Ян Гаштольд

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Івашко Ґаштольд
Інші імена Йонас, Ян Ґоштаутас
Народився бл.1393
Вільне
Помер 1458/1460
Національність литвин
Діяльність військовий, державний діяч
Посада маршалок дворний, намісник смоленський, воєвода троцький, віленський
Родичі князь Семен Олелькович (зять)
Дружина Дорота із Задорів
княжна Ельжбета з Друцьких-Трабських
Діти Войцех, Мартин, Юрій (?), Марія, Олександра (?) (або Андрій, Станіслав)
Herb Abdank.svg

Іван (Івашко, Ян) Ґашто́льд, або Гаштольд, Гастольд, Гостовт, гербу Абданк (лит. Jonas Goštautas; *близько 1393, Вільне[1] —†перша половина 1458[2]/ 1460[3], ВКЛ) — литовський боярин, військовий та державний діяч Великого князівства Литовського.

Коротка біографія[ред.ред. код]

Прославився в легендарній Грюнвальдській битві.[4]

На Городельській унії 1413 року представляв рід, був прийнятий до гербу «Габданк» сєрадзькими земянами Якубом з Роґозьна та Пйотром з Відави. В акті не вказана його посада. Каспер Несецький вказує, що герб Абданк взяв інший Ян Ґаштольд — гетьман військ литовських в Ґрюнвальдській битві 1410 р., соратник Вітовта[3] — Великого князь Литовського, Руського та Жемайтійського).

1422 року як дорсунський староста брав участь в укладанні Мельницького миру. 31.12.1426 року згаданий як маршалок надвірний Вітовта. Посол Вітовта до тевтонців влітку 1430 року. Підтримував Свидриґайла в його боротьбі проти Яґайла, підписав трактат Свидр з тевт в Христмемлі 19.6.1431 року. 31.7.1431 брав участь в битві під Луцьком, потрапив в полон до короля (поляків[3]), де був разом із земським маршалком Румпольдом до грудня. Був випущений за поруки Свидригайла та обіцянки з'являтись в Кракові на кожен виклик.

Вночі з 31.8 на 1.9.1432 року брав участь в нападі князя Сиґізмунда Кейстутовича на Свидриґайла. На початку вересня був висланий до Луцька посісти замок, потім до Польщі з проханням допомоги в боротьбі проти Свидриг. 15.10.1432 підписав Гродненську унію, 13.2.1433 — Троцьку. 5.2.1436 згаданий як намісник смоленський, за литовськими хроніками (Биховець, Стрийковський) був тут до 1440, залишив наступником Андрія Саковича. 13.7.1443 згаданий як троцький воєвода (Казимир 4 відібрав у Лелюша — одного зі змовників проти Зигмунта), 1443 року по смерті Довгірда отримав Віленське воєводство (вперше згаданий в збережених документах 23 березня). В 1444 році взяв значну участь в отриманні ВКЛ Підляшшя.

Після смерті короля Владислава ІІІ став на чолі литовських бояр, які прагнули повної незалежності Литви з приєднанням до неї Волині, Підляшшя; у 1451-56 роках керував опозицією, не перебирав методами боротьби, висував антидинастичні гасла. Готував: замахи на короля; для трону великого князя — Михайла Зигмунтовича (в 1446), Радзивілла Остиковича (1452 року), зятя Симеона Олельковича (1456 року), збройний напад на Волинь, Поділля (1457). Його найбільшим антагоністом в Короні був Збіґнєв Олєсьніцкі.

У 1440 році очолив угруповання магнатів, яке домогалося обрання великим князем сина Владислава II Яґайла Казимира IV[5], після чого став його вихователем і фактично правителем Великого князівства Литовського.

Після обрання в 1447 році Казимира IV польським королем перейшов в опозицію до нього через недотримання обіцянки повернути Поділля Великому Князівству Литовському; на посаду протегував кандидатуру зятя — київського[6] (слуцького[3]) князя Симеона Олельковича[3]).

Власність[ред.ред. код]

Замок у Тикоцині

Великий князь Зигмунт 13 лютого 1433 року за вірну службу великому князю Вітовту надав значні маєтки земські в Литві, на Підляшші (були розкидані); детальніше відомо з привілею Зигмунта Кейстутовича для нього у 1443 році (є в Метриці Литовській). Можна вирізнити:

  • «Гараненський ключ»: давній маєток Геранени поблизу Ліди (тут мав двір, з 1431 року підписувався «на Гераненах»), після його бунту проти Казимира 4 був конфіскований
  • «Тикоцинський ключ» (складався з Тикоцина та шерег сіл).[2]

Володів отриманими від великих князів Медниками під Вільнюсом, Тикоцином на Підляшші, Дев'янишками (тут мав двір) і Жосле на території сучасної Литви, Дорогобужем на Смоленщині і Полонним на Волині.

Фундації, записи[ред.ред. код]

  • 1433 дарував Віленській катедрі село Решники Гастольдові, куплені батьком
  • 1437 разом з дружиною Доротою дарував костелу францісканців вільнюса збіжжя, живність, гроші з Гераненського двору.[2]

Посади[ред.ред. код]

Староста дорсунський (1422 р.), маршалок дворний великих князів литовських Вітовта і Свидриґайла (1426 -1431 рр.), намісник смоленський (1433 р.), воєвода троцький (1440–1443 рр.) та віленський (з 1443 р.).[6]

Сім'я[ред.ред. код]

Був двічі одружений.[6] Перша дружина — Дорота, правдоподібно з роду Задорів (на це вказує герб надгробка у Віленській катедрі внука Ольбрахта). Друга — Єлизавета (Ельжбета) невідомого походження, в 1502 році підписала заповіт, вписаний ло Литовської метрики. Діти:

За версією Каспера Несецького, синів було двоє:

  • Андрій — маршалок литовський в 1442 р.
  • Станіслав — каштелян троцький, староста жмудський.[3]).

Примітки[ред.ред. код]

  1. Jan Iwaszko Gastold (Gasztolt) (c.1393 — 1458) (пол.), (англ.), (рос.).
  2. а б в г W. Semkowicz. Gasztołd Jan (Iwaszko)… S. 298
  3. а б в г д е Niesiecki К. Korona polska przy złotej wolności… s. 184
  4. Jan Iwaszko Gastold (Gasztolt) (c.1393 — 1458) (пол.), (англ.), (рос.)
  5. Jonas Daugirdas (b. Abt. 1401)
  6. а б в г Gasztoldowie (01) (пол.)

Література[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]


Попередник
Ян Довґерд
POL województwo wileńskie II RP COA.svg Воєвода віленський
14431458
POL województwo wileńskie II RP COA.svg Наступник
Іван Монивидович