Ямвліх
Ямвліх (дав.-гр. Ἰάμβλιχος, 245? — близько 330) — давньогрецькій філософ-неоплатонік, учень Порфірія[1].
Зміст |
Біографія[ред.]
Походив із Халкіди. Навчався в Римі у Порфірія, викладав філософію в Апамеї (сучасна Сирія). Продовжував розвиток неоплатонізму, відходячи від Плотіна і більше за нього відійшов до практичної містики. Знаходився під сильним впливом піфагоризма і халдейських оракулів. Твори Ямвліха можна розділити на три групи: піфагорейсько-герметичні («Звід піфагорейських учень в 10 книгах», до нас дійшло 5), написаний для шкільного навчання; порфірієво-платонічні (коментарі до Платона і Арістотеля) і твори, які відображають особистий внесок Ямвліха в філософію неоплатонізму, написані після смерті Порфірія: «Про богів», «Халдейська теологія», « Платонова теологія», «Про символи» та інші. В «Теологуменах арифметики» розвивав вчення піфагорейців про числа декади. У втрачених частинах «Зводу піфагорейських учень» викладалося вчення про числа, геометрія, астрономія, музика. Ямвліх здійснив шкільну розробку неоплатонізму.
Філософські погляди[ред.]
Теоретична філософія Ямвліха продовжує розробку головних категорій Плотіна: Єдиного, Розуму і Душі[1]. Категорії ще більше диференціюються і оформлюються термінологічно. В Єдиному Плотіна Ямвліх розрізняє Єдине вище за буття і просто Єдине (благо, початок усього наступного). У сфері Розуму слідом за Плотіном і Порфірієм розвиває тріаду: буття — життя — розум, тобто уявне (буття), мисляче (розум) і тотожність одного та другого — життя, яке розміщене в тріаді між немислячим буттям і неіснуючим мисленням. Поряд з осягнутим космосом Ямвліх запроваджує категорію мислячого космосу, об'єднує їх у сфері розуму. Душа причетна розуму в залежності від своєї розумності. Чітко розділяв душі людей і тварин і не допускав їх переселення і взаємного переходу. Згідно з його вченням, чистий розум і душа — це надсвітові боги. Нижче їх розташовані в космосі небесні боги, небесні боги утворюють тріади і так далі. Ямвліх, як і Прокл, намагався відновити грецький політеїзм, філософськи відновити Олімп зі всіма його богами. Він намагається відновити вірування, культові дії язичництва. Цієї тенденції присвячена і антропологія Ямвліха: головним у людині він вважає не спрямованість на споглядання природи і космосу, а віру в богів і спілкування з ними. Чесноти моральні і політичні вважає нижчими ступенями. Найвищі чесноти — чесноти абсолютного єднання з богами.
Ямвліх здійснив реформу неоплатонічного коментаря, її сутність — в знаходженні єдиної мети діалогу, з якою узгоджений увесь діалог, а також в установленні ієрархії типів тлумачення, яке розпочинається з фізичної та етичної інтерпретації, підіймається до математичної і завершується метафізичною.
Під впливом Ямвліха сформувалися пергамська і афінська школи неоплатонізму.
Авторитет Ямвліха був дуже великим аж до Флорентійської академії в Італії 15 сторіччя.
Примітки[ред.]
- ↑ а б Українська радянська енциклопедія. В 12-ти томах / За ред. М. Бажана. — 2-ге вид. — К.: Гол. редакція УРЕ, 1974-1985.
Джерела[ред.]
- (рос.) Философский энциклопедический словарь. — М, 1989.
- (рос.) Асмус В. Ф. Античная философия. — М., «Высшая школа», 1976.
