Ярослав I Мудрий

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Ярослав I Мудрий
Ѧросла́въ Володи́мировичъ Мѫ́дрый
Yaroslav reconstruction edit.jpg
Реконструкція за черепом, робота Михайла Герасимова
Великий князь Київський
Початок правління: 1019 остаточно
Кінець правління: 1054
Попередник: Святополк I Окаянний
Наступник: Ізяслав I
Дата народження: 981
Дата смерті: 20 лютого 1054(1054-02-20)
Місце смерті: Вишгород
Дружина: Анна
Інгігерда
Діти: Ілля, Володимир, Ізяслав, Святослав, Всеволод, Ігор, В’ячеслав, Єлисавета, Анастасія, Анна
Династія: Рюриковичі
Батько: Володимир Великий
Мати: Рогніда

Яросла́в I Володи́мирович Мудрий (* близько 981 - 20 лютого 1054, Вишгород) — ростовський князь (9891010), Новгородський князь (1010-1034), Великий князь Київський (10161018, 10191054), святий. Був другим сином хрестителя Русі князя Володимира Святославича з династії Рюриковичів від полоцької княжни Рогнеди. У хрещенні мав ім'я Георгій (або Юрій — пізніша форма імені Георгій, широко поширена в давньоруській мові, у XIXII ст. воно мало вигляд Гюргі).

Зовнішність[ред.ред. код]

Ярослав Володимирович на княжій печатці. Єдине прижиттєве зображення князя, що збереглось

У зовнішності переважали риси, притаманні слов'янам Наддніпрянщини. Він був людиною високою на зріст (близько 178 см), із середнім видовженим обличчям, різко випнутим носом дещо хвилястої форми та з тонко окресленими, відносно неширокими вилицями. У Іпатському літопису (РІК 6524 [1016]), у розповіді про війну Ярослава з Святополком читаємо:

« ...Прийшов Ярослав на Святополка, і стали вони насупроти обаполи Дніпра. І не одважувалися ні сі на тих рушити, ні ті на сих, і стояли вони три місяці одні проти одних. І став воєвода Святополків Вовчий Хвіст 1 глузувати з новгородців, їздячи коло берега [і] говорячи: „Чого прийшли ви зі шкандибою оцим?.[1]  »

Князювання[ред.ред. код]

Княжий знак Ярослава Мудрого

Наприкінці правління Володимира I Великого, Ярослав відмовився сплачувати щорічну данину Києву, що становила 2000 гривень, і виступив проти свого батька походом. Під час приготування до походу, Володимир помер.

Після смерті свого батька Володимира в 1015 році Ярослав I Мудрий в жорстокій боротьбі за київський престол розбив війська Святополка біля Любеча і посів київський великокняжий престол, але 1018 року під натиском польських військ короля Болеслава І, яких взяв собі на допомогу Святополк, мусив покинути Київ і утік до Новгорода. Після остаточної перемоги в битві над річкою Альтою 1019 року Ярослав Мудрий став київським Великим князем.

Прагнучи об'єднати всі руські землі під своєю владою, Ярослав Володимирович вів боротьбу проти свого брата Мстислава Володимировича, князя тмутороканського і чернігівського. Після битви, яку Ярослав програв, під Лиственом біля Чернігова 1024 року. Ярослав мусив відступити Мстиславові Чернігівщину і всі землі на схід від Дніпра, крім Переяславщини. Згодом, після укладеного 1026 року у Городку під Києвом миру, почалося порозуміння і співпраця між братами. Ярослав Мудрий допомагав Мстиславові у боротьбі з касогами і ясами у 1029 році, поширивши свої володіння до Кавказьких гір; а Мстислав — у скріпленні й поширенні держави Ярослава I Мудрого на захід від Дніпра. 1030 року на півночі Ярослав зайняв землі між Чудським озером і Балтикою і там заснував м. Юріїв (нині — Тарту), у 1030 — 1031 роках війська Ярослава і Мстислава відвоювали Червенські городи, які 1018 року захопив Болеслав І. Тоді ж Ярослав здобув від королівства Польського смугу землі між ріками Сяном і Бугом; там збудовано міста Ярослав і Белз.

О. І. Транковський. Ярослав Мудрий і шведська принцеса Інгігерда

Після смерті Мстислава у 1036 році Ярослав об'єднав під своєю владою лівобережні землі, ставши єдиним володарем могутньої Київської держави, окрім Полоцького князівства, яке виділено Володимиром Святим в уділ роду Ізяслава. 1036 року, за літописом, Ярослав Мудрий розгромив біля Києва печенігів і нібито, за літописом, на місці перемоги над ними почав будувати у 1037 році Софійський собор. Хоча останні дослідження Софії Київської спростували це твердження літопису. За аналізом графіті, а також за іноземними писемними пам'ятками, насамперед німецькими (Хроніка Титмара Мерзебурзького), Собор святої Софії був закладений раніше.

