Якір Йона Еммануїлович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Якір Йона Еммануїлович
Yakir Iona.jpg
Народився 3 (15) серпня 1896(1896-08-15)
Російська імперія Кишинів Російська імперія
Помер 11 червня 1937(1937-06-11) (40 років)
СРСР СРСР, Москва
Роки служби 1916–1937
Звання Командарм першого рангу Командарм першого рангу
Війни/битви Перша світова війна
Громадянська війна в Росії
Нагороди
Орден Червоного Прапора Орден Червоного Прапора Орден Червоного Прапора

Які́р Йо́на Еммануї́лович (нар. 3 (15) серпня 1896(18960815) —  11 червня 1937) — радянський військовий діяч, командарм 1-го рангу, один з головних військових керівників у боротьбі за встановлення радянської влади в Україні, батько відомого дисидента Петра Якіра.

Після перемоги більшовиків — командувач Українського військового округу, з 1935 року — Київського військового округу. 1937, після призначення командувачем Ленінградського військового округу, заарештований і розстріляний.

Поштова марка СРСР присвячена Й. Е. Якіру, 1966 (Каталог ЦФА 3342, Скотт 3187)

Біографія[ред.ред. код]

Народився у Кишиневі в сім'ї аптекаря. За походженням єврей. Закінчив реальне училище. Деякий час навчався в Базельському університеті, з 1915 року — у Харківському технологічному інституті. Під час навчання в інституті брав участь у роботі студентських політгуртків, у квітні 1917 року вступив до більшовицької партії, у грудні став членом Бессарабського губревкому.

У січні 1918 року організував і очолив загін червоногвардійців, який вів боротьбу проти румунських окупаційних військ, що захопили Бессарабію. З вересня 1918 року — член Реввійськради 8-ої армії, командував групою військ. Восени 1918 року керував бойовими операціями проти білокозаків генерала Краснова, згодом — 45-ою стрілецькою дивізією, яка вела бойові дії проти військ під командуванням генералів А. Денікіна, М. Юденича, а також армії отамана Н. Махна.

У серпні-вересні 1919 року очолював південну групу військ 12-ої армії, що здійснила бойовий похід з Одеси до Житомира. У березні-вересні 1920 року командував Фастівською, потім Золочівською та Львівською групами військ Червоної армії під час польсько-радянської війни 1920.

У 1921–1924 роках — командувач 14-ої армії, військами Кримського (з квітня 1921 року) та Київського військових округів (з жовтня 1921). 1921 року входив до складу Президії Кримського обкому РКП(б). У 1924–1925 роках Якір очолював головне управління навчальних закладів Червоної армії.

Журнал «Всесвіт», 1926 рік

З листопада 1925 року протягом 12 років командував військами Українського військового округу. У 1930–1934 роках — член Реввійськради СРСР, з 1936 року — член Військової ради НКО СРСР. Обирався делегатом з'їздів РКП(б), а також дев'яти з'їздів Компартії більшовиків України. Неодноразово входив до складу ЦВК УСРР, а також ЦВК Союзу РСР. Автор праць з питань військового будівництва, місця армії у функціонуванні політичної системи. У 1937 заарештований і за особистою санкцією Й. Сталіна 11 червня 1937 року розстріляний.

Згодом реабілітований.

Див. також[ред.ред. код]

Література[ред.ред. код]