Якір Йона Еммануїлович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Якір Йона Еммануїлович
Yakir Iona.jpg
Народився 3 (15) серпня 1896(1896-08-15)
Російська імперія Кишинів Російська імперія
Помер 11 червня 1937(1937-06-11) (40 років)
СРСР СРСР, Москва
Роки служби 1916–1937
Звання Командарм першого рангу Командарм першого рангу
Війни/битви Перша світова війна
Громадянська війна в Росії
Нагороди
Орден Червоного Прапора Орден Червоного Прапора Орден Червоного Прапора

Які́р Йо́на Еммануї́лович (*3 (15) серпня 1896(18960815) — †11 червня 1937) — радянський військовий діяч, командарм 1-го рангу, один з головних військових керівників у боротьбі за встановлення радянської влади в Україні, батько відомого дисидента Петра Якіра.

Після перемоги більшовиків — командувач Українського військового округу, з 1935 — Київського військового округу. 1937, після призначення командувачем Ленінградського військового округу, заарештований і розстріляний.

Поштова марка СРСР присвячена Й. Е. Якіру, 1966 (Каталог ЦФА 3342, Скотт 3187)

Біографія[ред.ред. код]

Народився у Кишиневі в сім'ї аптекаря. За походженням єврей. Закінчив реальне училище. Деякий час навчався в Базельському університеті, з 1915 — у Харківському технологічному інституті. Під час навчання в інституті брав участь у роботі студентських політгуртків, у квітні 1917 вступив до більшовицької партії, у грудні став членом Бессарабського губревкому.

У січні 1918 організував і очолив загін червоногвардійців, який вів боротьбу проти румунських окупаційних військ, що захопили Бессарабію. З вересня 1918 — член Реввійськради 8-ої армії, командував групою військ. Восени 1918 керував бойовими операціями проти білокозаків генерала Краснова, згодом — 45-ою стрілецькою дивізією, яка вела бойові дії проти військ під командуванням генералів А. Денікіна, М.Юденича, а також армії отамана Н. Махна.

У серпні-вересні 1919 очолював південну групу військ 12-ої армії, що здійснила бойовий похід з Одеси до Житомира. У березні-вересні 1920 командував Фастівською, потім Золочівською та Львівською групами військ Червоної армії під час польсько-радянської війни 1920.

У 1921-24 — командувач 14-ої армії, військами Кримського (з квітня 1921) та Київського військових округів (з жовтня 1921). 1921 року входив до складу Президіїї Кримського обкому РКП(б). У 1924-25 Якір очолював головне управління навчальних закладів Червоної армії.

Знайшов цю світлину в журналі ВСЕСВІТ за 1926 рік

З листопада 1925 протягом 12 років командував військами Українського військового округу. У 1930-34 — член Реввійськради СРСР, з 1936 — член Військової ради НКО СРСР. Обирався делегатом з'їздів РКП(б), а також дев'яти з'їздів Компартії більшовиків України. Неодноразово входив до складу ЦВК УСРР, а також ЦВК Союзу РСР. Автор праць з питань військового будівництва, місця армії у функціонуванні політичної системи. У 1937 заарештований і за особистою санкцією Й.Сталіна 11.6.1937 розстріляний.

Згодом реабілітований.

Див. також[ред.ред. код]

Література[ред.ред. код]