У 10381042 роках Ярослав вів успішні походи проти литовських племен — ятвягів, проти Мазовії, проти прибалтицько-фінських племен ямь і чудь. 1043 року він підготував під проводом свого сина Володимира і воєводи Вишати похід на Візантію, який закінчився поразкою, багато воїнів потрапило в полон чи загинуло. Щоб охороняти свою державу проти нападів кочовиків, Ярослав укріплював південний кордон, будуючи міста над ріками Россю і Трубежем: Корсунь, Канів, Переяслав; як також другу фортифікаційну лінію над Сулою: Лубни, Лукомль, Воїнь.

Під час його правління Київська Русь перетворилася на могутню європейську державу. Звершено розпочате Володимиром Святим розширення меж столиці Русі — Києва, насипано нові оборонні вали були ще за Володимира Святого (дослідження П. Раппопорта) (за одним з них прокладено сучасну вулицю Ярославів Вал), а Ярослав поставив на них лише заборола. Збудовано Золоті ворота, Лядську браму, Жидівські ворота, Георгіївський та Ірининський собори, Софійський собор, в якому згодом поховали в саркофазі Ярослава Мудрого та його дружину Ірину (Інгігерду; ?-1050). Це був акт порушення задуму собору. Створив бібліотеку Софійського собору. За часів його правління засновано міста Корсунь, Гюргів (нині — Біла Церква), розбудовано Чернігів, Переяслав, Володимир-Волинський, Турів, встановлено династичні зв'язки з королівськими дворами Швеції, Норвегії та Франції. Продовжувалося карбування срібних монет.

Останні роки життя Ярослав провів у Вишгороді. По смерті Ярослава I Мудрого залишилися п'ять синів, між якими розгорнулась боротьба за владу. Цей період відомий в історіографії як Тріумвірат Ярославичів[2], з якого почався розпад Київської Русі і через півтора століття вона фактично перестала існувати як єдина держава.

Досягнення й значення діяльності[ред.ред. код]

Для скріплення влади в державі та впорядкування правових та соціальних відносин громадян за князювання Ярослава Мудрого було укладено збірник законів, так звану Правду Ярослава, що становить найдавнішу частину законів руського права — Руської Правди.

Пам'ятник Ярославу Володимировичу біля Золотих воріт у Києві

За Ярослава Мудрого поширилося і зміцніло християнство в Київській Русі, а також оформилася організаційна структура й церковна ієрархія: 1039 документально стверджено існування Київської митрополії, що перебувала в юрисдикції константинопільського патріарха. Ярослав узгодив церковний устав, яким визначалися права церкви і духівництва. Крім призначування митрополитів на київську катедру, Церква Київської Русі користувалася автономією, включно з тим, що 1051 з ініціативи Ярослава собор місцевих єпископів обрав русина Іларіона митрополитом київським. За цього часу засновано також перші монастирі на Русі: св. Юрія, св. Ірини і славний Києво-Печерський 1051 р., які стали важливими культурними осередками, в яких писалися літописи, були школи іконописання.

За Ярослава Мудрого сталася і національна еволюція в Київській державі: варязький вплив залишився тільки в колі військової дружини, а державні діячі рекрутувалися здебільшого з місцевих людей, серед яких були: Вишата, Іван Творимирич, Костянтин, син Добрині та ін.

Ярослав Мудрий був високоосвіченою людиною, він дбав про освіту і культуру свого народу, заснував при Софійському соборі школу і бібліотеку. За його ініціативою почалася в Києві праця над перекладами грецьких та інших книг на церковно-слов'янську мову, переписано багато книг, був укладений літописний звід.

Київська Русь за Ярослава Мудрого була великою і могутньою державою Європи, досягнувши на ті часи найвищого розвитку. Щоб зберегти цілісність своєї держави, а заразом забезпечити права своїх синів, Ярослав встановив систему наслідування (сеньйорату), згідно з яким старший брат Ізяслав дістав великокняжий престол у Києві, Святослав — Чернігівщину, Муром і Тмуторокань, Всеволод — Переяславщину, Суздаль і Ростовщину, Ігор — Володимир Волинський, В'ячеслав — Смоленщину.

