Японське ім'я

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Японські імена — власні імена японців.

Імена і прізвища[ред.ред. код]

У сучасній Японії складається, зазвичай, із 2-х елементів — прізвища і особистого імені. Члени імператорської родини прізвищ не мають.

За східноазійською традицією прізвище передує особистому імені. Наприклад:

  • Судзукі Таро 【鈴木太郎】 Suzuki Tarō; «Судзукі» — прізвище, Таро — особисте чоловіче ім'я.
  • Сато Ханако 【佐藤花子】 Satō Hanako; «Сато» — прізвище, Ханако — особисте жіноче ім'я.

Для запису японських імен в англомовному світі використовується латинка; при такому записі, за західною традицією, особисте імя часто передує прізвищу.

Наприклад:

  • Tarō Suzuki 【鈴木太郎】 Таро Судзукі
  • Hanako Satō 【佐藤花子】 Ханако Сато

Усі імена записуються ієрогліфами або японською абеткою — каною. Вони реєструються у державних органах влади та офіцних документах — сімейних реєстрах (косекі) тощо. Через велику кількість ієрогліфів та ще більшу кількість їх комбінацій японці мають багато унікальних імен. Прізвища найчастіше походять від топонімів. Імен в японській мові значно більше, ніж прізвищ.

Історія[ред.ред. код]

У XI-ХІХ ст. шляхетні японці використовували декілька імен за життя. Ці імена можна поділити на 3 категорії[1].

(І) родові[1]

  1. прізвище (【家名】 камей / 【名字, 苗字】 мьоджі) — основне прізвище особи, ім'я дому[1].
    Наприклад: Ода Нобунаґа 【織田信長】, Токуґава Ієясу 【徳川家康】
  2. ім’я династії (【氏名】 шімей / уджі-на) — прізвище висхідного роду, пращура дому[1].
    Серед найвідоміших династій були: Фуджівара 【藤原氏】, Тачібана 【橘氏】, Тайра 【平氏】, Мінамото 【源氏】
    Наприклад: Фуджівара Нобунаґа 【藤原信長】, Мінамото Ієясу 【源家康】

(ІІ) особисті[1]

  1. дитяче ім’я (【幼名】 йомьо / осана-на) — використовувалося до церемонії повноліття (до 6-12 років)[1].
    Дитячі імена, зазвичай, мали закінчення: 【丸】 –мару; 【法師】 –хоші/-боші/-поші; 【千代】 –чійо тощо[1].
    Наприклад: Ушівака-мару 【牛若丸】, Іссун-боші 【一寸法師】, Таке-чійо 【竹千代】.
  2. звичайне або тимчасове ім’я (【仮名】 кемьо / карі-на; 【通称】 цушьо) — використовулося після церемонії повноліття як неофіційне популярне прізвисько[1].
    Звичайні імена часто закінчувалися на: 【郎】 –ро; 【兵衛】 – хей/-бей; 【衛門】 –емон[1];
    Наприклад: Таро 【太郎】, Джіро 【二郎】, Сабуро 【三郎】, Себей 【瀬兵衛】, Тахей 【太兵衛】, Хейдзаемон 【平左衛門】, Уемон 【右衛門】[1].
  3. власне особисте або справжнє ім’я (【実名】 джіцумьо) — використовувалося після цермонії повноліття як офіційне[1].
    Власні імена складалися, зазвичай, з двох ієрогліфів, кожен із яких позначав одно- або двоскладове слово[1]. Такі імена читали, за традицією, за «японським» прочитанням ієрогліфів.
    Наприклад:
    Нобунаґа 【信長】 (нобу 【信】 «довіра» + наґа 【長】 «вічність»);
    Хідетада 【秀忠】 (хіде 【秀】 «блискучість» + тада 【忠】 «вірність»);
    Йошімото 【義元】 (йоші 【義】 «справедливість» + мото 【元】 «основа»).
  4. чернече або буддистське ім’я (【法名】 хомьо) — використовувалося ченцями або приписувалося померлому[1].
    Чернечі імена надавали після прийняття черенечих обіниць або смерті особи, незалежно від її прижитевої віри[1]. Такі імена читали, за традицією, за «китайським» прочитанням ієрогліфів.
    Наприклад: Такеда Шінґен 【武田信玄】, Уесуґі Кеншін 【上杉謙信】, Сайто Досан 【斎藤道三】.
  5. хрещенне ім’я — використовувалося після хрещення.
  6. псевдо (ґō), прізвисько (адана) — використовували люди мистецтв, науковці, літератори.

(ІІІ) титулярні або посадові імена (【官名】 каммьо / каммей) — утворені від назв титулів і посад чиновників середньої ланки у імператорському уряді VIII – X ст[1].

Наприклад:
Бінґо-но-камі 【備後守】 «голова провінції Бінґо»[2].;
Ямато-но-камі 【大和守】 «голова провінції Ямато»;
Шюрі-но-суке 【修理亮】 «віце-голова відділу ремонту [Імператорського палацу]»[2];
Сама-но-суке 【左馬助】 «віце-голова відділу Лівих конюшень [Імператорського палацу]»[2].
Переважна більшість носіїв цих імен ніколи не займала відповідних посад, але користувалася титулами самовільно, без дозволу імпреторського уряду, вважаючи їх почесними і передаючи своїм нащадкам у спадок[2].

В історіографії діячів називають за прізвищем і власним іменем. Проте є винятки, коли особу називають за черенчим ім’ям, під яким вона прославилися або за будь-яким іншим іменем, коли її власне ім’я невідоме[2].

Примітки[ред.ред. код]

  1. а б в г д е ж и к л м н п р с Іменний покажчик // Коваленко О. Самурайські хроніки. Ода Нобунаґа. – К.: Дух і Літера, 2013. - С. 841.
  2. а б в г д Іменний покажчик // Коваленко О. Самурайські хроніки. Ода Нобунаґа... - С. 842.

Бібліографія[ред.ред. код]