Роксолана

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Роксолана
Александра
Роксолана
невідомий художник, XVI століття
Хасекі султан
1530 — 15 квітня 1558[1]
Попередник: Махідевран
 
Національність: русинка
Віросповідання: християнкамусульманка
Народження: бл. 1505
Рогатин, Руське воєводство (Галичина), Королівство Польське[1][2][3]
Чемерівці, Подільське воєводство (Поділля), Королівство Польське[3][4]
Смерть: 15 квітня 1558(1558-04-15)
Стамбул, Османська імперія
Ім'я при народженні: Анастасія / Олександра
Батько: Гаврило Лісовський
Мати: Олександра Лісовська
Чоловік: Сулейман I Пишний
Діти: Мехмед, Селім II, Баязид, Джихангір та Міхрімах

Роксола́на або Хюрре́м Султа́н (лат. Roxolana, «Русинка»; тур. Hürrem Sultan, осман. خرم سلطان; * бл. 1505[1][5] — 15 квітня 1558[1]) — спершу наложниця, а потім — дружина Сулеймана І Пишного, султана Османської імперії. Мати султана Селіма II. Справжнє ім'я та місце походження невідомі. У польській літературній традиції — Олександра, в українській — Анастасія. Ймовірно, була донькою священика Лісовського з галицького міста Рогатина[1][2][3] або подільського містечка Чемерівці[3][4]. У 15181520 роках потрапила до татарського полону й була продана в рабство. У 1520 році опинилася в султанському гаремі[1], де стала улюбленою дружиною Сулеймана І. Отримала нове ім'я Хюрре́м (осман. خرم, тур. Hürrem) та титул хасекі султан. Народила султану 5 синів, а також доньку Міхрімах. Своїм коштом будувала мечеті, школи, караван-сараї та кухні у Стамбулі, Едірне, Єрусалимі, Мецці й Медіні. Посприяла сходженню на турецький престол свого сина Селіма II. Оспівана у літературі, образотворчому мистецтві, музиці та кіно.

Біографія[ред.ред. код]

Роксолана народилася в грудні 1505 або у січні-жовтні 1506 року, оскільки у документах про шлюб із Сулейманом, народженим у листопаді 1494 року, зазначено, що він був на 11 років старший за Хюррем[5][6]. День народження Роксолани невідомий.

Першоджерела XVI століття не фіксують дівочого імені й прізвища Роксолани[1]. Пізня польська традиція XIX століття називає її Олександрою, а українська — Анастасією. На думку історика Володимира Грабовецького, справжнє ім'я Роксолани не збереглося, тому умовно в XIX столітті дослідники назвали її Настею Лісовською[7]. Історик-тюрколог Олександр Галенко вважає, що припущення про її оригінальне ім'я Олександра або Настя Лісовська та обставини життя до потрапляння в султанський гарем належать до XIX століття і не спираються на надійні докази[1].

Литовський дипломат Михайло Литвин у памфлеті «Про звичаї татар, литовців і московитян» (1550) назвав Роксолану своєю співвітчизницею, а московський посол у Стамбулі1571) Іван Новосільцов — «литовкою»[1]. Польський письменник Самуель Твардовський в описі дипломатичної місії до Стамбула 1621-1623 років, у якій він сам брав участь (записи про цю подорож він опублікував у 1633 під назвою «Велике посольство»), стверджував, що Роксолана була донькою звичайного православного священика з Рогатина[1][3] — невеликого містечка в Західній Україні. За версією польського поета Мавриція Гославського — Роксолана родом з містечка Чемерівці Хмельницької області[3]. Олександр Галенко вважає, що припущення про таке її походження теж належать до XIX століття і не спирається на надійні докази[1]. Існує версія, що обидва варіанти можливі — народитися Лісовська могла в Чемерівцях, а вирости — в Рогатині, куди переїхав батько[8].

Між 1518 і 1520 роками була захоплена в полон. За версією сучасника Роксолани Михайла Литвина, її полонили кримські татари[1]. Імовірно, була продана на жіночому невільничому ринку Аврат Пазари в Стамбулі[1]. Можливо, її обрала Хафса Султан, султанова мати, або візир Ібрагім-паша, який пізніше й подарував її Сулейману[9].

Дружина султана[ред.ред. код]

Сулейман I Пишний, син Селіма І Грізного, був одним з найвідоміших турецьких султанів. У Європі його звали Пишний, в Туреччині — Кануні (Законодавець) — за створення законів, спрямованих на захист інтересів феодалів, закріплення селян за їхніми земельними ділянками, які належали поміщикам — фактично це було введення кріпосного права[10].

Спочатку — наложниця, Роксолана стала великим коханням султана. Сулейман адресував їй свою любовну поезію (був поетом, писав під псевдонімом Мухіббі)[11]. У гаремі, званому Бабус-сааде, тобто «Брами блаженства», Роксолані дали ім'я Хюррем, по-перськи — «радість»[1].

Перший син Сулеймана і Роксолани народився в 1520 році[1].

За законами віри, султан міг мати чотири законні дружини та стільки наложниць, скільки міг утримувати. Діти першої дружини ставали спадкоємцями престолу. Але це не могла бути християнка, всі дружини мали прийняти мусульманство.

  • Перша дружина Сулеймана — Фюлане[12]. Вони одружилися у 1511 році, під час перебування у Кафі. Вона народила йому сина Махмуда (15121521), який помер під час епідемії віспи[13].
  • Друга його дружина — Гюльфем[12] Султан. Її сином був Мюрад (15131521), помер теж під час епідемії віспи.
  • Третя — Махідевран Султан, також відома як Гюльбахар — «Весняна троянда». По смерті Махмуда та Мюрада її син Мустафа вважався наступником Сулеймана.
  • Четвертою дружиною Сулеймана стала Хюррем Султан.

Шлюб та гучне весілля Сулеймана і Роксолани відбулися в 1530 році. Султан призначив їй посаг у 5 тисяч золотих[1]. Також Сулейман запровадив спеціально для Хюррем титул хасекі султан (осман. «султана, особисто відзначена султаном»), другий за значимістю в гаремі після валіде[13] — щоб позбавити першості титул баш кадин (осман. «головна пані»), який за традиційною гаремною ієрархією належав матері старшого сина султана — Махідевран[1].

