Як-38

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Яковлєв Як-38
Як-38 на борту авіанесучого крейсеру
Як-38
Призначення: багатоцільовий винищувач 
Перший політ: 6 жовтня 1971 р 
Прийнятий на озброєння: 1976 р 
Знятий з озброєння: 1991 
Період використання: 1976 - 1991 
На озброєнні у: ВМФ СРСР 
Історія виробництва
Виробник: Саратовський авіаційний завод 
Всього збудовано: 231 
Модифікації: Як-36МУ / Як-38У/Як-38M . 
Конструктор: В.H.Павлов 
Характеристики
Екіпаж: 1 чол.
Крейсерська швидкість: 1 050 км/ч км/г
Максимальна швидкість (МШ): 1210 км/г
Бойовий радіус: 250—370 км
Практична стеля: 12 000 м
Швидкопідйомність: 4500 м/с
Розміри
Довжина: 16,37 м
Висота: 4,25 м
Розмах крил: 7,32 м
Площа крил: 18,5 м²
Шасі: триколісне з носовою стійкою, носова стійка прибирається по польоту, основні - у фюзеляж у напрямку до нього 
Маса
Максимальна злітна: 11 300 кг
Силова установка
Двигуни: -
  • Р-28 В-300 з тягою 66,7 кН
  • 2× ТРДД РД-38 з тягою 31,9 кН кожний. 
Тяга (потужність): 3250 кгс 
Озброєння
Гарматне озброєння: двуствольна гармата ГШ-23 в підвісних контейнерах на пілонах під крилом 
Кількість точок підвіски:
Маса підвісних елементів: Максимальна маса бойового навантаження при зльоті з пробігом - 2000 кг, при вертикальному зльоті - 600 кг. кг
Підвісне озброєння підвісні гарматні контейнери 2хУПК-23-250, УР 2хР-60 або 2хХ-23 "Дельта" Нур 2хУБ-32М/57 або 4хУБ-16/57;

Як-38 — радянський штурмовик палубний, перший в СРСР серійний літак вертикального зльоту і посадки. При його будівництві використовувалися дані, отримані при розробці і випробуваннях дослідного літака Як-36. Літак був оснащений одним підйомно-маршовим двигуном Р-28 і двома підйомними двигунами РД-38, розташованими за кабіною пілота. Також на ньому була встановлена унікальна система автоматичного катапультування льотчика при аварійних ситуаціях (зокрема, при відмові двигунів або струминного управління) на малих швидкостях і режимі висіння.

Всього було побудовано 231 літаків Як-38 різних модифікацій в 19741989 роках. Серійний випуск машин здійснювався на Саратовському авіазаводі. Літак базувався на авіанесучих крейсерах проекту 1143 («Київ», «Мінськ», «Новоросійськ», «Баку»).

Історія проекту[ред.ред. код]

Створенню Як-38 передували роботи над ЛВЗП Як-36, який здійснив перший політ в 1964 р. Перша посадка двох літаків Як-36М на ТАвКр «Київ» відбулася 18 травня 1975 Серійний літак № 0201 пілотував льотчик випробувач ЛВІ МАП О.Г. Кононенко, а дослідний № 04 — льотчик випробувач НДІ ВПС полковник В.П. Хомяков. 20 травня Олег Кононенко продемонстрував у повітрі можливості Як-36М міністру оборони А.А. Гречко і головкому ВМФ С.Г. Горшкову. Як-38 (спочатку носив ім'я Як-36М) вперше піднявся в повітря в 1970 р. У 1985 р. був створений покращений варіант Як-38м, споряджений двома підкриловими ПТБ і вдосконаленим озброєнням (ефективність у порівнянні з Як-38 зросла на 15-20%). Велася розробка багатоцільового літака Як-39 для використання в якості палубного винищувача-перехоплювача і штурмовики, що має збільшену площу крила, паливні баки більшої ємності, бортову багатофункціональну РЛС, вдосконалену БРЕО й озброєння, однак цей проект реалізований не був.

