Водяний Яків Михайлович
| Яків Михайлович Водяний | |
|---|---|
 Фото з особової справи Я. М. Водяного в Галузевому державному архіві СЗР України. Зняте для близьких 10 травня 1925 у Львові | |
| Народився |
20 жовтня 1886 м. Сміла Черкаського повіту |
| Помер |
10 травня 1940 (53 роки) м. Київ |
| Діяльність | військовослужбовець |
| Відомий завдяки | Співорганізатор Вільного козацтва, повстанський отаман. |
| Військове звання | Смілянський полковник Вільного козацтва. |
| Нагороди |
 |
Водяни́й Я́ків Миха́йлович (20 жовтня 1886, м. Сміла Черкаського повіту Київської губернії — 10 травня 1940, Київ) — український політичний, військовий і громадський діяч, драматург, підприємець; командир бойової дружини партії есерів, смілянський полковник Вільного козацтва (з жовтня 1917), повстанський отаман (1921).
Життєпис[ред. | ред. код]
Яків Михайлович Водяний народився 20 жовтня 1886 року в місті Сміла Черкаського повіту Київської губернії в багатодітній селянській родині.
За фахом учитель.
Політична діяльність в Російській імперії[ред. | ред. код]
З 1905 року — член партії соціалістів-революціонерів.
В 1906 р. група есерів, серед яких був і Яків Водяний готували повстання на Чигиринщині. Тричі заарештований царським урядом (1906, 1907, 1909).
З 1907 — член есерівської організації «Українська народна оборона», командир бойової дружини партії есерів в Києві.
Після арешту в 1907 р. відбув піврічне ув'язнення в Лук'янівській в'язниці (м. Київ), згодом висланий на три роки до Наримського краю (нині у межах Томської обл., РФ), звідки втік.
В еміграції[ред. | ред. код]
1908 року — на еміграції в Галичині, у Львові.
Восени 1908 р. повертається до Києва, де його знову арештовують і відсилають до Наримського краю, звідки знову втікає.
1911-17 — емігрує до Японії, потім Австралії. Пише п'єсу «Право Сваволі».
Повернення до України. Отаман Холодного Яру[ред. | ред. код]
Після Лютневої революції повертається на Батьківщину.
З середини 1917 — один з організаторів Вільного козацтва. Делегат Першого з'їзду Вільного козацтва в Чигирині. Черкаський полковий отаман.
У січні — березні 1918 р. смілянські вільні козаки під його керівництвом беруть участь у боях проти російського війська, що поверталось із Західного фронту до Росії. Особливо успішна операція Вільного козацтва, зокрема і смілянського, була проти 8-ї російської армії в районі ст. Бобринська. Вів боротьбу з більшовицькими військами, виступав проти радянської окупації України. Заочно засуджений ЧК до розстрілу (1919).
З 1920 року — повстанський отаман.
1921 — Отаман Холодного Яру, співпрацює з отаманами Ларіоном Загороднім, Юхимом Ільченком, Пилипом Хмарою та іншими.
На той час межі Холодноярської республіки були далеко за кордонами Холодного Яру. Керівництво Холодноярської організації визнавали й прибережні села вгору по Дніпру до Черкас: Рацеве, Тіньки, Боровиця, Топилівка, Сагунівка, Худяки, Бужин, Леськи та інші), чигиринські села, що розкинулися на берегах Тясмину (Погорільці, Чорнявка, Трушівці, Худоліївка та інші).
Підпорядковувались Холодному Яру вереміївські отамани Панас Келеберда та Іван Савченко-Нагірний (Золотоніський повіт Полтавської губернії, тепер Чорнобаївський район Черкаської області), отаман із с. Балаклії, що за м. Смілою у бік Києва, Іван Полтавець-Остряниця, смілянський отаман Яків Водяний, Голова Уманського повстанкому Петро Дерещук (відповідно і села Уманського повіту), отаман Петро Кучма з с. Аджамки, що неподалік м. Єлисаветграда (нині Кропивницький), Єлисаветградський повстанком на чолі з Тихоном Березняком, мліївський ватажок Трохим Голий-Бабенко, отамани з Криворіжжя Ялисей Лютий-Черевик, Ілля Іванов та багато інших.
Український національний визвольний рух мав значну підтримку у місцевого населення. У зв'язку з неможливістю перемогти бунтівних отаманів, в ЧК розробили ряд спецоперації з нейтралізації повстанського руху та знешкодження його лідерів.
Бойові дії продовжував до 1922 року, коли, внаслідом каральних дій ЧК, більшість повстанських отаманів Півдня та Центру України було заарештовано чи вбито.
Знову в еміграції[ред. | ред. код]
У травні 1922 р. нелегально перейшов кордон із Польщею, де й поселяється.
Пише драму «Холодний Яр», оповідання та мемуари.
Працював у страхових та кооперативних товариствах.
У 1927 — 1930 рр. працює у відділі розвідки УНР під командою генерала-хорунжого Всеволода Змієнка і полковника Миколи Чеботаріва. Проводить розвідницьку та підпільну діяльність проти СРСР, поширює в Україні нелегальну антисовєтську літературу.
Арешт та розстріл[ред. | ред. код]
Під час окупації радянськими військам Західної України 27 вересня 1939 р. заарештований органами НКВД.
7 лютого 1940 року — Військовий трибунал Київського особливого військового округу засудив Водяного до розстрілу.
10 травня 1940 — страчений у Києві.
1948 року посмертно нагороджений Хрестом Симона Петлюри.
Див. також[ред. | ред. код]
Джерела[ред. | ред. код]
- Савченко Г. П. Водяний Яків Михайлович [Архівовано 3 червня 2016 у Wayback Machine.] // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — Київ : Наукова думка, 2003. — Т. 1 : А — В. — 688 с. : іл. — С. 592.
- Біографічні довідки про учасників Визвольної війни 1917—1920-х років [Архівовано 4 червня 2013 у Wayback Machine.]
- http://www.history.org.ua/EHU/?verbvar=Vodianyj_Y[недоступне посилання з червня 2019]
- Демартино А. Холодноярський отаман Яків Водяний. «Незборена нація», 1995, № 22-23;
- Яків Водяний. Смілянський полковник. // Коваль Р. М. Отамани Гайдамацького краю. К., 1998.
- Тинченко Я. Ю. Офіцерський корпус Армії Української Народної Республіки (1917—1921). Книга II. — К. : Темпора, 2011. — 355 с. — ISBN 978-617-569-041-3.
Посилання[ред. | ред. код]
- Р. М. Коваль. Водяний Яків Михайлович [Архівовано 3 червня 2016 у Wayback Machine.] // Енциклопедія сучасної України / ред. кол.: І. М. Дзюба [та ін.] ; НАН України, НТШ. — К. : Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2001–2023. — ISBN 966-02-2074-X.
