Ятвяги

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Ятвяги
East Slavic tribes peoples 8th 9th century.jpg
Карта розселення східнослов'янських племен VIII-IX ст. та балтів, із зазначенням місця розташування Ятвягів
Сучасний ареал розселення і кількість
Найбільші розселення Київська Русь, Велике князівство Литовське, Білорусь
Вимер 1283 р.
Расовий тип Європеоїдна
Походження II ст. н.е.
Близькі етнічні групи прусси
Мова ятвязька мова (балтійські мови, індоєвропейські мови)
Релігія язичництвохристиянство


Карта розселення народів Балтії. Зелені відтінки — західні балти, коричневі — східні
Ятвязьке курганне поховання. Сувалки.
Найбільше Ятвязьке курганне поховання. Сувалки.

Ятвя́ги, ятвезь, судови, судзіни (біл. Яцьвягі, ятвягі, судовы, судзіны[1]; англ. Yotvingians) — група балтських племен, етнічно близьке до литовців та прусів. Мешкали у Бузько-Наревському та Німансько-Наревському межиріччях (між середнім Німаном та горішньою Нарвою), на пограниччі Київської Русі, на північний захід від українських племен (руських, русинів). Цю територію називано також Ятвігією (Ятва) або Судовією.

Плем'я судів (судови, судзіни) вперше згадав римський історик Публій Корнелій Тацит (2 ст. нашої ери).

Вперше назву ятвяги згадано в договорі між Руссю і Візантією в 944 році. Ятвяги визначалися войовничістю, з ними часто воювали київські князі: походами проти них ходили Володимир Великий у 983 р.[2], Ярослав Мудрий (1038 р., 1048 р., 1044 р.), Ярослав Святополкович (1112–1113 рр.), пізніше галицько-волинські князі Роман і Данило, які разом з мазовецькими князями підкорили ятвягів. З 1283 р. більшу частину ятвягів захопив Тевтонський Орден, а частина ятвягів увійшла до складу Великого Литовського князівства і стала одним зі складників у формуванні литовського та білоруського народів (див. литвини)[3].

Полабські слов'яни Полаб'я та Помор'я племінного союзу лютичів є засновниками Великого князівства Литовського, після міграції з королем прусів Міндовгом на землі ятвягів у Ятвягію (згідно тверджень Яна Длугоша в «Великій Хроніці Польській»[4]): венеди-велети-вільці-литвини (нім. Welten-Wilzen-Litwen)[5][6] (див. «укри»).

Етимологія[ред.ред. код]

У Київській Русі існувала практика домовленості з полоненими й підкореними для права селитися на Русі. Старослов'янською мовою корінь слова у назві племені ятвягів давньорус. Ѩтва, яти «ятва» та «яті» має значення «полон», «взяття», «брати» (від «ємлю» давньорус. Ѥмлю) звідси «мати-імати»[7]. Воно також може позначати прихід до ятвягів у Ятвігію полабських слов'ян з їх передісторією підкорення німцями (див. вище).

Ятвяги були повставали проти влади Київській Русі (характерна особливість), а вищенаведений корінь слова також відповідає поняттю «вздимати» (підніматися-повставати), «вимать» (виймати з-під влади), «вийняти», «виймати»[7].

Даний корінь також може відповідати самоназві зазначеного племені, оскільки вказаний корінь слова відповідає також і значенню «витончений» (рос. изящный), «неймовірний» рос. неимоверный[7], тобто «гарний» й «кращий».

Відомо офіційній історії що згадане ятвязьке плем'я раптово виникло та раптово асимілювалося в білоруському народі, що також спів-падає зі значенням вказаного кореня слова у значенні «новоутворення» рос. новообразование[7].

Порівняння ідентичного кореня слова (поняття та його значення)[7]:
санскр. jam (тримати-удержувати), серб. jети, jемати, имати, чеськ. jmu, jimati, jmiti, jmam, jiti, пол. ime, imiec, imac, jac, лит. imu, imti, emiau (узяв), латис. emere (брати перед купівлею), лат. emere (брати перед купівлею), грец. νεμω (володію, володарюю, розділяю, поділяю), укр. имиты, иматы, яты, иму, имняты, няты, маты[7].

Склад Ятвягів[ред.ред. код]

Князі[ред.ред. код]

