Ярема Вишневецький

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Ярема-Михайло Вишневецький
Jeremi Wiśniowiecki.jpg
Ярема Вишневецький. Художник Даніель Шульц
Інші імена Ярема, Єремія, Ієремія Вишневецький
Народився 17 серпня 1612(1612-08-17)
Лубни
Помер 20 серпня 1651(1651-08-20) (39 років)
Паволоч
Підданство Річ Посполита Herb Rzeczypospolitej Obojga Narodow (Alex K).svg
Національність русин
Ім'я при народженні Єремія Михайло Корибут Вишневецький
Діяльність воєначальник, державний діяч, меценат
Alma mater Львівська єзуїтська колегія
Титул князь
Звання Воєвода Руський
Попередник Якуб (Яків) Собеський
Наступник Станіслав Лянцкоронський
Конфесія католик
Батько Михайло Вишневецький
Матір Раїна Вишневецька
Рід Вишневецькі
Дружина Гризельда Вишневецька
Діти Михайло
POL COA Korybut.svg

Ярема-Михайло Вишневецький (Єремія-Михайло Корибут-Вишневе́цький, пол. Jeremi Michał Wiśniowiecki; 17 серпня 1612, Лубни — 20 серпня 1651, Паволоч) — відомий державний діяч Речі Посполитої та Русі-України. Політик та воєначальник. Ідеолог української колонізації лівого берега Дніпра. Віросповідання — католик.

Князь з литовсько-руського роду Вишневецьких, нащадок Рюрика I і Гедиміна, родич молдавських господарів, візантійських імператорів, Чингізідів, князів Острозьких і Глинських, московських царів, перших старост черкаських, перших отаманів Війська Запорозького. Один з найбагатших магнатів Речі Посполитої свого часу. Воєвода руський (1646). Батько короля Речі Посполитої Міхала I Корибута Вишневецького. Користувався двома мовами — польською та українською.

Дитинство[ред.ред. код]

Походив з литовсько-руського князівського роду Великого Князівства Литовського, син київського каштеляна Михайла Вишневецького і молдаванки (доньки господаря Молдавії) Раїни Вишневецької-Могилянки. Став сиротою у 7 років, виховувався стриєм (дядьком по батькові) Костянтином Вишневецьким. Вчився в єзуїтському колегіумі у Львові, потім вивчав військову справу в Нідерландах, Італії, Іспанії.

Власність, господарська діяльність[ред.ред. код]

Володів величезними маєтностями в Україні. Зокрема, на Лівобережжі йому належало 56 міст і містечок з центром у м. Лубни (т. зв. «Вишневеччина», нині переважно територія Полтавської області, частково Київської (Яготинський район), Черкаської і Чернігівської області в яких жило понад 288 тис. чол., що сплачували щороку 1 млн. 200 тис. злотих чиншу. Утримував 12 — 20 тис. першокласного надвірного війська), на Правобережжі, зокрема, володів Білим Каменем.

За 16 років існування «України-Вишневеччини» чисельність населення краю збільшилася з 4,5 тисяч до 230 тисяч осіб. Впроваджував пільги для новоприбулих поселян, активно заохочував ремесла. Відбивши у магната Адама Казановського спадкове місто Ромни, відібране в його батька, Єремія за 4 роки перетворив його в найкрупніший на Задніпров'ї торгівельно-економічний центр. У місті почали розвиватися ковальство, ткацтво, вовництво, з'явився двір для приїжджих купців, роменські ювеліри стали відомими далеко за межами Вишневеччини. Жива торгівля велася як з «далеким зарубіжжям» (хліб, поташ і селітра йшли з тих країв у Західну Європу), так і з Московію. Причому торгова експансія з Вишневеччини була такою сильною, що її купці вели свої справи в самій Москві, всупереч існуючій в ті часи заборони «литовським людям» торгувати в столиці Московщини. Заохочуючи цехову систему, Єремія звільняв ремісників «від повинностей менших і частих», за виключенням ремонту греблі в разі її прориву і оборони міста від неприятеля. Частина цехової продукції йшла «на замок», за яку намісник князя мав платити цеховикам за твердими розцінками.

