Я (філософія)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Я у філософії — центральне поняття багатьох ідеалістичних філософських систем, за якими суб'єкт є первинним активним фактором і фактором упорядкування, носієм духовних здібностей.

Думка філософів[ред.ред. код]

  • На думку Рене Декарта, «Я мислю» є вихідним принципом філософії, що супроводжує кожен свідомий акт. Декарта справедливо називають батьком раціоналізму, у нього сфера свідомості і «Я» зливаються.
  • Лейбніц стверджував, що ми усвідомлюємо лише небагато с того, що переживає душа.
  • Іммануїл Кант розрізняв «емпірично-індивідуальне» і «чисте Я», що виступають як «трансцендентальна єдність апперцепції», та як носій «категоричного імперативу».
  • За Фіхте, «Я» — абсолютне творче начало, яке покладає основу всього сущого і самого себе як «не Я».
  • Гегель, розглядав «Я» залежно, від ступеня розвитку моральної самосвідомості, та духовної зрілості епохи.
  • Німецька класична філософія, ототожнює «сферу Я», зі «сферою свідомості», усвідомлених дій, що характерне для раціоналізму.
  • Сучасній філософії властива біологізація (фрейдизм) та ірраціоналістична інтерпретація «Я» (екзистенціалізм).
  • Екзистенціалісти, приміром Едмунд Гуссерль, виходять з інтенційної структури свідомості, де «Я», виступає як активний творчий полюс свідомості протилежній усвідомленому предмету . На їхню думку, «Я» ніколи не може бути пізнаним, у своїй активності, бо воно як своєрідне вістря свідомості, що раціоналізує її потік, але залишаючись при цьому ірраціональним . Звідси випливає твердження екзистенціалістів, про непізнаваність особи, — «свого Я».

Література[ред.ред. код]