Янус (супутник)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Янус
Janus

Janus 2006 closeup.jpg
Янус попереду Сатурна, фотографія «Кассіні», 2006.

Дані про відкриття
Дата відкриття 15 грудня 1966[1]
Відкривач(і) Одуен Дольфюс
Планета Сатурн
Номер X
Орбітальні характеристики[2]
Велика піввісь 151 460 ± 10 км
Перицентр 150 430±10 км
Апоцентр 152 490±10 км[Прим. 1]
Орбітальний період 0,694660342 діб
Ексцентриситет орбіти 0,0068
Нахил орбіти 0,163 ± 0,004° до площини екватора планети
Фізичні характеристики
Діаметр 193×173×137 км[3]
Середній радіус 89 ± 3 км[3]
Маса 1,912 ± 0,005×1018 кг[2]
Густина 0,64 ± 0,06 г/см³
Прискорення вільного падіння ~0,0137 м/с²
Період обертання навколо своєї осі 0,694660342 діб
Нахил осі обертання
Альбедо 0,71 ± 0,02[4]
Атмосфера відсутня
Інші позначення
S/1966 S 2, S/1979 S 2[5], S/1980 S 1[6], S/1980 S 2[7], S/1980 S 9, Сатурн X

Commons-logo.svg Янус у Вікісховищі

Янус (лат. Janus, грец. Ιανός) — восьмий за віддаленістю від планети природний супутник Сатурна. Також відомий під назвою Сатурн Х. Названий на честь давньоримського бога Януса.

15 грудня 1966 року французький астроном Одуен Дольфюс спостерігав супутник Сатурна, який він назвав Янусом[1]. У тому ж місяці (три дні по тому) Річард Вокер також спостерігав об'єкт на тій самій орбіті[8]. На той час вважалося, що це один і той же супутник. Але через 12 років у жовтні 1978 року Стівен М. Ларсон і Джон Фунтейн відкрили, що насправді це два об'єкти, які рухаються дуже близькими орбітами. Це було підтверджено даними «Вояджера-1». Янус справді виявився «дволиким». 1983 року супутнику, відкритому Вокером, надали назву «Епіметей»[9].

Взаємодія Епіметея і Януса.

Відстань між орбітами супутників становить лише 50 км — істотно менше їх розмірів. 1997 року астрофізики Лора Бетт і Пол Дервіз з Університету Маямі розрахували траєкторію руху унікальної пари супутників. Епіметей і Янус рухаються по своїх орбітах незалежно один від одного до того часу, поки внутрішній супутник не починає доганяти зовнішній. Під дією гравітаційних сил Епіметей виштовхується на вищу орбіту, а Янус переходить на ближчу до Сатурна, тобто вони міняються місцями. Така зміна відбувається приблизно раз на чотири роки. Скоріш за все обидва супутники в минулому складали єдине ціле й на ранньому етапі формування системи Сатурна розділилися на два супутники[Джерело?].

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. Перицентр q і апоцентр Q обчислено за формулами q=a\cdot(1-e), Q=a\cdot(1+e), де a — довжина великої півосі орбіти, eексцентриситет орбіти; значення округлені до кілометрів.

Джерела[ред.ред. код]

  1. а б Циркуляр МАС №1987(англ.)
  2. а б Spitale, J. N.; et al. (2006). The orbits of Saturn's small satellites derived from combined historic and Cassini imaging observations. The Astronomical Journal 132. с. 692. 
  3. а б Porco, C. C.; et al. (2006). Physical Characteristics and Possible Accretionary Origins for Saturn's Small Satellites. Bulletin of the American Astronomical Society 37. с. 768. 
  4. Verbiscer, A.; French, R.; Showalter, M.; and Helfenstein, P.; Enceladus: Cosmic Graffiti Artist Caught in the Act, Science, Vol. 315, No. 5813 (February 9, 2007), p. 815
  5. Циркуляр МАС №3417(англ.)
  6. Циркуляр МАС №3454(англ.)
  7. Циркуляр МАС №3456(англ.)
  8. Циркуляр МАС №1991(англ.)
  9. Циркуляр МАС №3872(англ.)


Сатурн Це незавершена стаття з астрономії.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.