  • Скалк (біля 75 р.), король Склавії-Скаловії (Sklavia), князівства Східної Прусії на берегах ріки Русь у гирлі Неману[8];
  • Стінегота, вождь Скаловії[8];
  • Видевут (біля 500 р.), володар держави Судо (Судовія)[8];
  • Гунігард (VI ст.)[8];
  • Бауг (біля 875 р.)[8];
  • Гуннар (біля 900 р.), син Бауга[8];
  • Комат, князь-нобіль ятвязький[9];
  • Минтеля[10];
  • Мудійко[11];
  • князь ятвязький вбитий булавою взимку 1255-1256 рр.[12];
  • Шутр Мондунич, Шутр Мондушич (біля *1150 р. - †1227 р.)[8][13];
  • Шюрпа[14];
  • Небр[8];
  • Мондун, Скомонд, Мондовида (біля 1125 р.), старший син Гедиміна[8];
  • Зебр[8];
  • Стегут, Стегут Зебрович, син Зебра (Стегут Зібрович, біля 1227-1228 рр.)[8][15];
  • Скумо, Скуманд (біля *1200-†1260 рр.)[8];
  • Скомонд, Сколоменд (ок.1175-†1248 рр.), князь-волхв[8][16];;
  • Скуманд (коло 1273-1284 рр.)[8];
  • Скурдо (коло 1283 р.)[8];
  • Стекинт (біля 1253 р.)[17];
  • Дор[18];
  • Буряль, князь-нобіль ятвязький[19];
  • Борут (1234 р.)[20];
  • Анкад, князь-нобіль ятвязький, провідник у поході Данила Романовича[21].
  • Ящелт, васал князя Данила Романовича[22]
  • Юндил, князь-нобіль ятвязький[23]

Посли[ред.ред. код]

  • Небяст (до Данила Романовича)[24];
  • Ятвяг Гунарев (біля 925-983 р.), у 945 р. в посольстві київського князя Ігоря Рюриковича до Константинополя[8][25].


Етнологія Це незавершена стаття з етнології.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.
Історія Це незавершена стаття з історії.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. Яраслаў Звяруга. «Яцвягі» // Вялікае княства Літоўскае: Энцыклапедыя. У 3 т. / рэд. Г. П. Пашкоў і інш. Т. 2: Кадэцкі корпус — Яцкевіч. — г. Мінск: «Беларуская Энцыклапедыя», 2005 г., С. 788 (біл.)
  2. В год 6491 (983) Владимир победил ятвягов-литовцев, и завоевал их землю (рос.)
  3. стор. 3999, том. 10, «Енциклопедія українознавства» / Гол. ред. В. Кубійович. — м. Париж, Нью-Йорк: вид. «Молоде життя»-«НТШ»; 2000 р. ISBN 5-7707-4048-5
  4. Вадим ДЕРУЖИНСКИЙ: «Тайны беларуской истории», 2012 г. (№ 79—81 «Народная Воля») (рос.)
  5. Розселення лютичів (рос.)
  6. Pierre-Claude-François Daunou, «Exposé des travaux de la Classe d'histoire et de littérature ancienne», Paris, 1815 (фр.)
  7. а б в г д е «Ятва», «Яти» // «Полный церковно-словянский словарь», сост. священник магистр протоиерей Григорий Дьяченко, г. Москва (1993 г.) 1900 г., С. 857, ISBN 5-87301-068-4 (рос.)
  8. а б в г д е ж и к л м н п р с т Попов Борис Иванович: Глава 8 ГЕДИМИНОВИЧИ И ЯТВЯГИ (рос.)
  9. «Літопис Руський», м. Київ, вид. «Дніпро», 1989 р., С. 413, 415, 491, ISBN 5-308-00052-2
  10. «Літопис Руський», м. Київ, вид. «Дніпро», 1989 р., С. 428, 496, ISBN 5-308-00052-2
  11. «Літопис Руський», м. Київ, вид. «Дніпро», 1989 р., С. 428, 500, ISBN 5-308-00052-2
  12. «Літопис Руський», м. Київ, вид. «Дніпро», 1989 р., С. 415, 491, ISBN 5-308-00052-2
  13. «Літопис Руський», м. Київ, вид. «Дніпро», 1989 р., С. 384, 516, ISBN 5-308-00052-2
  14. «Літопис Руський», м. Київ, вид. «Дніпро», 1989 р., С. 428, 516, ISBN 5-308-00052-2
  15. «Літопис Руський», м. Київ, вид. «Дніпро», 1989 р., С. 384, 512, ISBN 5-308-00052-2
  16. «Літопис Руський», м. Київ, вид. «Дніпро», 1989 р., С. 402, 511, ISBN 5-308-00052-2
  17. «Літопис Руський», м. Київ, вид. «Дніпро», 1989 р., С. 413, 415, 512, ISBN 5-308-00052-2
  18. «Літопис Руський», м. Київ, вид. «Дніпро», 1989 р., С. 415, 483, ISBN 5-308-00052-2
  19. «Літопис Руський», м. Київ, вид. «Дніпро», 1989 р., С. 415, 472, ISBN 5-308-00052-2
  20. «Літопис Руський», м. Київ, вид. «Дніпро», 1989 р., С. 402, 471, ISBN 5-308-00052-2
  21. «Літопис Руський», м. Київ, вид. «Дніпро», 1989 р., С. 414, 469, ISBN 5-308-00052-2
  22. «Літопис Руський», м. Київ, вид. «Дніпро», 1989 р., С. 407, 520, ISBN 5-308-00052-2
  23. «Літопис Руський», м. Київ, вид. «Дніпро», 1989 р., С. 415, 517, ISBN 5-308-00052-2
  24. «Літопис Руський», м. Київ, вид. «Дніпро», 1989 р., С. 406, 500, ISBN 5-308-00052-2
  25. «Літопис Руський», м. Київ, вид. «Дніпро», 1989 р., С. 26, 520, ISBN 5-308-00052-2

Джерела[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]