Венеціанські дипломати у Стамбулі називали султану «la Rossa» або «la Rosa» — прізвиськом, утвореним від традиційного італійського означення мешканців Русі — і вказували на її національність: «руського народу» (П'єтро Брагадін, 1526), «вона з Русі/русів» (А. Реньєр, 1550)[1]. Ця ідентифікація відповідала тодішній турецькій назві українців — «рус»[1]. Ім'я Роксолана дав їй посол імператора Священної Римської імперії в Стамбулі барон Ож'є Гіслен де Бусбек у своєму творі «Чотири листи про турецьке посольство» або «Турецькі листи» (1581)[1]. Описуючи змагання між наложницями султана Сулеймана, де Бусбек дав їм імена Роксолана та Боспорана, утворені ним від античних однойменних назв сарматських племен — роксолани та боспорани[1]. Численні перевидання твору де Бусбека вже в XVI столітті посприяли поширенню і популяризації її вигаданого імені в європейських країнах[1].

По смерті матері султана у 1534 році — стала управительницею гарему[9]. Після пожежі — 25 січня 1541 року — в Старому палаці, де розташовувався гарем, — домоглася його перенесення до султанської резиденції Топкапи, місця засідань уряду[14].

У дні розлуки — а Сулейман зробив 13 військових походів — Роксолана і султан листувалися віршами перською і арабською мовами[15]. Збереглося 7 листів Хюррем до Сулеймана, написаних між 1526 та 1553 роком[14]. Писали їх палацові писарі, але деякі — мають оригінальні автографи султани[14].

Роксолана запропонувала султанові збудувати мечеть, названу його ім'ям — Сулейманіє Джамі. У ній султану і поховали.

Suleiman bas-relief in the U.S. House of Representatives chamber.jpg Suleiman Empire.jpg Apartments Valide Sultan Topkapi March 2008pano.jpg
Барельєф Сулеймана Пишного
на Капітолії
Апартаменти валіде в палаці Топкапи
валіде і її служниці — сучасна експозиція
2008

Смерть[ред.ред. код]

В останні роки життя Роксолана намагалася не розлучатися з чоловіком[14]. Зиму кінця 1557- початку 1558 року вони провели в Едірне, разом повернулися до Стамбулу[14]. 15 квітня 1558 року Хюррем Султан померла[1]. Сулейман проводив активну діяльність на її честь, по всій імперії збудував велику кількість об'єктів, присвячених Роксолані. Також, за переказами, ще до її смерті — султан присягнув не мати інших жінок[14].

Сам султан помер в ніч з 5 на 6 вересня 1566 року під час військового походу на Угорщину. Тіло падишаха перевезли до Стамбулу і поховали поруч з Роксоланою — в мавзолеї, збудованому на подвір'ї мечеті Сулеймана.

Suleimaniye Mosque afar.jpg Istanbul - Süleymaniye camii - Foto G. Dall'Orto 26-5-2006 - 15.jpg Solimano il Magnifico e Rosselana.JPG Istanbul - Süleymaniye camii - Türbe di Roxellana - Foto G. Dall'Orto 28-5-2006.jpg
Мечеть зблизька, 2006
Мавзолей (тюрбе) Роксолани на кладовищі мечеті
2009
Гробниця Роксолани, 2006

Діти[ред.ред. код]

Народила султану 6 дітей — 5 синів (першого — в 15 років[5]) і доньку Міхрімах.

За переказами, Сулейман найбільше любив свою єдину дочку Міхрімах. У 1539 році її видали заміж за Рустем-пашу, який 28 листопада 1544 року став великим візирем[14]. Сулейман також збудував на честь доньки мечеть.

З-поміж синів батька пережив лише Селім. Інші загинули в ході боротьби за трон. В тому числі і син Сулеймана від третьої дружини Махідевран Султан — Мустафа. За переказами, Джихангір ніби-то помер з жалю за своїм братом[16].

Баязид, одразу після смерті матері, підняв повстання проти батька і брата, зазнав поразки, переховувався в Персії та був там страчений за наказом Сулеймана[14].

EmperorSuleiman.jpg Tizian 121.jpg Selim II.jpg Şehzade Bayezid.jpg
«Камерія»
(ймовірно, портрет Міхрімах)
Тиціан, приблизно 1555
Селім II
невідомий автор
невідомий рік
Сулейман з сином Баязидом
мініатюра, 1560-ті

Опис сучасників[ред.ред. код]

Сучасники Роксолани описували її «скоріше як милу, ніж красиву». Венеціанський посол Бернардо Наваджеро у 1553 році доповідав:

«Його величність султан так сильно кохає Роксолану, що в османській династії іще не бувало жінки, яка б тішилася більшою повагою. Кажуть, в неї милий, скромний вигляд, і вона дуже добре знає натуру Великого володаря»[17].

Венеціанський посол Домініко Тревізано казав, що Роксолана «молода, але не красива» (італ. «giovane, ma non bella»), а стамбульський люд вважав її за відьму[18].

У 1554 році Тревізано писав про Роксолану із Стамбулу:

«Для його величності султана це така кохана дружина, що, — переказують, — відколи він її спізнав, відтоді вже не захотів знати якоїсь іншої жінки: ну, а чогось такого не робив ще ніхто з його попередників, бо в турків є звичай — міняти жінок»[17].

Значення[ред.ред. код]

В історії[ред.ред. код]

З початку правління Роксолани розпочався період, який історики називають «правління привілейованих жінок»[19], «правління султан» або «жіночий султанат»[20][14] — період впливу дружин султанів на своїх чоловіків (друга половина XVI — перша половина XVII століття).

Згідно із протоколом османського двору, Хюррем разом із донькою Міхрімах написала листи до польського короля Сигізмунда II Августа (1548 і 1549 рік) і відповіла на листи дружини та сестри перського шаха Тахмаспа I (1555 і 1557 рік)[14].

Ймовірно, як дружина султана, сприяла безпечному перебуванню в Стамбулі Дмитра «Байди» Вишневецького у 15531554 роках.[21]

Деякі історики вважають, що Роксолана піклувалася і про свою батьківщину — нібито вона докладала зусиль для звільнення своїх співвітчизників, запобігала набігам татар. Однак відомо, що татари, навпаки, як і раніше, здійснювали щорічні набіги на територію, з якої походила Роксолана, забирали полонених. Під час одного з таких походів — зруйнували Запорізьку Січ, козаки були змушені звернутися по допомогу до російського царя Івана Грозного[18]. Тоді ж уперше було впроваджено мито для християнських паломників, які прямували до Храму Гробу Господнього в Єрусалимі — за наказом Сулеймана, а на ці кошти була побудована мечеть[22].

