактична зброя) могла лишитися в Україні.[10]

Див. також[ред.ред. код]

Джерела[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]