Поташ, законтрактований в маєтках Я. Вишневецького, Боїм Павло Юрій сплавляв до Ґданьська.[1]

За даними подимного реєстру 1640 року у Київському воєводстві володів чи посідав міста і містечка: Брагинь, Лубни, Сенча, Лукомль, Хорол, Хомутець, Снятинка, Жовнин, Горошин, Буромль, Пирятин, Варва, Білошапки, Лохвиця, Монастирище, Курінька, Ічня, Срібне, Городня, Глинськ, Янушпіль, Галиця, Піщана, Золотоноша, Домонтів, Чорнухи, Прилуки, Жеревка, Держикраївка, Мошни та приналежні до них села, хутори; всього — 7603 «дими».[2]

Віросповідання[ред.ред. код]

У 1631 р. перейшов з православ'я в католицизм[3], поширенню якого сприяв у своїх володіннях. Водночас князь активно виступав на захист і православної віри[4]. Віротерпимості у володіннях князя-католика можна було лише позаздрити. Крім Михайлівського костьолу і бернардинського кляштору в Лубнах та трьох капличок у великих містах, більш ніщо не свідчило про «католицьку експансію». Натомість Ієремія неодноразово обдаровував православні монастирі привілеями і земельними наданнями. Ба більше: саме за його повелінням у досить крупному містечку Срібному (на території Чернігівської області) постало православне братство з церквою, школою, шпиталем і місцем для зборів. Вільно могли відправляти у Вишневеччині свої обряди і прихильники «аріанської єресі», переслідувані в усій Речі Посполитій. Лише завдяки покровительству Ієремії ігумен Мгарського монастиря Калістрат зміг протистояти спробам католицьких патерів перетворити православні обителі на кляштори.

Племінник Петра Могили, що перейшов із православ'я до католицизму, Я. Вишневецький, заснував церковне Срібнянське братство зі школою, шпиталем і місцем для зборів. Подія відбулася до 1640 року в день закінчення будівництва церкви так званим «уписом» в книгу живота (на престольне Євангеліє) в Хресто-Воздвиженській церкві: «повелінням його князівської милості Яреми Вишневецького». Споруда церкви в ім'я чесного Хреста Господня здійснилися за ініціативою місцевого священика отця Георгія Созанського.

«Вина» князя Ієремії — втручання у протистояння між двома православними митрополитами: Ісайєю Копинським — духівником своєї матері, і Петром Могилою — двоюрідним дядьком «задніпровського державці». Ісайя прагнув уберегти руську церкву Речі Посполитої від західних впливів, підпорядкувати її Московському патріархату. Навпаки, Петро Могила мав намір створити самостійний Київський патріархат, посилав здібних учнів у Західну Европу, аби в підсумку підвищити освітній рівень православних, котрий помітно поступався, у порівнянні з католиками. Ієремія виступив на боці свого дядька — допоміг йому відібрати у Ісайї Густинський і Мгарський монастирі (1635 року). Через 2 роки спалахнуло повстання Павлюка-Острянина. Аналіз тогочасних документів, насамперед відписок московських прикордонних воєвод зі слів задніпровських ченців, свідчить, що повстання було інспіроване духовенством кола Ісайї Копинського, які лякали козаків, без того стурбованих питанням утисків їхніх вольностей урядом Речі Посполитої, нібито насильницьким покатоличенням України.

Війна[ред.ред. код]

Ярема Вишневецький. Юліуш Коссак, 1899

Брав участь у Смоленській війні 1632–1634 рр., відбитті наїзду Абази-паші у 1633 році. Бився з татарами 16401646 (Охматівська битва). Що ж до стосунків з козацтвом — там теж не все так просто. Ієремія змушений був захищати свої володіння від повстанців Павла Павлюка і Якова Острянина, що видається цілком природним. В його військах були козацькі хоругви, мав фінансові справи з удовою страченого козацького ватажка Івана Сулими. У 1644 році на чолі зі своїм надвірним військом брав участь у перемозі над татарською ордою під проводом Тугай-бея під Охматовим. В 1648 Вишневецький укріпив Бровари як пункт противизвольного повстання, оскільки володів тими землями.