Український письменник Павло Загребельний, який написав про султану роман «Роксолана», на питання «Як Роксолана допомагала Україні через Сулеймана?» в одному з інтерв'ю відповів:

«Ніяк. Почитайте історію Грушевського: за час його правління татари (ними фактично керували турки) здійснили 38 набігів (майже по одному кожного року). В султана до Роксолани були душевні симпатії, але вони мали домашній характер. Не потрібно тішити себе ілюзіями. Вона просто боролася за себе як за особистість. До речі, її розум та характер нагадує Тимошенко. З деяких джерел відомо, що вона була невисокого зросту, не була красунею, але була дуже чарівною. В неї був якийсь особливий ніс, який хвалив навіть Вольтер. Він говорив, що «заради нього Сулейман міг би віддати всю Європу»[18].

На питання журналістів, чи вважає він Роксолану національною гордістю, Павло Загребельний відповів:

«Її життєвий шлях і досягнення — це її особиста гордість. Я ж особисто не став би називати її національною гордістю»[18].
.

З ім'ям Роксолани пов'язано спорудження в Стамбулі та інших містах імперії багатьох історичних пам'яток. Збереглося багато дарчих листів Сулеймана для Хюррем, а також кілька закладних грамот на доброчинні фундації, створені нею[14].

На гроші Роксолани збудовані: у Стамбулі — комплекс біля жіночого невільничого ринку Аврат Пазари (мечеть Хасекі Джамі, лікарня для жінок, два медресе, початкова школа, супова кухня і фонтан), лазні (хамами) біля мечеті Айя-Софія та в дільниці Єгуділер; в Едірне — мечеть, караван-сарай та фонтани; в Єрусалимі — мечеть, притулок для прочан, супова кухня Хасекі Султан Імарет, караван-сарай; у Мецці — супова кухня біля Кааби; у Медіні — супова кухня[14].

Letter of Roxelane to Sigismond Auguste complementing him for his accession to the throne 1549.jpg Bath of Roxelane Istanbul 2007.jpg Mimar Sinan 1556 Hurrem Sultan Hamami.jpg Haseki-Huerrem-Sultan-waqf Jerusalem.png
Лист Роксолани до Сигізмунда Августа
1549
Громадська лазня — Хасекі Хюррем Султан хамам,
побудована в Стамбулі за наказом Роксолани, 2007
Пам'ятна табличка на стіні хамаму, 2012
1-а сторінка вакфійя
на комплекс Хасекі
Хюррем Султан
в Єрусалимі
XVI століття

Інтриги[ред.ред. код]

Відомо, що Роксолана хотіла, щоб один з її синів став спадкоємцем Сулеймана, тому деякі історики припускають, що вона причетна до страти візира Ібрагіма, місце якого зайняв Рустем-паша (Роксолана віддала за нього свою доньку Міхрімах), та страти шехзаде Мустафи[23]. Ймовірно, Роксолані спільно з Рустем-пашою вдалося переконати Сулеймана в зазіханнях Мустафи на султанський трон, що призвело до страти останнього за наказом батька у військовому таборі в місті Ереглі 6 жовтня 1553 року[14]. За однією з версій, великий візир Рустем-паша запропонував Мустафі вступити до армії свого батька і в той же час попередив Сулеймана про те, що Мустафа йде до нього для того, щоб убити[24].

Французький посол доповідав про страту Мустафи:

«Все це відбувалося на очах султана-батька»[18].

Посол імператора Священної Римської імперії Гізлен Бузбек (у іншому прочитанні — Бусбег[25] або Ож'є Гіслен де Бусбек[1]) доповідав:

«Сулейман, відділений стіною шатра від міста, де розігрувалася трагедія, висовував з нього голову й кидав жахливі і грізні погляди на «німих»[26], дорікаючи їм за повільність гнівними жестами»[18].

Семирічного сина Мустафи — Мехмеда — стратили кількома тижнями пізніше в місті Бурса[14].

Турецький історик Тальха Угурлуель вважає, що до страти Мустафу привели його власні амбіції і негативний вплив оточення — він відпустив бороду (шехзаде це дозволено тільки після сходження на престол) і створив власну тугру (персональний знак правителя), бо його переконали, що Сулейман вже старий (у 1553 йому було 58 років) і хоче посадити на престол саме Мустафу[27].

Турецький історик Мустафа Армаган теж вважає, що Мустафа був необережний і амбітний — у нього був свій палац, своє військо, свої поети та письменники[28]. У одному з інтерв'ю дослідник зазначив, що шехзаде Мустафа готувався до боротьби:

«Кануні повинен був відправитися в похід на Іран, і, помітивши, що його син в таких обставинах налаштований проти нього, у Падишаха не залишалося іншого виходу, окрім як прибрати його»[28].

Щодо інтриг Хюррем Армаган відзначив:

«Є запис в книзі, написаній одним італійським шпигуном, коли Кануні говорить Джихангіру: «Дивися, Джихангір, якщо Мустафа зійде на престол, то він уб'є всіх вас, я цього боюся». Тобто, не було такого, що Мустафа був у всьому чистий, а проти нього стояла Хюррем зі своєю командою. Ні, це була боротьба за престол. Ймовірно, якби у Мустафи була можливість, то він убив би братів, і, швидше за все, Хюррем. У зв'язку з цим не варто виправдовувати сторону, що потерпіла, і чорнити ту, що перемогла. Найбільша Імперія на цьому світі — це далеко не дитяча іграшка і не родинний інцидент... Махідевран Султан в Амасьї плела не менше інтриг, ніж Хюррем Султан, щоб посадити на трон свого сина. Кожна мати, кожен батько бажає, щоб їх син був головним, і зроблять для цього що завгодно. Тобто, ніхто не має права говорити: «Чому Хюррем Султан зробила це?» Хюррем Султан справедливо хоче, щоб на престол зійшов Баязид (старший син Хюррем, шехзаде Мехмед, помер ще у 1542[1] — ред.), інакше, якщо на трон сяде син Махідевран, то вона не буде упевнена в безпеці свого сина. Для цього вона починає грати проти Махідевран. Причиною того, що інтриги Хюррем були більш видимими і ефектними, є знаходження Хюррем в столиці, а Махідевран — в Амасьї»[28].

