Ялівець звичайний

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Ялівець звичайний
Juniperus communis subsp. communis
Juniperus communis subsp. communis
Охоронний статус
Біологічна класифікація
Царство: Зелені рослини (Viridiplantae)
Відділ: Streptophyta
Надклас: Насінні (Spermatophyta)
Клас: Хвойні (Coniferopsida)
Порядок: Хвойні (Coniferales)
Родина: Кипарисові (Cupressaceae)
Рід: Ялівець (Juniperus)
Вид: Ялівець звичайний
Біноміальна назва
Juniperus communis
L., 1753
Посилання
Commons-logo.svg Вікісховище: Category:Juniperus communis
ITIS logo.jpg ITIS: 194820
Redlist logo v1223290225.gif МСОП: 42229
US-NLM-NCBI-Logo.svg NCBI: 58039
Wikispecies-logo.svg Віківиди: Juniperus communis
Яловець звичайний

Яліве́ць звича́йний (Juniperus communis L.), місцеві назви  — ялівець, яловець, ялинець, ялувець, верес, божевельник, боровиця, джанєпіна, джарап, джарапин, дженяпіна, можевел.

Опис рослини[ред.ред. код]

Вічнозелений кущ або невелике деревце (4-6 м заввишки) родини кипарисових (Cupressaceae) з прямим стовбуром і конусоподібною або яйцеподібною кроною; кора сірувато-бура. Молоді пагони червонувато-бурі, на них кільчасто розміщені по три колючі кілюваті хвоїнки (8-20 мм завдовжки). Зверху хвоїнки білуваті з восковим нальотом, знизу блискучі, зелені, при основі зчленовані. Зберігаються на гілках протягом чотирьох років.

Дводомна, рідше однодомна рослина. Чоловічі органи спороношення мають вигляд жовтих колосків, які несуть щитоподібні луски з трьома-сімома пиляками. Жіночі органи спороношення подібні до зелених бруньок. Вони складаються з кількох насінних лусок і трьох насінних зачатків. Після запліднення луски жіночої шишечки зростаються і утворюють соковиту зелену шишкоягоду округлої форми (7-9 мм в діаметрі). Це не ягоди, а шишечки з м'ясистими лусочками, які зрослись.[1] Через рік шишкоягоди стають чорними з восковим нальотом або без нього. Насінини довгасті з твердою оболонкою. Шишкоягоди дуже люблять дрозди.[1]

Поширення[ред.ред. код]

Рослина зустрічається в помірному кліматі Північної півкулі (Європа, Азія, Північна Америка), росте також в Північній Африці і тропічних районах Азії (Непал, Пакистан).

Ялівець звичайний росте в підліску хвойних, рідше мішаних лісів. Тіньовитривала, морозостійка рослина. Запилюється у квітні — травні, шишкоягоди достигають у вересні. Росте в Карпатах (нижній гірський лісовий пояс), на Поліссі, а також в Криму. Райони заготівель — Львівська, Івано-Франківська, Волинська області. Запаси сировини значні.

Практичне використання[ред.ред. код]

Лікарська, харчова, ефіроолійна, фітонцидна, деревинна, смолоносна, декоративна і фітомеліоративна рослина.

Медицина[ред.ред. код]

У фармакології використовують шишкоягоди ялівцю як сечогінний засіб при хворобах сечових і статевих шляхів, а також як відхаркувальний і дезінфікуючий засіб. Є вказівки про лікування ефірними оліями шишко-«ягід» ялівцю хвороб шкіри, у тому числі і злоякісного походження. У народній медицині корені вживають при туберкульозі легень, бронхітах, нирковокам'яній хворобі. Шишкоягоди застосовують при хворобах печінки, жіночих хворобах, ревматизмі, відвар гілок — при діатезі. Сік із шишок п'ють як сечогінний і регулюючий травлення засіб, при набряках. У гомеопатії використовують есенції зі свіжих шишок.

Всі частини рослини виділяють фітонциди.

Харчова промисловість[ред.ред. код]

Шишки ялівцю мають високу ароматичність, містять різноманітні смакові речовини і широко застосовуються для технічної переробки. Шишечки-«ягоди» дуже ароматичні, солодкі, але володіють смолистим смаком.[1] Висушені шишкоягоди ялівцю використовують в кулінарії, як пряність. Ціняться вони при виробництві алкогольних напоїв, вин (наприклад, англійського джину), кондитерських виробів. У них містяться до 0,3% цукрів (за іншими даними у зрілих шишечках ялівцю міститься до 42 відсотків цукру, тобто стільки ж, скільки у винограді[1]), пектинові й дубильні речовини (1,6%), протеїн (3,5%), яблучна, оцтова і мурашина кислоти, смоли, віск, ароматичні сполуки. Хвоя ялівцю — цінний накопичувач вітамінів в ній містяться каротин, вітамін С (246 мг%).

