Ядерний вибух

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Атомний вибух 3.jpg
Типи ядерних вибухів: надземний, підземний, космічний, підводний.


Я́дерний ви́бух — некерований процес вивільнення великої кількості теплової і променевої енергії в результаті ланцюгової ядерної реакції ділення за дуже малий проміжок часу. За своїм виникненням ядерні вибухи є або продуктом діяльності людини на Землі, або природніми процесами на деяких видах зірок. Штучні ядерні вибухи в більшості випадків використовуються як надпотужна зброя для знищення великих об'єктів і великої кількості військ супротивника, але також мають і мирне застосування — для знищення перепон в горах, наукових дослідженнях тощо.

Класифікація[ред.ред. код]

Штучні ядерні вибухи класифікують за двома ознаками — потужність заряду, який викликав вибух, та місцерозташування заряда у момент вибуху (центр вибуху). Проекція цієї точки на землю називається епіцентром ядерного вибуху. Потужність вибуху вимірюється у тротиловому еквіваленті — масі тринітротолуола, при вибусі якого вивільняється стільки ж енергії, скільки при вибусі оцінюваного заряду. Найчастіше використовують такі одиниці: 1 кілотонна (кт) та 1 мегатонна (Мт) тротилового еквівалента. Згідно з цією класифікацією ядерні вибухи характеризують так:

  • Надмалий (менше 1 кт);
  • Малий (1-10 кт);
  • Средній (10-100 кт);
  • Великий (100 кт — 1 Мт);
  • Надвеликий (більше 1 Мт);

Вибух потужністю 20 кт дає зону повного знищення радіусом приблизно 1 км, 20 Мт — вже 10 км. Згідно з розрахунками, при вибусі 100 Мт зона повного знищення буде мати радіус 35 км, сильного знищення — 50 км, незахищені люди на відстані 80 км отримають сильні опіки. Одним таким вибухом можна повністю знищити будь-яке найбільше місто Землі. Найпотужнішим штучним вибухом був вибух 50-мегатонної термоядерної бомби («Цар-Бомби») на полігоні «Нова Земля».

Наслідки[ред.ред. код]

Ядерний вибух — джерело різноманітних випромінювань. Це випромінювання (що називається проникаючою радіацією) викликає ряд характерних тільки для ядерного вибуху наслідків. Нейтрони і високоенергетичні гамма-промені, взаємодіючи з атомами навколишнього середовища, видозмінюють їх стабільні ізотопи в радіоактивні — це явище називається «наведена радіація». При ядерному вибуху утворюється велика кількість нестабільних ізотопів, тому забруднення місцевості, на якій відбувся вибух, може тривати тисячоліттями, хоча інтенсивність випромінювання з часом зменшується. Також уражаючи дія ядерного вибуху визначається повітряною ударною хвилею, світловим випромінюванням, електромагнітним імпульсом.

Застосування[ред.ред. код]

Ядерний вибух знайшов собі ряд застосувань. Серед них мирне і військове. Природно, що велика потужність ядерного вибуху привернула увагу військових. За допомогою нього дуже легко знищити важливі об'єкти ворога, а також великі міста (саме тому ядерну зброю вважають зброєю масового ураження). Але непередбачувані наслідки вибуху, які можуть нанести збитків атакуючому, є одним з приводів для того, щоб не застосовувати його в військових цілях. У ІІ половині XX століття важливим фактором для незастосування ядерної зброї було «ядерне стримання» — якщо одна сторона застосує проти іншої ядерні бомби, потерпіла сторона відповість тим самим. Ядерний вибух знайшов застосування і в мирних цілях. Наприклад, швидке риття каналів, підземних місткостей тощо. Спочатку на ядерні вибухи покладали великі надії. Планувалося провести сотні ядерних вибухів у мирних цілях. Створювалися навіть проекти для цього. Але вивільнення радіації при вибуху стало вагомою причиною, щоб цього не робити і на практиці декілька мирних вибухів було проведено тільки в СРСР.