Після страти Мустафи, яничари вимагали покарати великого візира Рустема-пашу, вважаючи його причетним до смерті свого улюбленого шехзаде[29]. Роксолана просила султана помилувати їхнього зятя заради дочки, що той і зробив[30].

Існує версія, що Роксолана причетна і до смерті валіде Хафси, матері Сулеймана. Нібито її отруїли — за наказом Хюррем[18].

Sebald Beham - Pargali Damat Ibrahim Pascha ca 1530.jpg Ruestem presumably.jpg Hunername 181a Mustafa.jpg Hunername 171a Mehmed (cropped).jpg BustOfAyseHafsaSultan ManisaTurkey.jpg
Імовірно, Рустем-паша
на мініатюрі XVI століття
Задушення Мустафи
(шехзаде зображено з бородою)
мініатюра XVI століття
Труна з тілом Мехмеда, сина Мустафи
мініатюра XVI століття

Образ у мистецтві[ред.ред. код]

Життя та діяльність Хюррем Султан-Роксолани привернули увагу численних митців, зокрема, письменників, живописців та композиторів, які присвятили їй чимало творів.

У літературі[ред.ред. код]

Про султану Хюррем написано декілька романів та десятки історичних досліджень різними мовами. Вперше про неї повідомив Ніколас де Моффан у памфлеті про вбивство шехзаде Мустафи (Базель, 1555; Париж, 1556)[14]. Про неї також писали венеціанські (Наваджеро і Тревізано) та австрійські (Бусбег) дипломати, що були при турецькому дворі, і навіть Вольтер. А також османські історики — Алі-Челебі (XVI століття), Печеві і Солак-заде (XVII століття)[25].

Фламандський письменник і дипломат Ож'є Гіслен де Бусбек в «Турецьких листах» (1581) перший представив Роксолану як чаклунку, інтриганку та авантюристку, яка керувала на власний розсуд справами в державі Османів[31].

У наступні два століття через часті війни з Османською імперією історія Хюррем в європейських країнах здебільшого переосмислювалася як перемога розумної європейської дівчини над силою деспотичного азіата і таким чином послужила темою численних драматичних або пригодницьких творів[31].

Австрійський сходознавець Йозеф фон Гаммер-Пургшталь у «Історії Оттоманської імперії» (нім. «Geschichte des osmanischen Reiches» [1], 18271835) продовжив Бусбекові звинувачення Роксолани у зловживанні владою, але оскільки знав про її походження з Рогатина, що відносився тоді до Австрійської імперії, то висловив прихильність до талантів своєї співвітчизниці[31]. І навіть зробив з неї символ, що віщував падіння Османської імперії від рук росіян[31].

За чотири з половиною століття образ султани вкрився такою кількістю чуток, легенд, суперечливих оцінок, зазначають історики, що фактично неможливо розгледіти справжню подобу цієї жінки. Павло Загребельний з цього приводу писав:

«Не маючи точних свідоцтв, не сподіваючись на встановлення істини, іноземні посли, мандрівники, літописці, полемісти гарячково хапалися за будь-які чутки, ставали жертвами малозначних і не дуже достовірних пересудів. Так з невизначеності, таємничості, пліток і наклепів, якими дуже щільно була оточена фігура Роксолани під час її життя, вже для сучасників, особливо ж для нащадків, ця жінка явилася не лише всемогутньою, мудрою і незвичайною в своїй долі, але і злочинною, отакою леді Макбет з України. Цьому сприяли неперевірені, а деколи і просто вигадані донесення з Царьграда венеціанських послів Наваджеро і Тревізано, листи австрійського посла Бусбега, повідомлення французького посла у Венеції де Сельва, позбавлена якого б то не було наукового значення компіляція бургундця Миколи Моффанського, видана у Франкфурті-на-Майні в 1584 році, і ілюстрована праця Буасарда "Життя і портрети турецьких султанів" (Франкфурт-на-Майні, 1596). Ми не дивуємося з османських істориків Алі-Челебі (XVI ст.), Печеві і Солак-заде (XVII ст.), які вільно і просторікувато переказують неперевірені чутки про підступність Роксолани, тому що не в традиціях мусульманських компіляторів було дошукуватися істини тоді, коли йшлося про жінку, та ще і чужоземку. Відомо ж, що коли складається яка-небудь традиція, ламати її вже ніхто не хоче...»[25]

Сучасний французький історик Андре Кло («Сулейман Прекрасний», 1983) не розділяє багатьох звинувачень в адресу султани[3][32].

У турецькій літературі Роксолана трактується переважно як пристрастна жінка, яка прагне влади[31].

У світі про неї написані:[ред.ред. код]

La Soltane Gabriel Bounin 1561.jpg Turkish letters-cover.jpg Racine - Bajazet, Le Monnier, 1672.djvu
Перша сторінка трагедії «Султана» (фр. «La Soltane»)
Габріель Бунен, 1561
Титульний аркуш
«Турецьких листів»
Гіслен де Бусбек, 1595
Титульний аркуш трагедії
«Баязет» (фр. Bajazet)
Жан Расін, 1672

Українські автори у оцінці Роксолани і її місця в історії теж розділилися. Одні — Осип Назарук, Микола Лазорський, Любов Забашта, деякі поети робили з неї патріотку, яка думала про український народ, православну віру і ненавиділа турків[3]. Інші ж — Юрій Винничук, а також Павло Романюк — звинуватили її в національній зраді[3]. Євген Маланюк у вірші 1926 року провів паралель між Україною і Роксоланою:

Під сонні пестощі султана
Впивала царгородський чар
Це ж ти — попівна Роксолана,
Байстрюча мати яничар!

«Діва-Обида», 1926[42]

В Україні про неї написані:[ред.ред. код]

Назарук Осип Роксоляна.jpg Svoboda children books 1937 210.png Roksolana - Pavlo Zagrebelnyj -1993-.jpg
Обкладинка аудіозапису повісті
«Роксоляна» Осипа Назарука
Реклама книжок для дітей, в тому числі
і оповідання Антіна Лотоцького «Роксоляна»
газета «Свобода», США, № 210, 10 вересня 1937

В образотворчому мистецтві[ред.ред. код]

Існує кілька портретів Роксолани, найперший з яких належить невідомому автору (1550). Всі вони уявні, жоден не написаний з натури[31] — гарем був закритий для художників.

