Японський націоналізм

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Прапор Імперського флоту Японії. В країнах Східної Азії та США вважається одним із символів японського націоналізму та імперіалізму.

Японський націоналізм — термін, яким позначають широке коло суспільно-політичних рухів в Японії, що виникли в зв'язку з формуванням японської політичної нації та японської національної держави у другій половині 19 століття.

Короткі відомості[ред.ред. код]

Під японським націоналізмом розуміють:

  • етнічний або так званий культурний націоналізм (яп. 民族主義, みんぞくしゅぎ, міндзоку-сюґі), який обґрунтовує унікальність японського етносу;
  • політичний націоналізм (яп. 国民主義, こくみんしゅうぎ, кокумін-сюґі), який визначає японців як політичну націю та обґрунтовує її право існування;
  • державницький націоналізм або етатизм (яп. 国家主義, こっかしゅぎ, кокка-сюґі), який легітимізує існування японської держави і розглядає останню як досконалу форму організації японської політичної нації.

Інколи до японського націоналізму помилково відносять японський імперіалізм (帝国主義, ていこくしゅぎ, тейкоку-сюґі), який нехтує інтересами японської політичної нації заради побудови поліетнічної та полінаціональної імперії.

Націоналізм як політична ідеологія з'явився в Японії у 19 столітті. Він виник як синкретичне вчення, що базувалося на етніцистській філософії кокуґаку та західній політологічній концепції національної держави. Після реставрації Мейдзі 1869 року націоналізм був взятий на озброєння японським урядом задля політичної уніфікації країни та протистояння західним державам, які активно колонізували східноазійський регіон. Ця ідеологія дозволила за короткий час об'єднати японців, що були роз'єднані культурними і політичними кордонами автономних ханів, у єдину державу-націю. Символом національної єдності виступав Імператор Японії. На відміну від В'єтнаму, Китаю, Філіппін та інших країн регіону, Японія зберегла економічну і політичну незалежність, і змогла захистити свої інтереси в регіоні вигравши дві війни: японсько-китайську 18941895 років та японсько-російську 19041905 років.

З посиленням Японії в її політичних колах стала домінувати месіанська ідея «визволителя Азії» від європейсько-американських колонізаторів. Ця ідея стала підґрунтям для розвитку японського експансіонізму та японського імперіалізму. В ході розростання кордонів Японської імперії, між імперіалістами та націоналістами неодноразово виникали суперечки щодо форми і змісту японського панування в Східній Азії. У 1930-х симбіозом націоналізму та імперіалізму скористався військовий політичний режим, який традиційно оцінюється в японській та радянській історіографіях як фашистська диктатура.

Після поразки Японії у Другій світовій війні, окупації, денаціоналізації та демократизації країни, націоналізм перетворився на маргінальну ідеологію. У 1970-х роках деякі елементи культурного націоналізму були інкорпоровані до «теорії японськості» (яп. 日本人論, にほんじんろん, ніхондзін-рон), що була розроблена рядом японських соціологів, істориків та мовознавців. В цілому, з другої половини 20 століття в японських політичних і наукових колах слова «націоналізм» і «націоналіст» вважаються лайкою. Звинувачення японців в «націоналізмі» та культивуванні довоєнних цінностей часто використовують уряди КНР та Республіки Корея для політичного тиску на Японію.

Дивіться також[ред.ред. код]

Джерела та література[ред.ред. код]

  • Рубель В. А. Японська цивілізація: традиційне суспільство і державність. — Київ: «Аквілон-Прес», 1997.
  • Рубель В. А. Історія середньовічного Сходу: Курс лекцій: Навч. посібник. — Київ: Либідь, 1997.
  • (англ.) Eiji Oguma. A genealogy of 'Japanese' self-images / translated by David Askew. — Melbourne : Trans Pacific Press, 2002.
  • (англ.) Alexei T. Kral. "Us" versus "them" : cultural nationalism in Japanese textbooks. — Washington, DC : Woodrow Wilson International Center for Scholars, 2000.
  • (англ.) Nationalisms in Japan / ed. Naoko Shimazu. — London : Routledge, 2006.
  • (англ.) Sino-Japanese relations: interaction, logic, and transformation / Ming Wan. Washington, D.C. : Woodrow Wilson Center Press; Stanford, Calif.: Stanford University Press, 2006.