Вшанування пам'яті[ред.ред. код]

  • Портрет Ярослава Мудрого зображено на банкноті номіналом 2 гривні та на пам'ятній срібній монеті номіналом 10 гривень.
UkraineP104a-2Hryvni-1992(1996)-donatedoy f.jpg
2Hryvna-1995-f.jpg
Ukraine-2005-Bill-2-Obverse.jpg
Yaroslav r.jpg
2 гривні зразка 1992-го року. 2 гривні зразка 1995-го року. 2 гривні зразка 2004-го року. «Ярослав Мудрий»
пам'ятна срібна монета 10 гривень, 2001 року



Канонізація[ред.ред. код]

9 травня 2004 року Священний Синод Української православної церкви (Московський патріархат) у зв'язку з 950-ю річницею з дня смерті, благословив внести в святці УПЦ та встановити день пам'яті святому благовірному великому князю Київському Ярославу Мудрому в день його упокоєння 4 березня (20 лютого за старим стилем). При цьому було підтверджено, що згідно із традицією, що склалася, він почитається, як небесний покровитель державних діячів, юристів, прокурорів, будівничих храмів, бібліотекарів, наукових працівників, вчителів та студентів.

Помісний Собор 2008 року Української православної церкви (Київський Патріархат) у зв'язку з 1020-літтям Хрещення Київської Руси-України, благословив приєднати благовірного великого князя Київського Ярослава Мудрого до лику святих для загального церковного шанування і занести його ім'я у православний церковний календар. Чесні останки благовірного князя Ярослава вважати святими мощами віддавати їм належне шанування. Благословити будівництво храмів на честь благовірного великого князя Київського Ярослава Мудрого. Пам'ять благовірного великого князя Київського Ярослава Мудрого святкувати 4 березня (20 лютого), в день його упокоєння[6].

Родина й династичні зв'язки[ред.ред. код]

Доньки князя. Фреска ХІ століття в Софійському соборі

Сестра Ярослава Марія-Доброніга була дружиною польського короля Казимира I Відновителя.

При дворі Ярослава Мудрого знаходили притулок колишні монархи: норвезький Олаф II Святий, англійський Едмунд Залізний Бік та його син Едвард Вигнанець. Ярослав Мудрий був у союзі з германськими цісарями Генріхом II, Конрадом II і Генріхом III.

Сини[ред.ред. код]

+ Анна (†1018):

  • Ілля 1020 (?), князь новгородський.

+ Інгігерда (Ірина) — дочка шведського короля Олафа (Olof).

  • Володимир (*1020 — †1052) — можливо був одружений з Одою, дочкою графа Леопольда зі Штаде біля Бремену;
  • Ізяслав (*1024 — †1078) — в 1040 був одружений з Ґертрудою, дочкою польського князя Мешка II;
  • Святослав (*1027 — †1076) — був одружений з Одою, внучкою цісаря Генріха II;
  • Всеволод (*1030 — †1093) — в 1046 був одружений з Марією, дочкою імператора Костянтина Мономаха;
  • Ігор (†1060) — був одружений з німецькою принцесою Кунігундою, графинею Орламіндською.
  • В'ячеслав (1034 — †1057)

Доньки[ред.ред. код]

Саркофаг Ярослава Мудрого[ред.ред. код]

Відкриття саркофагу Ярослава Мудрого в Софійському соборі

У вересні 2009 року українські вчені почали дослідження останків київського князя Ярослава Мудрого, які, як були впевнені дослідники, лежать в саркофагу Софійського собору в Києві. Стояло завдання визначити, як виглядав князь, якими хворобами хворів, скільки років прожив, від чого помер. Однак, вчені прийшли до абсолютно непередбачуваних висновків.[7]

Вчені встановили, що за останні сто років саркофаг відкривали тричі. У 1936 році знайшли купу перемішаних кісток і визначили, що там знаходяться два кістяки: чоловічий, жіночий і кілька кісточок дитини. У 1939 останки вивезли в Ленінградський інститут антропології для дослідження. А вже у 1964-му — ковчег повернули на місце в саркофаг. Але з Ленінграда останки повернулися ще в 1940 році і зберігалися у фондах. А коли відкрили саркофаг 2009 року, то виявили тільки один скелет, і були впевнені, що це Ярослав Мудрий. Насправді то був жіночий скелет. Надалі керувала організаційною і пошуковою роботою з пошуку таємничо зниклих останків Ярослава Мудрого Неля Куковальська.[8]

Версія про Інгігерду[ред.ред. код]

Дослідження кісток з саркофагу Ярослава Мудрого

Після томографічних, антропологічних, рентгеноскопічних досліджень з'ясувалося, що в саркофазі — останки жінки. На основі сучасних методів вдалося визначити, що незнайомка з саркофагу має антропологічні характеристики скандинавського типу. Вчені припускають що, скелет з Софії належить дружині Ярослава Інгігерді (у хрещенні Ірині).

