Ян Гаштольд

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Івашко Ґаштольд
Інші імена Йонас, Ян Ґоштаутас
Народився бл.1393
Вільне
Помер 1458/1460

Громадянство Польща
Національність литвин
Діяльність військовий, державний діяч
Посада маршалок дворний, намісник смоленський, воєвода троцький, віленський
Батько Андрій Гастольд
Родичі князь Семен Олелькович (зять)
Дружина Дорота із Задорів
княжна Ельжбета з Друцьких-Трабських
Діти Войцех, Мартин, Юрій (?), Марія, Олександра (?) (або Андрій, Станіслав)
Herb Abdank.svg

Іван (Івашко, Ян) Ґашто́льд, або Гаштольд, Гастольд, Гостовт, гербу Абданк (лит. Jonas Goštautas; *близько 1393, Вільне[1] —†перша половина 1458[2]/ 1460[3], ВКЛ) — литовський боярин, військовий та державний діяч Великого князівства Литовського.

Коротка біографія[ред.ред. код]

Прославився у легендарній Грюнвальдській битві.[4]

На Городельській унії 1413 року представляв рід, був прийнятий до гербу «Габданк» сєрадзькими зем'янами Якубом з Роґозьна та Пйотром з Відави. В акті не вказана його посада. Каспер Несецький вказує, що герб Абданк взяв інший Ян Ґаштольд — гетьман військ литовських в Ґрюнвальдській битві 1410 р., соратник Вітовта[3] — Великого князь Литовського, Руського та Жемайтійського).

1422 року як дорсунський староста брав участь в укладанні Мельницького миру. 31 грудня 1426 року згаданий як маршалок надвірний Вітовта. Посол Вітовта до тевтонців влітку 1430 року. Підтримував Свидриґайла в його боротьбі проти Яґайла, підписав трактат Свидригайла з тевтонцями в Христмемлі 19 червня 1431 року. 31 липня 1431 брав участь в битві під Луцьком, потрапив в полон до короля (поляків[3]), де був разом із земським маршалком Румпольдом до грудня. Був випущений за поруки Свидригайла та обіцянки з'являтись в Кракові на кожен виклик.

Вночі з 31 серпня на 1 вересня 1432 року брав участь в нападі князя Сиґізмунда Кейстутовича на Свидриґайла. На початку вересня був висланий до Луцька посісти замок, потім до Польщі з проханням допомоги в боротьбі проти Свидригайла. 15 жовтня 1432 підписав Гродненську унію, 13 лютого 1433 — Троцьку.

Після «здачі» Замку Любарта в Луцьку старостою Олександром Носом князю Сиґізмунду Кейстутовичу став у ньому старостою в серпні 1434 року.[5] 5 лютого 1436 згаданий як намісник смоленський, за литовськими хроніками (Биховець, Стрийковський) був тут до 1440, залишив наступником Андрія Саковича. 13 липня 1443 згаданий як троцький воєвода (Казимир 4 відібрав у Лелюша — одного зі змовників проти Зигмунта), 1443 року по смерті Довгірда отримав Віленське воєводство (вперше згаданий в збережених документах 23 березня). 1444 року взяв значну участь в отриманні ВКЛ Підляшшя.

Після смерті короля Владислава ІІІ став на чолі литовських бояр, які прагнули повної незалежності Литви з приєднанням до неї Волині, Підляшшя; у 1451-56 роках керував опозицією, не перебирав методами боротьби, висував антидинастичні гасла. Готував: замахи на короля; для трону великого князя — Михайла Зигмунтовича (в 1446), Радзивілла Остиковича (1452 року), зятя Симеона Олельковича (1456 року), збройний напад на Волинь, Поділля (1457). Його найбільшим антагоністом в Короні був Збіґнєв Олесніцький.

1440 року очолив угруповання магнатів, яке домогалося обрання великим князем сина Владислава II Яґайла Казимира IV[6], після чого став його вихователем і фактично правителем Великого князівства Литовського.

Після обрання в 1447 році Казимира IV польським королем перейшов в опозицію до нього через недотримання обіцянки повернути Поділля Великому Князівству Литовському; на посаду протегував кандидатуру зятя — київського[7] (слуцького[3]) князя Симеона Олельковича[3]).

Власність[ред.ред. код]

Замок у Тикоцині

Великий князь Зигмунт 13 лютого 1433 року за вірну службу великому князю Вітовту надав значні маєтки земські в Литві, на Підляшші (були розкидані); детальніше відомо з привілею Зигмунта Кейстутовича для нього у 1443 році (є в Метриці Литовській). Можна вирізнити:

  • «Гараненський ключ»: давній маєток Геранени поблизу Ліди (тут мав двір, з 1431 року підписувався «на Гераненах»), після його бунту проти Казимира 4 був конфіскований
  • «Тикоцинський ключ» (складався з Тикоцина та шерег сіл).[2]

Володів отриманими від великих князів Медниками під Вільнюсом, Тикоцином на Підляшші, Дев'янишками (тут мав двір) і Жосле на території сучасної Литви, Дорогобужем на Смоленщині і Полонним на Волині.

Фундації, записи[ред.ред. код]

  • 1433 дарував Віленській катедрі село Решники Гастольдові, куплені батьком
  • 1437 разом з дружиною Доротою дарував костелу францісканців вільнюса збіжжя, живність, гроші з Гераненського двору.[2]

Посади[ред.ред. код]

Староста дорсунський (1422 р.), маршалок дворний великих князів литовських Вітовта і Свидриґайла (1426 -1431 рр.), намісник смоленський (1433 р.), воєвода троцький (1440–1443 рр.) та віленський (з 1443 р.).[7]

Сім'я[ред.ред. код]

Був двічі одружений.[7] Перша дружина — Дорота, правдоподібно з роду Задорів (на це вказує герб надгробка у Віленській катедрі внука Ольбрахта). Друга — Єлизавета (Ельжбета) невідомого походження, в 1502 році підписала заповіт, вписаний ло Литовської метрики. Діти:

За версією Каспера Несецького, синів було двоє:

  • Андрій — маршалок литовський в 1442 р.
  • Станіслав — каштелян троцький, староста жмудський.[3]).

Примітки[ред.ред. код]

  1. Jan Iwaszko Gastold (Gasztolt) (c.1393 — 1458) (пол.), (англ.), (рос.).
  2. а б в г W. Semkowicz. Gasztołd Jan (Iwaszko)… S. 298
  3. а б в г д е Niesiecki К. Korona polska przy złotej wolności… S. 184
  4. Jan Iwaszko Gastold (Gasztolt) (c. 1393 — 1458) (пол.), (англ.), (рос.)
  5. Anna Krupska. Nos (Nosch, Nosek) Aleksander Iwanowicz (1. poł. XV w.) / Polski Słownik Biograficzny. — Wrocław — Warszawa — Kraków — Gdańsk: Zakład Narodowy Imienia Ossolińskich, Wydawnictwo Polskiej Akademii Nauk, 1978. — t. ХХІІІ/1. — Zeszyt 96. — S. 208. (пол.)
  6. Jonas Daugirdas (b. Abt. 1401)
  7. а б в г Gasztoldowie (01) (пол.)

Література[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]


Попередник
Ян Довґерд
POL województwo wileńskie II RP COA.svg Воєвода віленський
14431458
POL województwo wileńskie II RP COA.svg Наступник
Іван Монивидович