Гіпотеза, що пояснює спалахи на Сонці[ред.ред. код]

Одною з гіпотез, пояснюючих спалахи на Сонці є замкнення силових ліній магнітного поля на окремих ділянках сонця, що спричиняє сильний розігрів плазми (йонізованого газу) до таких температур, при яких починається термоядерна реакція (реакція взаємодії між ядрами атомів, можлива при дуже великих температурах, якщо некерована — викликає термоядерний вибух), що приводить до термоядерного вибуху. Таким чином, спалахи на Сонці — не що інше, як ядерні вибухи. Існує також клас карликових зірок, де цей процес проходить не на окремій ділянці, а на всій зорі цілком.

Стаття з Української Радянської Енциклопедії[ред.ред. код]

Атомний вибух — миттєве виділення (в порівняно невеликому об'ємі) внаслідок ядерних реакцій величезної кількості енергії. А. в. супроводиться звуком, що нагадує грозовий розряд. Сила А. в. залежить від кількості енергії, виділеної в результаті ядерної реакції, і може становити 109—1012 ккал і більше. В момент вибуху, внаслідок надзвичайно високої т-ри (300 000°), утворюється сліпучо-яскрава вогняна зона (бл. 15—150 м), яка складається з розжарених пари і газів.

Від діяння ударної хвилі А. в. на споруди, будівлі, техніку тощо вони руйнуються або механічно пошкоджуються і внаслідок сильного нагріву світловим випромінюванням вигоряють або обвуглюються; проникаюча радіація виявляється в потемнінні скла оптичних приладів і засвічуванні світлочутливих фотоматеріалів. А. в. у населеному пункті (особливо у великому) характеризується не тільки великими руйнуваннями, але й масовими пожежами, що виникають і від безпосереднього світлового випромінювання, і від руйнування діючої електросітки, газопроводу. Діяння ударної хвилі, світлового випромінювання і проникаючої радіації А. в. зумовлює комбіноване уражання людей — травми і контузії, опіки, променеву хворобу. Променеве захворювання можливе протягом тривалого часу і після вибуху, внаслідок впливу радіоактивних випромінювань зараженої місцевості. Таке уражання викликається як зовнішнім опромінюванням, так і внутрішнім — при потраплянні радіоактивних продуктів вибуху в організм з зараженими харчовими продуктами, водою, повітрям. Залежно від характеру об'єкта можуть бути здійснені повітряний, наземний (надводний) і підземний (підводний) А. в. Повітряний А. в. супроводиться яскравим, сліпучим спалахом; світна зона (у формі кулі) не торкається поверхні землі (води). Внаслідок великого розрідження вогняна куля з великою швидкістю підноситься вгору на вис. 5—20 км, піднімаючи за собою пил з поверхні землі. Охолоджуючись, вогняна куля перетворюється в клубчасту димову хмару (мал. а). При наземному А. в. світна зона у вигляді півсфери стикається з поверхнею землі або повисає в повітрі на невеликій висоті. Нижня частина світної зони одразу ж закривається клубами куряви, що підіймається з поверхні землі (мал. б). В зоні стикання світної зони з землею поверхневий шар ґрунту оплавляється, змішується з радіоактивними продуктами А. в. і випадає на землю курявою, створюючи сильне радіоактивне зараження місцевості в районі вибуху і по шляху переміщення хмари. При підземному А. в. світлове випромінювання (світна зона) майже повністю поглинається ґрунтом, в якому утворюється велика воронка. З частинок ґрунту і продуктів вибуху створюється радіоактивна хмара темного забарвлення. При підводному А. в у воді утворюється вогняна куля, розмірами і тривалістю свічення набагато менша, ніж при А. в. у повітрі, бо енергія випромінювання йде на випаровування води. Велика кількість викинутої А. в. води створює стовп водяних бризок заввишки 2—3 км (мал. в), з якого утворюється кулясто-купчаста хмара дрібних краплин, що випадають у вигляді радіоактивного дощу. Для уражання повітряних цілей застосовуються А. в. у стратосфері.

Галерея[ред.ред. код]

Див. також[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]

Джерела[ред.ред. код]