Ямато (лінкор)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
"Ямато"
大和
Yamatotrials2.jpg
"Ямато" на випробуваннях, 1941 р.
Служба
Тип/клас лінійний корабель
Держава прапора Naval Ensign of Japan.svg
Належність Японський імперський флот
Закладено 4 листопада 1937
Спущено на воду 8 серпня 1940
Введено в експлуатацію 16 грудня 1941
Виведений зі складу флоту Потоплений 7 квітня 1945 на північ від Окінави
Параметри
Тоннаж стандартна 63 200 т

повна 72 810 т

Довжина 263 м
Ширина 36,9 м
Осадка макс. 10,4 м
Бронювання борт - 410 мм
траверси - 300 мм
головна палуба - 200...230 мм
верхня палуба - 35...50 мм
башти ГК - 650 мм (лоб), 250 мм (борт), 270 мм (дах)
барбети ГК - до 560 мм
башти 155-мм гармат - 25...75 мм
Барбет башт 155 - мм гармат-75 мм
рубка - 500 мм (борт), 200 мм (дах)
Технічні дані
Силова установка 4 ТЗА Kampon
Гвинти 4
Потужність 150 000 к.с.
Швидкість max. 27,5 вуз. (51 км/год.)
Автономність плавання 7 200 миль (13 335 км) (16 - вузловим ходом (30 км/год.))
Екіпаж 2 500 чол.
Озброєння
Артилерія 3×3 — 460-мм/45,
4×3 — 155-мм/60
(пізніше зменшено до 2×3)
Зенітне озброєння 6×2 — 127-мм/40 (пізніше збільшено до 12×2),
8×3- 25-мм (пізніше — 52×3),
2×2 — 13,2-мм кулемети
Авіація 2 катапульти, 7 гідролітаків [1]

«Ямато» (яп. 大和) — лінкор японського імперського флоту часів Другої світової війни типу «Ямато».

Будівництво[ред.ред. код]

«Ямато»[2], перший з лінкорів своєї серії, був закладений 4 листопада 1937 на верфі ВМС в Куре. Він був спущений на воду 8 серпня 1939 р.[3], і офіційно став до строю 16 грудня 1941; однак, лише 27 травня 1942 року корабель оголосили боєготовим.

Бойова кар'єра в 1942–1944 роках[ред.ред. код]

В якості флагмана Об'єднаного флоту «Ямато» формально брав участь в битві біля атола Мідвей 4-6 червня 1942 року, але фактично не мав зіткнень з противником, оскільки знаходився на 300 миль позаду японських авіаносців. 28 травня 1942 «Ямато» перебазувався на острів Трук, де провів близько року, виконуючи роль плавучого штабу Об'єднаного флоту. 25 грудня 1943 північніше від острова Трук «Ямато» отримав влучення торпедою (маса заряду 270 кг) з американського ПЧ «Скейт» (Skate) і отримав в пробоїну близько 3000 тонн води. Боєздатність корабля серйозно постраждала через затоплення погрібу кормової башти головного калібру. У січні — квітні 1944 року «Ямато» пройшов ремонт і модернізацію в Куре.

У червні 1944 року «Ямато» брав участь в битві в Філіппінському морі, причому з'єднання, що включало також «Мусасі» і ряд інших важких кораблів, діяло попереду своїх авіаносців. 19 червня «Ямато» вперше відкрив вогонь в бойовій обстановці, але пізніше з'ясувалося, що лінкор обстріляв свою ж авіацію — на щастя, неефективно.

Японське командування берегло свої лінкори для передбачуваної генеральної битви з американським флотом. У реальності війна на Тихому океані вилилася в низку невеликих, але виснажливих сутичок, в яких сили японського флоту танули, поки найсильніші лінкори відстоювалися далеко від зон активних бойових дій. У результаті в Імператорському флоті склалося скептичне ставлення до цих кораблів, добре ілюстровані популярною у моряків приказкою «На світі є три найбільші і марні речі — єгипетські піраміди, Велика китайська стіна і лінкор „Ямато“». [4]

«Ямато» в битві за Філіппіни[ред.ред. код]

У жовтні 1944 року японські суперлінкори були нарешті кинуті в серйозний бій. Американці почали висадку на Філіппіни, і в разі успіху операції могли зруйнувати японський оборонний периметр і відрізати Японію від основних джерел сировини і нафти. Ставка була занадто висока, і японське командування прийняло рішення про проведення генеральної битви. Складений ним план «Се-Го» («Перемога») був неабияким досягненням оперативного мистецтва. [5] Оскільки авіаносні сили Імперського флоту прийшли до того часу в занепад, головна роль відводилася великим артилерійським кораблям.