На початку повстання Хмельницького в 1648 році під тиском повсталих відступив зі своїх володінь на Лівобережжі. У 1648 році в костелі Святого Хреста (францисканців) у Львові відбулись збори шляхти, яка вирішила просити Я.Вишневецького взяти на себе оборону міста, для чого зібрала кошти; він їх взяв, але покинув місто.[5] Під час діяльності в серпні-вересні 1648 року козацької комісії на чолі з Адамом Кисілем без її попередження про напад його відділ атакував Острог, через що були страчені 5 заручників (реєстровців-козаків з коругви Миколи Кисіля).[6]

На Правобережній Україні чинив екзекуції, намагаючись придушити повстання. У боях 1648 р. під Махнівкою, П'яткою і Старокостянтиновом надвірні загони Я.Вишневецького та інших магнатів вели успішні бої з козацько-селянськими загонами на чолі з Максимом Кривоносом. Після розгрому урядового війська в Пилявецькій битві 1648 р. Вишневецький відступив до Львова.

У 1649 р. очолив оборону Збаража від козацько-татарського війська. У 1651 р. один з керівників урядової армії (він командував лівим крилом кавалерії) в битві під Берестечком проти козацько-татарського війська.

Помер 20 серпня 1651 р. під Поволоччю. Вважається, що муміфіковані останки Вишневецького знаходяться в монастирі Святого Хреста (Święty Krzyż) в Польщі. Однак польський дослідник, фаховий криміналіст Ян Відацький, котрий проводив дослідження тих останків, піддав сумніву їхню належність Яремі Вишневецькому.

У культурі[ред.ред. код]

У відомому творі Генрика Сенкевича «Вогнем і мечем» (1884) зображений національним героєм Польщі (водночас 1646 р. погрожував фізичною розправою членам сейму, обіцяв розігнати сейм, гостро дебатував з королем).

Відомий український письменник Іван Нечуй-Левицький написав історичну роман «Князь Єремія Вишневецький», який був виданий 1897 року.

У 2009 році в Лубнах з'явилася вулиця імені Князів Вишневецьких (колишня вулиця Червоних Казарм).

У фільмі українського режисера Миколи Мащенка «Богдан-Зиновій Хмельницький» зображений лютим ворогом етнічної культури та її носіїв.

Примітки[ред.ред. код]

  1. Helena Polaczkówna. Boym Paweł Jerzy (1581–1641) / Polski Słownik Biograficzny: Kraków, 1936.— t. II/1, zeszyt 1.— S. 381 (пол.)
  2. Крип'якевич І. П. Богдан Хмельницький (видання друге, виправлене і доповнене).— Львів: «Світ», 1990.— С. 15—16
  3. Щербак В. Вишневецький Ярема // Енциклопедія історії України: Том 1: А–В / Редколегія: В. А. Смолій (голова) та інші. НАН України. Інститут історії України. — Київ: Видавництво «Наукова думка», 2003. — 688 с.: іл. — С. 519.
  4. Ярема Вишневецький застерігає у заповіті 1651 р. про непорушність православного храму Вишневецького замку, «gdzie depositoria ciał rodziców moich zostawają», наказуючи утримувати його «w pożądku wszelakim, poprawach structury swojej i innych pobożnych respektach». Заповіт опубліковано Владиславом Томкевичем: Misięcznik Heraldyczny. — Lwów, 1930. — R. 3. — S. 67-77. Підтвердження кн. Яремою фундацій своїх батьків задніпровським православним монастирям. (див.: Tomkiewicz W. Jeremi Wiśniowiecki (1612–1651). — Warszawa, 1933. — S. 109.) Наталя Яковенко. Релігійні конверсії: спроба погляду зсередини / Паралельний світ. Дослідження з історії уявлень та ідей в Україні XVI–XVII ст.— Київ, 2002.
  5. Крип'якевич І. П. Історичні проходи по Львові.— Львів: Каменяр, 1991.— 168 с. ISBN 5-7745-0316-X С. 67
  6. Zbigniew Świtalski. Kisiel Mikołaj h. własnego (ok. 1605–1653) / Polski Słownik Biograficzny.— Kraków, 1966-67.— t. XII.— S. 492. reprint (пол.)

Література[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]

Попередник
Якуб Собеський
POL województwo ruskie IRP COA.svg Воєвода Руський
1646-1651
POL województwo ruskie IRP COA.svg Наступник
Станіслав Лянцкоронський