Mathio Pagani 001.jpg Tizian 123.jpg Lorichs RVZIAE.png Sultan Roxelana.jpg
«Роксолана»
невідомий автор, 1550
«Султана Роксолана»
Тиціан, 1550-ті
Портрет Роксолани
гравюра Мельхіора Лорка
1581
Портрет Роксолани
гравюра Теодора де Брі
(фотокопія з книжки Буасарда
«Життя і портрети
турецьких султанів»
), 1596
Rossa, Wife of Suleiman the Magnificent.jpg Roxelana.jpg Haseki Huerrem Sultan Roxelane.jpg Anton Hickel 001.JPG
«Роксолана, дружина
Сулеймана Пишного»

невідомий автор
біля XVI століття
«Роксолана, дружина
Сулеймана Пишного»

невідомий автор
між XVIII і XIX століттям
«Роксолана, дружина Сулеймана»
невідомий автор, Венеція
XVIII століття
«Роксолана і султан»
Антон Хікель, 1780

У музиці[ред.ред. код]

Про Роксолану написано кілька музичних творів, серед них:

Роксолано, Роксолано,
Україну продають.
В ріднім домі, в ріднім домі
Яничари ростуть.
Роксолано, Роксолано,
Твоє ім’я, мов дзвін.
Піднімає, піднімає
Мій народ з колін.

— приспів пісні Алли Кудлай «Роксолана»

Навіщо матуся мене породила?
І розуму батько навіщо навчав?
Навіки прощай, Українонько мила,
О, роде мій грішний, навіки прощай!

— приспів пісні Оксани Білозір «Пісня Роксолани»

Nuvola apps kaboodle.svg Зовнішні відеофайли
Nuvola apps kaboodle.svg Турецький кліп на пісню про Роксолану. Композитор — Джан Атілла
  • альбом «Кохання Гюррем» турецького співака і композитора Джана Атілли, у кліпі до головної пісні викрадена татарами Настя Лісовська пливе з Криму в Стамбул, щоб стати султаною. Куплет з пісні:
Rogatina'da yagmurda
dans eden küçük bir kizin
rüyalarinin gerçek olmasi üstüne
and içiyorum...

— У Рогатині, під дощем
Я присягаю
Дівчинці, яка танцює,
Що її мрії збудуться...

У кіно[ред.ред. код]

У театрі[ред.ред. код]

Вшанування пам'яті[ред.ред. код]

Nuvola apps kaboodle.svg Зовнішні відеофайли
Nuvola apps kaboodle.svg Відео пам'ятника Роксолані в Рогатині

В Україні ім'ям Роксолани називають музичні ансамблі[51][52], кафе[53][54][55], магазини, меблі[56][57], сорти овочів[58], фруктів[59], зернових[60][61] та кормових культур[62], готелі[63][64][65] тощо.


Stamp of Ukraine s148.jpg Square in Rohatin Ukraine.jpg Roxelana Rohatyn Jul 2008151.JPG Roxelana Rohatyn Jul 2008150.JPG
Українська марка
з Роксоланою, 1997
Площа в Рогатині з пам'ятником Роксолані, 2008
Постать на пам'ятнику, 2008
Напис на пам'ятнику, 2008

Примітки[ред.ред. код]