Північна група, що включала деякі вцілілі авіаносці, повинна була зіграти роль приманки для 38-го оперативного з'єднання — головної ударної сили американського флоту. Основний удар по десантним судам повинно було нанести 1-е диверсійне з'єднання віце-адмірала Куріти. До його складу входили 5 лінкорів, включаючи «Ямато» і «Мусасі», 10 важких і 2 легких крейсера, 15 есмінців. З'єднання повинне було вночі подолати протоку Сан-Бернардіно і вранці атакувати десантні кораблі біля острова Лейте. Підтримку йому надавало менше по силам 2-е диверсійней з'єднання віце-адмірала Нісімури, що слідувало протокою Сурігао.

Бій в морі Сібуян[ред.ред. код]

22 жовтня 1-е диверсійне з'єднання вийшло в море і вже на наступний день було атаковане американськими підводними човнами, що потопили два важких крейсера. Вранці 24 жовтня, коли з'єднання Куріти знаходилося в морі Сібуян, почалися масовані атаки американської палубної авіації. В силу випадкових збігів основні удари американців були націлені на «Мусасі», який, після влучань у нього близько 20 торпед і 20 бомб, увечері перекинувся і затонув. [6]

Незважаючи на втрату «Мусасі», з'єднання Куріти залишалося цілком боєздатним, так як інші лінкори не отримали серйозних ушкоджень. Тим не менш, Куріта вагався і навіть повернув на зворотний курс. Однак Північна група віце-адмірала Одзави виконала свою роль приманки — головні сили 38-го оперативного з'єднання кинулися на неї, залишивши північні протоки без охорони. Американський командувач переоцінив досягнення своїх пілотів, які рапортуваии про потоплення безлічі японських лінкорів, і вирішив, що 1-е диверсійний з'єднання не представляє небезпеки. Куріта тим часом отримав прямий наказ від головнокомандуючого Об'єднаним флотом — «З'єднання має атакувати з вірою в Божественне провидіння!»[7] і рушив уперед.

«Ямато» в морі Сібуян. 24 жовтня 1944

Бій в затоці Лейте[ред.ред. код]

З'єднання вночі безперешкодно форсувало не охоронювану протоку Сан-Бернадіно на великій швидкості і вийшло в затоку Лейте. Близько 6:45 японці виявили американські кораблі. Це була північна група 7-го флоту США, що включала 6 ескортних авіаносців, 3 есмінця і 4 ескортних міноносця. На «Ямато», який став флагманом японського з'єднання, взяли супротивника за одну з швидкохідних авіаносних груп і вважали, що в її складі є крейсера. Тим не менш японці вступили в бій. «Ямато» вперше у своїй кар'єрі відкрив вогонь по надводному противнику в 6:58 з дистанції 27 км. Перші залпи припали до авіаносцю «Уайт Плейнс» (White Plains), і артилеристи вважали, що добилися влучень.

Надалі бій звівся до переслідування японцями тихохідного супротивника, який відповідав атаками літаків і есмінців. Протягом наступних трьох годин японські кораблі обстрілювали численні цілі і вважали потоплення кілька американських авіаносців і крейсерів. Стрілянину утрудняли періодичні дощові шквали та димові завіси супротивника. В результаті великої різниці в швидкості (до 10 вузлів) японське з'єднання розтяглося, і Куріта втратив керування боєм. В 10:20 1-е диверсійний з'єднання вийшло з бою і повернуло на зворотний курс, хоча шлях у затоку Лейте, де зібралися американські транспорти, був відкритий.

Це було схоже на скасування в останню хвилину смертного вироку, хоча в той момент американці не могли зрозуміти, чи було це скасування вироку чи тільки відстрочка страти. [8]

Втрати американців в битві в затоці Лейте склали 1 ескортний авіаносець, 2 есмінця і 1 ескортний міноносець. Незважаючи на впевненість артилеристів «Ямато» в хороших результатах своєї стрільби, повоєнні дослідження показали, що швидше за все «Ямато» не мав жодного попадання головним калібром хоча і був зафіксований ряд накриттів. [9].

Це була єдина битва в історії, коли лінкори і крейсери тримали в прицілах авіаносці, а ті у відповідь підняли в повітря свої літаки. Шанс свій японці втратили, програвши фінальний бій з рахунком 1:3 (за один авіаносець довелося заплатити втратою трьох важких крейсерів). Такий результат, незважаючи на всю його нелогічність (занадто багато визначила розгубленість японського адмірала), став досить символічним — озброєні бомбами і торпедами літаки виявилися сильнішими за найпотужнішу артилерію.[10]

Останній похід «Ямато»[ред.ред. код]

Останній похід «Ямато». Схема.
Вибух «Ямато».