З шишкоягід, хвої та гілок ялівцю одержують ефірну олію. Ефірна олія із хвої використовується для виготовлення імерсійної олії та освіжаючих есенцій.

Листя і «ягоди»

Для отримання сиропу шишечки ялівцю розминають, не дроблячи насіння, що містять гіркоту. Кілограм розчавлених «ягід» кладуть у каструлю з трьома літрами води, нагрітої до 40° градусів, і розмішують хвилин п'ятнадцять. Потім ягоди виймають, віджимаючи сік. Поклавши в нього другу і третю порцію свіжих ягід, одержують сік, який містить до 20 відсотків цукру.[1] Для отримання сиропу, що містить до 60 відсотків цукру, сік випарюють при нагріванні до 70 градусів.[1] Випарювати рекомендується в «водяній бані» (тобто в каструлі, опущеній в іншу каструлю з водою, що нагрівається).

Ялівцевий цукор (фруктоза) в півтора рази солодший бурякового.[1] Сироп може йти на виготовлення желе, киселю, пряників, з ним також можна пити чай і каву.[1]

З ялівцевими гілками парять бочки, щоб надати їм приємний бальзамічний запах і відбити інші, менш приємні.[1]

З кори і шишок ялівцю отримують фарбу, зеленувато-жовту і захисного кольору (хакі).[1]

Деревообробна промисловість[ред.ред. код]

Деревина ялівця

Яловець має тверду щільну деревину з красивим малюнком, червонувато-жовтим ядром і характерним ароматом. Стійка проти загнивання та ураження шкідниками. Використовується для дрібних столярних і токарних виробів, придатна для олівцевої палички. Особливо ціниться як сировина для олівцевої палички ялівець віргінський. У стовбурах і старих гілках ялівцю утворюється смола, яка виступає з тріщин у вигляді крапель або грудочок. Смолу використовують для виробництва сандараку, який є сировиною для одержання високоякісного лаку.

Ароматну деревину й гілки ялівцю застосовують для дезінфекції тари, приміщень, хвою і шишки — для ароматичних ванн, деревину, хвою та ягоди — для копчення рибних і м'ясних продуктів. Ялівець звичайний добре піддається (шляхом обрізування) формуванню крони, має декоративні форми; пірамідальну, плакучу, кулясту. Рекомендується для створення невеликих груп, поодиноких насаджень і живоплотів. Особливо декоративний ялівець козачий. Він придатний для групових і особливо суцільних насаджень на схилах, у парках і лісопарках, для оформлення кам'яних гірок. Ялівець звичайний широко використовується у полезахисному лісорозведенні як ґрунтополіпшуюча та протиерозійна порода.

Збирання, переробка та зберігання[ред.ред. код]

Шишкоягоди заготовляють восени, розстилаючи під кущами брезент і струшуючи їх. Потім зібрані шишкоягоди сортують на решетах, відділяючи від хвої та інших домішок. Завдяки смолистим і ароматичним сполукам шишкоягоди тривалий час можуть зберігатись у свіжому вигляді при температурі близько 0°. Сушать шишкоягоди під залізним дахом на горищах, розстилаючи їх тонким шаром. При сушінні на сонці, в печах або сушарках вони втрачають цілющі властивості. Висушену сировину пакують у мішки вагою по 40 — 50 кг, зберігають близько трьох років у сухих, добре провітрюваних приміщеннях. Ялівець звичайний потребує бережливого використання й охорони.

Примітки[ред.ред. код]

  1. а б в г д е ж и к л (рос.) Верзилин Николай Михайлович По следам Робинзона. Сады и парки мира. — Л.: Детская литература., 1964. — 576с.

Див. також[ред.ред. код]

Література[ред.ред. код]

Джерела[ред.ред. код]

  • Єлін Ю. Я., Зерова М. Я., Лушпа В. І., Шаброва С. І. Дари лісів. — К.: «Урожай», 1979.


Сосна звичайна Це незавершена стаття про хвойних.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.