  1. а б в г д е ж и к л м н п р с т у ф х ц ш щ ю я аа аб ав аг Галенко О. І. Роксолана // Енциклопедія історії України. — Т. 9 (Прил-С). — К.: Наукова думка, 2012. — С. 272-274. — С. 272.
  2. а б За версією польського письменника Самуеля Твардовського
  3. а б в г д е ж и к л м н п р с т у ф х ц ш Кочубей Ю. Роксолана: доля, образ, символ // Назарук О. Роксоляна. — Харків: Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля», 2013. — С. 3-19.
  4. а б за версією польського поета Мавриція Гославського
  5. а б в Ясинська Н. Одвічна загадка краси // Роксолана у світі: Історико-краєзнавчий збірник [До 500-річчя від часу народження Роксолани]/ Автори-упорядники: Б. Гаврилів, І. Миронюк. — Івано-Франківськ: ПНУ ім. В. Стефаника, 2008. — С. 8-11. — С. 11.
  6. Кабачинська С. Загадка Роксолани // Дзеркало тижня. — № 30. — 2013. — 22 серпня.
  7. Гаврилів Б. Документальний портрет Роксолани зберігається в Луврі // Роксолана у світі: Історико-краєзнавчий збірник [До 500-річчя від часу народження Роксолани]/ Автори-упорядники: Б. Гаврилів, І. Миронюк. — Івано-Франківськ: ПНУ ім. В. Стефаника, 2008. — С. 3-7.
  8. Рощина Н. Роксолана. [Знамениті українці]. — Х.: Фоліо, 2009. — С. 7.
  9. а б Турянська О. Де бувала «Роксоляна»… // Роксолана у світі: Історико-краєзнавчий збірник [До 500-річчя від часу народження Роксолани]/ Автори-упорядники: Б. Гаврилів, І. Миронюк. — Івано-Франківськ: ПНУ ім. В. Стефаника, 2008. — С. 12-17. — С. 16.
  10. Рощина Н. Роксолана. [Знамениті українці]. — Х.: Фоліо, 2009. — С. 26.
  11. Сулейман Великолепный и библейский Соломон — поэты, певцы любви // Носовский Г. В., Фоменко А. Т. Забытый Иерусалим (Стамбул в свете новой хронологии). — М.:ACT, Астрель, 2007. — С. 81. — ISBN 978-5-271-18402-4
  12. а б Тиктопулос Я. Подлинная история Сулеймана Кануни. Часть 9. «Босая Султанша». // Московский комсомолец: Афинский курьер. — 2013. — 31 января.
  13. а б Leslie P. Peirce. The Imperial Harem: Women and Sovereignty in the Ottoman Empire. (Леслі П. Пірс. Імператорський гарем: Жінки і суверенітет в Османській імперії.) — New York: 1993. — 382 p.
  14. а б в г д е ж и к л м н п р с Галенко О. І. Роксолана // Енциклопедія історії України. — Т. 9 (Прил-С). — К.: Наукова думка, 2012. — С. 272–274. — С. 273.
  15. Полищук А. Наследство Сулеймана Великолепного // Вокруг света. — № 6. — 1997. — С. 42.
  16. Миллер Ю. Искусство Турции. — М.-Л.: Искусство, 1965. — С. 29-30.
  17. а б Українська бранка, попівна-Роксолана або Хуррем-султанша [Сулейман Пишний (1520–1566)] // Кримський А. Історія Туреччини. — 2-е вид., випр. — Київ-Львів:Олір, 1996. — С. 204.
  18. а б в г д е ж Роксолана: Міф чи гордість // CITY LIFE/ — № 5. — 2005. — С. 18 — 25.
  19. Рощина Н. Роксолана. [Знамениті українці]. — Х.: Фоліо, 2009. — С. 92.
  20. Термін «жіночий султанат» ввів турецький історик Ахмет Рефік Алтинай у 1916 році у своїй книзі з однойменною назвою. Перевидання — Ahmet Refik Altınay. Kadınlar Saltanatı. — Tarih Vakfı Yayınları, Mayıs 2005. — 400 p. — ISBN 975-333-192-4
  21. Сергійчук В. Дмитро Вишневецький. — К.:Україна, 2003. — С. 78. — ISBN 966-524-129-X
  22. Українська бранка, попівна-Роксолана або Хуррем-султанша [Сулейман Пишний (1520–1566)] // Кримський А. Історія Туреччини. — 2-е вид., випр. — Київ-Львів: Олір, 1996. — С. 211.
  23. Турянська О. Де бувала «Роксоляна»… // Роксолана у світі: Історико-краєзнавчий збірник [До 500-річчя від часу народження Роксолани]/ Автори-упорядники: Б. Гаврилів, І. Миронюк. — Івано-Франківськ: ПНУ ім. В. Стефаника, 2008. — С. 12-17. — С. 17.
  24. Beosch M. Murder of Prince Mustafa (The Height of the Ottoman Power). // The Cambridge Modern History: В 4 т. /Еd. by Adolphus W. Ward. — Cambridge: University Press, 1902-1912. — Т. 3. The Wars of Religion. — 1904. — С. 121-122.
  25. а б в Утешение историей. Авторское послесловие// Загребельный П. Роксолана: Страсти. Книга 2.
  26. «Німими» або «без'язикими» називали пажів, які стояли на варті коло дверей султанового кабінету або покоїв, коли султан приймав відвідувачів. Між собою спілкувалися і від султана отримували накази не словами, а жестами, звідси і назва. Див.:Українська бранка, попівна-Роксолана або Хуррем-султанша [Сулейман Пишний (1520–1566)] // Кримський А. Історія Туреччини. — 2-е вид., випр. — Київ-Львів:Олір, 1996. — С. 209.
  27. Інтерв'ю Тальха Угурлуеля на турецькому каналі Habertürk TV