За літописами, Інгігерда померла в 1050 році, у віці 56 років, що відповідає орієнтовному вікові жінки, чиї кістки виявили в саркофазі. По-друге, кістки черепа підтверджують, що скелет належить до скандинавського типу, а Інгігерда була дочкою шведського короля. По-третє, офіційно вважається, що дружина Ярослава похована в Софійському соборі в Новгороді, де її мощі шануються як святі. Але при цьому існує паралельна версія, що вона покоїться в Софії Київській. Є ще один чинник. Відомий ленінградський антрополог Вольф Гінзбург, під керівництвом якого проводилося дослідження обох скелетів у 1939 році, тоді ж домігся дозволу проводити дослідження останків, які нібито належать Інгігерді, у Новгороді. За його звіту, новгородське поховання теж належить до XI століття, також переважає скандинавська расова відмінність, а череп схожий на той, що в похованні у Києві, але та жінка померла більш молодою — в 30-35 років.

Версія про дружину Ганну[ред.ред. код]

На думку професора-антрополога Сергія Сегеди, що входить до складу комісії з вивчення останків, останки з Новгорода могли належати дружині Ярослава Ганні, але точно стверджувати не можна. За деякими літописними джерелами, це перша дружина Ярослава. Про неї мало що відомо, набагато більше інформації про другу дружину, Інгігерду.[9]

Версія про діаспору[ред.ред. код]

За однією з версій мощі Ярослава зникли між 1940 і 2009 роком. Ймовірно, що у 1943 році мощі Ярослава вивезено за кордон і нині зберігаються в українській діаспорі (Українська православна церква США).[10]

Примітки[ред.ред. код]

  1. До цього тексту примітка: Ярослав Мудрий справді був кульгавий; рентген кісток показав, що в дитинстві княжич вивихнув праву ногу, а пізніше й переламав нижче коліна; зрослася вона неправильно. Дивитись: Літопис руський / Пер. з давньорус. Л. Є. Махновця; Відп. ред. О. В. Мишанич. — К.: Дніпро, 1989. — XVI+591 с. ISBN 5-308-00052-2 http://izbornyk.org.ua/litop/lit.htm
  2. В. М. Литвин. Міжусобна боротьба Ярославичів за верховенство на Русі в другій половині 11 століття
  3. Харківська міська рада, XVII сесія V скликання, Рішення від 25.12.2007 р. № 313/07 «Про найменування майдану» — Переглянуто 26.12.2013
  4. Президент України, Указ від 04.11.1995 № 1020/95 «Про присвоєння Національній юридичній академії України імені Ярослава Мудрого» — Переглянуто 26.12.2013
  5. № 766/95
  6. Помісний собор 2008: Канонізація святого благовірного князя Ярослава Мудрого
  7. КИЕВ. Сенсационные данные получили ученые в результате исследования содержимого саркофага святого Ярослава Мудрого
  8. Н. Куковальська. «Таємниці саркофага Ярослава Мудрого». Всеукраїнська асоціація музеїв. 
  9. Сенсаційні дані отримали вчені в результаті дослідження вмісту саркофага Святого Ярослава Мудрого
  10. Сенсаційні дані отримали вчені в результаті дослідження вмісту саркофага Святого Ярослава Мудрого

Література[ред.ред. код]

  • Енциклопедія українознавства. У 10-х томах. / Головний редактор Володимир Кубійович. — Париж, Нью-Йорк: «Молоде життя»-«НТШ»; 1954—1989, 1993—2000.
  • Малий словник історії України / Відповідальний редактор Валерій Смолій. — К.: Либідь, 1997.
  • Костомаров Н. Ярослав Мудрый. Русская история в жизнеописаниях ея важнейших деятелей. Петербург, 1874–1876;
  • Грушевський М. Ярослав // Історія України-Руси. Том II (XI–XIII вік). Львів, 1905;
  • Полонська-Василенко Н. Київ часів Володимира Великого. Прага, 1944;
  • Каргер М. Портреты Ярослава и его семьи в киевской св. Софии // Ученые записки ЛГУ, ч. 20, 1960;
  • Кравчук П. П. Становлення інституту позбавлення волі в Давньоруській державі : іст.-прав. нарис / Павло Кравчук. — Запоріжжя, 2009. — 28 с.[1]
  • Пашуто В. Внешняя политика Древней Руси. Москва, 1968.
  • Історія України в особах: IX–XVIII ст. К.:Видавництво „Україна“, 1993, 396 с.
  • Тороп В. Ярослав Мудрый. — Быково: МО О «Императорское Русское историческое общество», 2012. — 784 с.

Посилання[ред.ред. код]

Попередник
Святополк I Окаянний
Alex K Kievan Rus..svg Великий князь Київський
1016-1018
1019-1054
Alex K Kievan Rus..svg Наступник
Ізяслав I