Ян Жижка

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Ян Жижка
Jan Žižka
Ян Жижка
Народився близько 1360
Троцнов
Помер 11 листопада 1424(1424-11-11)
Пршибислав
Країна Чехія
Війни/битви Битва при Судомержі, Битва на Вітковському пагорбі

Ян Жижка (чеськ. Jan Žižka) (* близько 1360, Троцнов — 11 листопада 1424, Пршибислав) — чеський полководець, діяч гуситського руху, національний герой чеського народу.

Про більшу частину життя Яна Жижки з Троцнова скільки-небудь докладних відомостей не збереглося. Відомо лише, що він народився приблизно в 1360 році на півдні Чехії і походив із небагатого дворянського роду. Більшість істориків схиляється до думки, що одне око він втратив у результаті травми в дитинстві або ранньої юності, іншого ж позбувся вже під час гуситських воєн. Тому на портретах, що зображують полководця на початку його кар'єри, ганчірка зазвичай закриває його праве око, на пізніших — вже обидва.

Чим саме займався Жижка приблизно до 1405 року, точно не відомо. Є згадки про купівлю-продаж ним декількох невеликих маєтків у південній Чехії. Є дані про те, що Жижка був одружений, його дружина рано померла, але в них була дочка, яку батько пізніше видав за одного з нащадків знатного роду панів з Дубе. У перші роки XV століття згадки про Яна Жижку з Троцнова з'являються в чеських хроніках та інших документах, що розповідають про розгул розбійницьких банд на дорогах королівства, яке при нерішучому і схильному до алкоголізму Вацлаві IV прийшло в неабиякий занепад. З чеських документів тих часів відомо про напади загону Жижки на купців в околицях міста Чеське Будейовіце. Треба зауважити, однак, що в ті роки розбій не був серед збіднілих дворян чимось незвичайним, їм промишляли десятки бродячих лицарів і сотні їхніх помічників-простолюдинів.

Ян Жижка у битві при Грюнвальді з картини Яна Матейка

У 1409 будейовіцьким городянам вдалося зловити і повісити багатьох розбійників, які орудували в околицях міста. Ця ж доля мало не спіткала й Жижку. Але тут, коли перед ним вже маячить примара шибениці, відбувається несподіване: за лицаря-розбійника заступається сам король Вацлав. Не відомо, на якій підставі на Яна Жижку поширюється королівська амністія — можна лише припустити, що ще раніше він встиг обзавестися впливовими покровителями при дворі. Однак, вийшовши на свободу, Жижка від гріха подалі їде до Польщі, де, за деякими відомостями, бере участь влітку 1410 у знаменитій битві при Грюнвальді. У ній польсько-литовське військо короля Владислава Ягайло та великого князя Вітовта завдає поразки лицарям Тевтонського ордену. На боці поляків бився і невеликий чеський загін, у складі якого перебував Ян Жижка. У тій битві 2 хоругви (загону) Яна Жижки відзначилися на лівому крилі союзної армії, де були розгромлені хрестоносці під командуванням Ліхтенштейну. Деякі історики також приписують Жижці участь у битві при Азенкурі між англійським та французьким військом. На боці останніх і бився, правда невдало, Ян Жижка.

Повернувшись на батьківщину, Жижка починає придворну кар'єру, входить в свиту дружини Вацлава IV — королеви Софії. Не виключено, що саме в цей час він потрапляє під вплив прихильників релігійної реформи, очолюваних популярним празьким проповідником Яном Гусом. Вчення Гуса було продовженням теорій англійської теолога Джона Вікліффа, який закликав церкву до нестяжательства і наполягав на тому, що єдиним джерелом релігійних істин є Святе Письмо. «Вірний християнин, шукай правду, слухай голос правди, вчися правді, люби правду, кажи правду, тримайся правди і захищай правду до смерті», — закликав своїх парафіян Ян Гус. У 1415 році за рішенням собору католицької церкви в Констанці він був оголошений єретиком і відправлений на вогнище. Але релігійні ідеї празького проповідника стали моральним орієнтиром для тисяч незадоволених соціальною несправедливістю і посиленням впливу в Чехії заможних німецьких колоністів. Соціальне, релігійне та національне бродіння призвело до революційного вибуху.

30 липня 1419 в Празі спалахують заворушення. Після того, як міська управа з презирством відкидає вимоги реформаторів під проводом молодого проповідника Яна Желівського, натовп бере штурмом ратушу в Новому місті і викидає членів управи з вікон — прямо на списи і піки збройних демонстрантів. Хроніка повідомляє, що Ян Жижка був учасником цих подій. Ймовірно, він не тільки брав участь, але і був одним з лідерів повстання, інакше не був би незабаром призначений предводителем празького війська. Тим часом помер Вацлав IV. Прихильники гуситського вчення і взагалі всі незадоволені не знайшли спільної мови з його консервативним і деспотичним наступником — Сигізмундом Угорським на прізвисько «Рудий Лис». Чехія стала на шлях непокори.