  28. а б в Tarihçi Mustafa Armağan: Şehzade Mustafa’nın boğdurulması sahnesi hatalı // Інтерв'ю Мустафи Армагана інформаційному агенству Джіхан (тур. Cihan). — 2014. — 13 лютого. — 16:22
  29. Ibrâhîm P. Tārīḫ-i Peçevī. — Istanbul: Maṭbaʿa-ʾi ʿĀmire, 1866. — Т. 1. — С. 303.
  30. Harem’den Mektuplar. Siehe Brief Roxelanes an Süleyman, Topkapı Sarayı Arşivi Evrak №5038; teilweise und in Umschrift veröffentlicht / Çağatay Uluçay. — Istanbul: Ötüken Neşriyat, 2011. — С. 80. — ISBN 978-975-437-833-7
  31. а б в г д е ж и к Галенко О. І. Роксолана // Енциклопедія історії України. — Т. 9 (Прил-С). — К.: Наукова думка, 2012. — С. 272–274. — С. 274.
  32. а б Clot André. Soliman le Magnifique. — Paris:Fayard, 1983. — P. 209. — ISBN 2-213-01260-1
  33. а б в Гавришков Б. М. Славянская тематика в произведениях Лессинга // Советское славяноведение. — 1982. — № 6, ноябрь-декабрь. — С. 93. — ISSN 0132-1366
  34. Lessing G. E. Sämtliche Schriften. — Bd. 2. — Leipzig, 1853. — S. 416–420.
  35. Ahmet Refik Altınay. Kadınlar Saltanatı. — Tarih Vakfı Yayınları, Mayıs 2005. — 400 p. — ISBN 975-333-192-4
  36. Рощина Н. Роксолана. [Знамениті українці]. — Х.: Фоліо, 2009. — С. 6.
  37. Uluçay Çağatay M. Osmanli Sultanlarina Aşk mektuplari. — Istanbul, 1950.
  38. Павлищева Н. П. Врата блаженства. Серия: Великолепный век. — М.: Яуза-пресс, 2013. — ISBN 978-5-9955-0524-2. — 320 с. — 6 000 экз.
  39. Павлищева Н. П. Роксолана и султан. Серия: Великолепный век. — М.: Яуза-пресс, 2013. — ISBN 978-5-9955-0523-5. — 320 с. — 8 000 экз.
  40. Павлищева Н. П. Дом счастья. Дети Роксоланы и Сулеймана Великолепного. Серия: Великолепный век. — М.: Яуза-пресс, 2013. — ISBN 978-5-9955-0701-7. — 256 с. — 6 100 экз.
  41. Павлищева Н. П. Прощальный поцелуй Роксоланы. «Не надо рая!». Серия: Великолепный век. — М.: Яуза-пресс, 2014. — ISBN 978-5-9955-0718-5. — 224 с. — 10 000 экз.
  42. «Діва-Обида» //Маланюк Є. Невичерпальність. — К.:Веселка, 1997. — С. 87.
  43. Українська бранка, попівна-Роксолана або Хуррем-султанша [Сулейман Пишний (1520–1566)] // Кримський А. Історія Туреччини. — 2-е вид., випр. — Київ-Львів: Олір, 1996. — ISBN 5-7707-9225-6 — С. 201–213.
  44. Корнюшин Ф. Не вір очам своїм // Комуніст — 1926. — 8 липня.
  45. Назарук О. Роксоляна: Жінка халіфа і падишаха Сулеймана Великого, завойовника і законодавця: Історична повість з 16-го ст. — Львів, 1930. — 301 с.
  46. Крамар Є. Славетна українка в султанському дворі// Дослідження з історії України. — Торонто-Балтімор, 1984. — С. 137–163.
  47. Роксолана //Романюк П. Галицький меморандум: Розкол. Анатомія лихварства. Роксолана. [Есе]. — Л.: Каменяр, 1999. — 222 с.: фото — ISBN 5-7745-0799-8.
  48. Костін О. Сулейман і Роксолана [Ноти]: опера на 3 дії / лібрето Б. М. Чіп. — Музична Україна, 2004. — 372 с.
  49. Акімов Д. Роксолана: балет в 2 актах, 10 сценах: увертюра I сцена, II сцена, III сцена. — К.: Задруга, 2009. — 336 с.
  50. Richard P. J. Aspects de Chamfort. — Paris, 1959. — 189 p.
  51. Народний ансамбль «Роксолана» Київського коледжу культури і мистецтв
  52. Дитячий аматорський народний ансамбль «Роксолана» Гребінківської дитячої музичної школи
  53. Ресторан «Роксолана» в Києві на проспекті Героїв Сталінграду, 18-б
  54. Кафе «Роксолана» в Донецьку на вулиці Артема 144
  55. Кафе «Роксолана» в Полтаві на вулиці Полюсній 10-а
  56. Гарнітур для спальні Тернопільської фабрики меблів «Нова»
  57. Гарнітур для спальні Білоцерківської меблевої фабрики
  58. Диня Роксолана// Про сорт на довідковому сайті Аграрний сектор України: agroua.net.
  59. Груша Роксолана// Про сорт на довідковому сайті Аграрний сектор України: agroua.net.
  60. Кукурудза Роксолана// Про сорт на довідковому сайті Аграрний сектор України: agroua.net.
  61. Гречка Роксолана// Про сорт на довідковому сайті Аграрний сектор України: agroua.net.
  62. Люцерна Роксолана// Про сорт на довідковому сайті Аграрний сектор України: agroua.net.
  63. Хостел «Роксолана» у Львові на вулиці Генерала Чупринки 50/4
  64. Готель «Роксолана» в Судаку на вулиці Лучистій 7
  65. Готель «Роксолана» в Рогатині на вулиці Угрина Безгрішного 1
  66. Музичка І. Роксолана повернулась в Рогатин [величним пам'ятником. Автор — львівський скульптор Р. Романович] // Нова Зоря. — 1999. — 27 жовтня.
  67. Хай святиться ім'я твоє, Рогатине!: [Встановлено бронзовий пам'ятник Роксолані. Автори: скульптор Р. Романович, архітектори О. Скопа, Ю. Луговський] // Рідна земля. — 1999. — 29 жовтня.