«Ямато» повернувся до рідних берегів Лише 22 листопада 1944 року і був відразу поставлений на ремонт і модернізацію, яка закінчилася в січні 1945 року і виявилася для нього останньою. Тим часом війна перемістилася до берегів Японії. 1 квітня 1945 американські війська висадилися на Окінаві. Оскільки гарнізон острова не мав шансів відбити десант, японське командування зробило основну ставку на самогубні методи боротьби. Не залишився осторонь і флот, що запропонував використовувати «Ямато» для атаки ворожих десантних суден, незважаючи на панування противника в повітрі і на морі.

Вранці 6 квітня 1945 з'єднання у складі «Ямато», 1 легкого крейсера і 8 есмінців вийшло в море для участі в операції «Тен-іти-го» («Небеса-1»). Перед з'єднанням було поставлено завдання — «атака ворожого флоту і суден постачання та їх знищення». У разі утруднень з поверненням на базу «Ямато» пропонувалося викинутися на мілину біля узбережжя Окінави і підтримувати армійські частини артилерійським вогнем. Передбачалося також, що цей рейд відверне палубну авіацію противника і полегшить намічені на 7 квітня масовані атаки камікадзе на десантні засоби американського флоту біля берегів Окінави. План з самого початку носив самогубний характер.

Японське з'єднання було виявлено супротивником рано вранці 7 квітня. Починаючи з полудня «Ямато» і його ескорт піддалися потужним атакам американських палубних літаків (всього 227 машин). Через дві години лінкор, отримавши до 10 влучень торпед і 13 влучень авіабомб, вийшов з ладу. У 14.23 за місцевим часом через зміщення 460-мм снарядів від крену стався вибух носового погребу артилерії головного калібру, після чого «Ямато» затонув. [11] Врятувати вдалося лише 269 осіб, 3061 член екіпажу загинув. Втрати американців склали 10 літаків і 12 льотчиків.

Командири лінкора[ред.ред. код]

  • 16.12.1941 — 17.12.1942 — капітан I рангу (з 01.05.1942 — контр-адмірал) Гіхаті Такаянагі.
  • 17.12.1942 — 07.09.1943 — капітан I рангу (с 01.05.1943 — контр-адмірал) Тіакі Мацуда.
  • 07.09.1943 — 25.01.1944 — капітан I рангу (с 05.01.1944 — контр-адмірал) Такедзі Оно.
  • 25.01.1944 — 25.11.1944 — капітан I рангу (с 15.10.1944 — контр-адмірал) Нобуей Морісіта.
  • 25.11.1944 — 07.04.1945 — капітан I рангу (посмертно — віце-адмирал) Косаку Аріга.

Примітки[ред.ред. код]

  1. Всі дані наводяться на грудень 1941 року.
  2. Названий на честь провінції на півдні острова Хонсю, префектура Нара. Слово вживається також як поетичне ім'я Японії. Див:Апальков Ю. В. с.112.
  3. За іншими даними, 8 серпня 1940.
  4. Кофман В. Л. Японські лінкори «Ямато» і «Мусасі».
  5. Німіц Ч., Портер Е. Війна на морі (1939-1945).
  6. Балакін, Дашьян , 2006, С. 231
  7. Кофман В. Л. Японські лінкори Другої світової війни. «Ямато» і «Мусасі».
  8. Шерман Ф. Війна на Тихому океані. Авіаносці в бою..
  9. Кофман В. Л. Японські лінкори Другої світової війни. «Ямато» і «Мусасі».
  10. С. В. Суліга Японські важкі крейсера. — 120 с. — ISBN 5-7559-0020-6.
  11. Остаточно причини загибелі «Ямато» були встановлені в 1985 р. міжнародною експедицією, що виявила і обстежила уламки лінкора.

Література[ред.ред. код]

  • Апальков Ю. В. Бойові кораблі японського флоту: Лінкори й авіаносці. - СПб.: Дидактика, 1997.(рос.)
  • Балакін С. А., Дашьян А. В. та ін Лінкори Другої світової. Ударна сила флоту. - М.: Колекція, Яуза, Ексмо, 2006. - 256 с. - (Арсенал Колекція). - ISBN 5-699-18891-6, ББК 68.54 Л59(рос.)
  • Кофман В. Л. Японські лінкори Другої світової війни. «Ямато» і «Мусасі». - М.: Колекція, Яуза, Ексмо, 2006.(рос.)

Згадки в культурі[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]