Наприкінці 1419 між королівськими військами і повстанцями укладено перемир'я, але Жижка не дотримується його, вважаючи за краще покинути Прагу і перебратися в Плзень. Гусити розправляються з католицькими поміщиками, нападають на монастирі, частково знищуючи, а частково роздаючи їхнє майно. У відповідь проти них збирають війська новий король, багаті вельможі та іноземні лицарі. Битви слідують одна за одною, і в них виявляється військовий талант Жижки. Вже в першій своїй великій битві при Судомержі в березні 1420, він успішно застосовує улюблене укріплення гуситів з повалених і складених разом возів — вагенбург (по-чеськи — vozova hradba). Через кілька місяців, в липні, після того, як папа Мартін V оголосив хрестовий похід проти гуситів, військо хрестоносців вступило в бій із загонами Жижки на тому самому Вітковському пагорбі під Прагою, де зараз стоїть пам'ятник полководцю. І знову успіх був на стороні одноокого воїна — несподіваною контратакою він звернув противника до втечі. До того часу Жижка входить до складу ради 12 гетьманів — фактичного уряду повстанців.

Всі останні роки життя Жижка безперервно воює, причому не тільки з королівським військом і хрестоносцями, але і з супротивниками в лавах самого гусистського табору. У 1421 році він очолив фактично каральні операції проти пікартів і адамитів — двох радикальних гуситських сект. Жижка умів бути безжалісним: страчені і спалені були десятки людей. Одночасно гусити продовжують переслідування католицького духовенства, особливо монастирської братії. У руках Жижки зосереджується дедалі більша влада.

З кінця 1420 він — одноосібний військовий вождь таборитів, як називають найбільш організовану і послідовну частину гуситського руху, центром якої є місто Табор, перетворений на військово-релігійний табір.

У червні 1421 при облозі містечка Рабі Жижка був поранений в єдине око. Він остаточно сліпне, але не перестає організовувати все нові походи, відбиваючи вторгнення лицарських загонів із Саксонії та Баварії. Слава Жижки така, що в кількох випадках противник воліє ретируватися, навіть не вступаючи з ним у бій. Бойові дії являють собою заплутаний клубок походів і переслідувань, в яких беруть участь загони різних міст, вельмож, лицарських орденів, окремих гусистських ватажків і королівських воєначальників … Але фігура Жижки завдяки його військовому хисту підноситься над усіма. Сили потроху залишають сліпого полководця — йому вже за 60, для тих часів це глибока старість, — але він ще встигає у червні 1424 біля Малешова завдати нищівної поразки ворогам, що переслідують його військо: армії католиків і чашників, що з ними з'єдналася. При цьому його військо захоплює і спалює Кутну Гору — один з найбільших у тодішній Чехії центрів ремесел і торгівлі.

Війни спустошують країну, але кінця їм не видно. Щоправда, восени 1424 починаються — вкотре — переговори про загальне перемир'я в королівстві. Але Яну Жижкці не судилося дочекатися їх закінчення: під час облоги міста Пршибислав 11 листопада 1424 він помирає — не програвши жодної битви. Його солдати в знак скорботи починають називати себе «сирітками». За легендою, щоб завжди чути голос Яна, що кликав до перемоги, з мертвого Жижки зняли шкіру, натягнули на барабан і таким чином, наче «оживили» померлого воїна. [1]

Гуситські війни тривають ще добре десятиліття після смерті Жижки. Ця людина, що прожила настільки бурхливе життя, наче не може знайти спокій і після смерті. Його ховають у церкві Святого Духа в Градець-Кралове, пізніше тіло переносять у місто Часлав. У 1620 році, після того як католики здобули перемогу над протестантами в битві на Білій Горі, останки гуситського ватажка були заховані. Знову виявили їх лише в 1910 році.

У 1423 Ян Жижка розробив перший у Західній Європі військовий статут, який чітко визначав правила поведінки воїнів у бою, в поході і на відпочинку.

Армія гуситів була привчена вести бойові дії вдень і вночі, в будь-яку погоду. Згідно з військовим статутом, польові укріплення із зчеплених між собою возів мали впиратися в природні перешкоди і за можливості встановлюватися на високих місцях.

Гусити в битві зазвичай вичікували атаки лицарської кінноти і зустрічали її вогнем своєї численної артилерії, кулями аркебуз і пищалей, стрілами з тупими бронебійними наконечниками. Коли справа доходила до рукопашної сутички, то тут в бій вступали цепнікі і списоносцями. Розбитого ворога гусити переслідували і знищували, в той час як лицарі після виграного бою не переслідували втекли ворогів, а грабували убитих, поранених і полонених противників.

Сучасні чеські історики так оцінюють заслуги Яна Жижки з Троцнова: «Він створив постійно діючу армію з певним порядком організації, значно удосконалив ведення оборонних операцій із застосуванням возів і регулярно використовував артилерію. Ім'я Жижки пов'язано з оборонною фазою гуситською революції і зміцненням створювалися в її ході державних структур. До честі сліпого полководця служить і той факт, що, вмираючи, він не мав у своєму розпорядженні майже ніяким майном. Ян Жижка по праву вважається найвидатнішим військовим талантом в чеській історії».

Примітки[ред.ред. код]

Джерела[ред.ред. код]

Література[ред.ред. код]

  • Френсіс Дворнік. Ізборнік. Пер. з англ. за виданням: Ševčenko I. Francis Dvornik // Byzantium and the Slavs. — Cambridge; Napoli, 1991. — Розділ VIII. РЕФОРМАЦІЯ В ЧЕХІЇ ТА ЇЇ НАСЛІДКИ.