Схема Як-38

У 1980 р. чотири Як-38 у випробувальних цілях направили до Афганістану, де вони діяли з обмежених майданчиків в умовах високогір'я. Один літак був втрачений за небойової причини. У цілому проект виявився невдалим, інтерес військових моряків до Як-38 був недовгим. Літак мав слабку тяговоозброєність, в південних широтах при високій температурі і вологості він часто мав проблеми зі зльотом і мав украй невеликий радіус дії. До кінця 1980-х випуск Як-38 було припинено, вони були перебазовані на наземні аеродроми, а потім виведені із складу збройних сил.

У 1991 р. через моральне і технічне старіння ці літаки були зняті з озброєння ВМФ і передані на бази зберігання. Були виключені зі складу флоту та авіаносці «Київ», «Мінськ», «Новоросійськ» .

Випробування морем[ред.ред. код]

17 жовтня 1983 новий ТАКР на чолі загону кораблів вийшов з Кольської затоки, у важких умовах пройшов чотири океану, відвідав ряд держав і 27 лютого 1984 благополучно прибув до Владивостока, залишивши за кормою 20 тисяч миль, тобто пройшов відстань, близьку до земного екватора. За час походу Як-38 і Як-38У виробили близько 600 польотів із загальним нальотом близько 300 год, у тому числі 120 злетів з коротким розбігом. Труднощі походу були такі, що по його завершенні Чурилова було присвоєно звання Героя Радянського Союзу, Представником ОКБ в цьому поході був В. Чугуєнко.

Коли перші радянські авіаносні крейсери вже «демонстрували прапор» в різних районах земної кулі, в Саках тривало планове перенавчання стройових льотчиків, а згодом і підготовка випускників авіаційних училищ, якими стали комплектуватися корабельні полки. До кінця 1978 до польотів із корабля було підготовлено близько 60 осіб. Велику роль у цьому зіграв начальник відділу бойової підготовки корабельної авіації полковник М.І.Корж, льотчики-інструктори Ф.Г.Матковський, Г.Л.Ковальов, В.І.Купу, В.Ф.Саранін, В.М.Світоч, В.М.Погорєлов та старший льотчик-інспектор авіації ВМФ Ю.Н.Козлов.

Наступником Матковського після його загибелі став Г. Л. Ковальов, який виніс на своїх плечах основний тягар організації польотів з ТАКР «Київ», «Мінськ» і «Новоросійськ». 13 березня 1978 Ковальов першим з льотчиків корабельної штурмової авіації на внутрішньому рейді Севастополя виконав вночі політ на ЛВЗП на «Київ». Ковальов також був першим з стройових льотчиків, хто виконав ВКР з аеродрому Саки (3 грудня 1979 р.).

Перспективні аспекти програми Як-38[ред.ред. код]

Розмах підготовки льотних кадрів свідчив про намір значно розширити область бойового застосування Як-38, наприклад, використовувати його для безпосередньої підтримки сухопутних військ. Здатність до ВЗП давала штурмовики унікальну можливість діяти чи не з бойових порядків піхоти, базуючись, скажімо, на причепі автомобіля. З 25 липня по 1 серпня 1980 Кононенко в 10 польотах справив оцінку можливості вертикального зльоту і посадки літака на пересувну злітно-посадкову платформу (ПВППл) розміром 10x15 м, змонтовану на трейлері з розкладними за допомогою гідравліки панелями. Висота платформи над землею становила 1, 2 м. Перед польотами літак сер. No.0803 (борт «21») обладнали газовідбиваючими ребрами в районі повітрязабірників ПД і оптичним пристроєм, призначеним для контролю його положення щодо посадкового майданчика. Польоти виконувалися з «навісними захисними пристроями» на повітрязабірниках ПД і ПМД.

Привабливі перспективи відкривала також теоретична можливість експлуатації Як-38 не тільки з авіанесучих крейсерів, але і з цивільних суден — контейнеровозів і суховантажів. З метою перевірки практичного здійсненності цієї ідеї у вересні 1983 за наказом Головкому ВМФ льотчики стройовій частині авіації ВМФ вперше в СРСР здійснили посадку військових літаків на цивільне судно — теплохід «Агостіньо Нето» типу «РО-РО». Першим здійснив посадку 14 вересня 1983 старший льотчик-інспектор полковник Ю.М.Козлов, який за це отримав від капітана теплохода А. Латишева пам'ятний адресу. За ним здійснили посадку полковник Г.Л.Ковальов, підполковники В.І.Купу і В.М.Погорєлов. До 29 вересня було виконано 20 польотів. Державні випробування (18 польотів) провели В.В.Васенко і О.І.Яковенко з контейнеровоза «Микола Черкасов».

Вони показали, що посадка на судно такого типу дуже складна через обмеженість можливих траєкторій заходу. Великі проблеми також викликала тіснота оточуючих судновими конструкціями майданчика (18х24 м), виділеної для посадки ЛВЗП. Проте сама ідея не була відкинута, і надалі не заперечувалася можливість використання цивільних суден в якості «міні-авіаносців».

Закриття програми[ред.ред. код]

Крапку в кар'єрі Як-38 поставив розпад СРСР і найглибша економічна криза. Без відповідного контролю з боку виробника ресурс багатьох літаків швидко вичерпався, і більшість їх осіло на наземних авіабазах. Саратовський авіазавод не зміг вирішити проблему постачання необхідних запчастин. У результаті Як-38 достроково зняті з озброєння і чекають кращих часів, перебуваючи на консервації. Схожі причини призвели до виведення з складу ВМФ крейсерів «Київ», «Мінськ» і «Новоросійськ».

Тим не менш, деякі автори стверджують, що все це відбулося через низьку якість Як-38, зазвичай посилаючись на його обмежені ударні можливості. Безперечно, з бойової ефективності він поступався палубним літакам звичайного зльоту і посадки, але покладені на нього завдання, підкреслюю, виконував цілком задовільно.

На жаль, важливою особливістю як радянських, так і західних ЛВЗП є складність їх пілотування і перенавчання льотного складу, через що льотчики стройових частин при їх освоєнні зустрічають значні труднощі. Іншою причиною, яка впливає на безпеку зазначених літаків, виявляється напруженість роботи їх конструкції, часто піддається впливу вібрації і високих температур. Виходячи з цього, в ОКБ А. С. Яковлєва розробили не має аналогів за кордоном комплексну систему аварійного покидання Як-38. Завдяки її надійній роботі всі 31 випадки катапультування, у тому числі 18 — автоматичного, що мали місце при експлуатації, закінчилися для льотчиків вдало. У розробці та випробуванні системи брали активну участь: К.В.Синельщиков, А.Л.Турбін, Є.П.Голубков, В.П.Свєтозарська, Ю.А.Винокур, Є.А.Афріканов, А.Л.Павленко , В.В.Карелін та ін

Значимість програми Як-38[ред.ред. код]

Корабельний штурмовик Як-38 був єдиним в СРСР палубним бойовим літаком вертикального зльоту і посадки. Він базувався на радянських авіанесучих крейсерах, які всі, без винятку, були побудовані в Україні на Миколаївському суднобудівному заводі.

Як-38 мав двигун з поворотними соплами, які в режимі вертикально старту і посадки поверталися вниз, і ще два спеціальних підйомних двигуна. Ця перша конструкція виявилася не дуже вдалою. Її льотно-тактичні характеристики були невисокими, поступалися західним суперникам, а сам літак вийшов недостатньо надійним: майже третина парку зазнала аварій та катастрофи. Тому він досить швидко, вже на початку 90-х років, був знятий з озброєння.

Втім завдяки досвіду експлуатації було створено літак Як-141

Посилання[ред.ред. код]