Див. також[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]

Література[ред.ред. код]

Основна[ред.ред. код]

Додаткова[ред.ред. код]

  • Бенуа С. Хюррем. Знаменитая возлюбленная султана Сулеймана. — М: Алгоритм, 2013. — 256 с. — 3 000 экз. — ISBN 978-5-4438-0266-4
  • Боднарук І. Про Настю Лісовську, славну Роксоляну // Літопис Голготи України. Т. 4. Славні дочки України-Русі. — Л., 1999. — С. 73-76.
  • Брязгунов Ю. Байда та Роксолана: дійсність, що розвіює міфи [Роль Роксолани в історії] // Молодь України. — 1998. — 7 серпня.
  • Воронович З. Леді Макбет з України? [Про портрет Роксолани, який знаходиться у Львівському історичному музеї] // Високий Замок. — 2002. — 4 вересня.
  • Гаврилів Б. Документальний портрет Роксолани зберігається в Луврі (Париж) // Краєзнавець Прикарпаття. — 2004. — № 4. — С. 49-50.
  • Гаврилів Б. Роксолана таки має документальний портрет: [Про зображення Роксолани на картині Паоло Веронезе] // Галичина. — 2004. — 28 серпня.
  • Галенко О. Витівки українського орієнталізму: [Наукова розвідка про Роксолану та критичні зауваження щодо фільму про неї фахівця з історії Османської імперії] // Критика. — 1999. — № 4. — С. 11-17.
  • Гамбльтон Р. «Роксолана» в Канаді: [Рецензія на виставу опери Д. Січинського «Роксолана» у Канаді] // Культура і життя. — 1993. — 6 лютого.
  • Грабовецький В. Роксолана в історії. — Івано-Франківськ, 1993. — 44 с.
  • Грабовецький В. Роксолана в історії: Іст. портр. — Івано-Франківськ, 1997. — 38 с.
  • Грабовецький В. Роксолана-Хуррем та її історична доля. — 2-е видання, доповнене. — Івано-Франківськ: Плай, 2004. — 55 с.
  • Гусак О. І все ж: Роксолана чи Роксоляна? [Автор стверджує, що правильно писати «Роксоляна»] // Молодь України. — 1997. — 21 серпня.
  • Де було дворище Лісовських?: [Про Роксолану з Рогатина] // Федорів Р. Колиска з яворового дерева. — Л., 1970. — С.166-167.
  • Дерменжи О. Султанша двух держав: Хюррем // Да (Диалог. Евразия). — 2005. — № 16. — С. 30-34.
  • Дмитрів І. Роксолана: міфи і факти життя та діяльності // Демократична Україна. — 2004. — 15 грудня.
  • Допоки існуватиме світ — образ Роксолани не потьмяніє..: [З науково-теоретичної конференції в Рогатині «Настя Лісовська-Роксолана: міфи і факти життя та діяльності»] // Рогатинська земля. — 2004. — 2 жовтня.
  • Драбчук І. Міф про Роксолану // Дністрова хвиля. — 2001. — 27 квітня.
  • Дроботько Н. Від Рогатина до Палацу Топкапи в Стамбулі // Українська культура. — 1997. — № 1. — С. 30-31.
  • Зощук С. Роксоляна — Султанка Туреччини // Літопис Голготи України. Т. 4. Славні дочки України-Русі. — Л., 1999. — С. 63.
  • Зубков А. Роксоляна повертається додому [пам'ятником в Рогатині] // Літопис Голгофи України. Т.4. Славні дочки України-Русі. — Л., 1999. — С. 76-82.
  • Качкан В. Володарка Стамбула … з Рогатина: [Дівчинка з Рогатина — прообраз героїні опери Д. Січинського «Роксолана»] // Зоря. — 1967. — 1 січня.
  • Кісь Я. Легенди і факти про Роксолану // Архіви України. — 1970. — № 6. — С. 25-31.
  • Коваль К. Тисяча і одна Роксолана [Про долю Насті-Роксолани, дружини султана Сулеймана II Великого] // Вечірній Київ. — 2005. — 5 квітня.
  • Космолінська Н. Роксолана з Роксоланії // Міжнародний туризм. — 2004. — № 6. — С. 92-95.
  • Кочубей Ю. Роксолана: доля, образ, символ // Політика і час. — 2005. — № 2. — С. 79-87.
  • Крайній І. Загадкова султанша Роксолана-Хурем [Розмова з акад. В. Грабовецьким про постать Роксолани] // Україна молода. — 2005. — 12 лютого.
  • Крамар Є. Славетна українка в Султанському дворі // Дослідження з історії України. — Торонто, 1984. — С.137-163.
  • Кузнєцов Ю. Стамбул. Мавзолей Роксолани // Освіта України. — 2003. — 20 вересня.
  • Лісовська Настя // Абліцов В. Галактика «Україна». Українська діаспора: видатні постаті. — К.: КИТ, 2007. — 436 с.
  • Любов, мудрість і птахи не знають Вітчизни: До 500-річчя від дня народження Роксолани // Знаменні дати: Календар 2005. — К., 2005. — С. 222–225.
  • Маркусь Д. Роксоляна // Енциклопедія української діяспори. Т. 4. — К.-Нью-Йорк-Чикаго-Мельбурн, 1995. — С. 170–171.
  • Мазур О. Киричук Ю. Роксолана і набіги орд кримських і османських феодалів на українські землі у 20-50 роках XVI століття // Рогатинська земля: історія та сучасність. — Л.; Рогатин, 1995. — С. 102–104.
  • Морозюк В. Бранка Роксоляна: [Про оперу Д. Січинського. Лібрето до опери написав В. Луцик. Диригував на її прем'єрі М. Коссак] // Галичина. — 1997. — 27 травня.
  • Музичка І. Роксолана повернулась в Рогатин [величним пам'ятником. Автор — львівський скульптор Р. Романович] // Нова Зоря. — 1999. — 27 жовтня.
  • Набитович Г., Набитович І. Роксолана [Дослідження] // Літопис Червоної Калини: Скрипторій історичної прози. Т.8. — Л., 1998. — С. 341–344.
  • Нев'януча красуня. Двірцеві інтриги і таємниці. Зв'язки з Україною // Грабовецький В. Ілюстрована історія Прикарпаття. Т.1. — Івано-Франківськ, 2002. — С. 321–331.
  • Озгюрель А. История заметила ее… // Да (Диалог. Евразия). — 2005. — № 16. — С. 23-27.
  • Онишкевич Л. Чи існує пам'ятник Роксолані?: [Про три «пам'ятники» Роксолані в Стамбулі] // Голос Опілля. — 1994. — 29 червня.
  • Онуфрик П. Через віки не потьмяніє образ Роксолани: [Про науково-теоретичну конференцію] // Галичина. — 2004. — 4 листопада.
  • Пастух Х. Знаменита галичанка повернулася у рідний Рогатин [пам'ятником] // За вільну Україну. — 1999. — 29 жовтня.
  • Пелехатий І. Чи зраділа б Роксоляна «правдою» про себе? [Про «Роксоляну» О. Назарука та критичні зауваження щодо кіноверсії за твором] // Нова Зоря. — 1997. — 18 червня.
  • Пелещишин М. Роксолана // Довідник з історії України. А-Я. — К., 2001. — С. 663–664.
  • Роксолана в історії і легендах. Невільничими шляхами. Прикарпатська бранка. Хто вона і як її звати? // Грабовецький В. Ілюстрована історія Прикарпаття. Т.1. — Івано-Франківськ, 2002. — С. 308–320.
  • Роксолана в світі / Автор-укладач Б. Гаврилів. — Івано-Франківськ: Тіповіт, 2004. — 28 с.
  • Роксолана: [Лісовська Настя (1505, м. Рогатин — 1561, м. Стамбул)] // Геник С. 150 видатних українок. — Івано-Франківськ, 2003. — С. 166.
  • Роксолана: міфи і факти життя: [Про наук.-теорет. конф. в Рогатині] // Урядовий кур'єр. — 2004. — 6 листопада. — С. 16.
  • Роксолана // Муромов И. А. 100 великих любовниц. — М.:Вече, 2010. — ISBN 978-5-9533-4568-2. — 368 с.
  • Роксолана: Пісня: [Слова Д. Кременя; Музика Т. Ярової] // Мистецтво та освіта. — 1999. — № 4. — С. 32.
  • Роксолана: Портрет // Фіголь М. Альбом. — К., 1989. — С.6.
  • Роксолана: Портрет Луки Долинського // Рогатинська земля. Т. 2. — Нью-Йорк; Париж; Сидней; Торонто, 1996. — С. 225.
  • Роксолана: Рейтинг «Золота Фортуна» // Золота Фортуна. — 2000. — № 1. — С. 64-65.
  • Роксолана — унікальна жінка світової історії: [В Рогатині відбулася науково-теоретична конференція] // Демократична Україна. — 2004. — 20 листопада.
  • Рощина Н. Роксолана. — Х.: Антологія, 2013. — 122 с. — 5 000 екз.
  • Селезінка В. Знову про Роксолану // Молодь України. — 1998. — 1 вересня.
  • Селезінка В. Роксолана повернулася додому: [Про пам'ятник Роксолані у Рогатині] // Українська музична газета. — 2001. — № 1-2. — С. 9.
  • Селезінка В. Чи пам'ятає Стамбул Роксолану [Роздуми після подорожі до Туреччини] // Культура і життя. — 1990. — 30 грудня. — С. 6.
  • Селіна Л. І побачать українці дійсний портрет Роксолани…: [З мініатюри, що носив при собі султан Сулейман II Пишний] // Голос Опілля. — 1995. — 23 грудня.
  • Сергійчук В. Роксолана в літературі та історії // Наука та суспільство. — 1988. — № 7. — С. 28-32.
  • Середа М. Європейські наречені: Українки на престолах Європи [зокрема, Роксолана] // Літературна Україна. — 2002. — 7 березня. — С. 7.
  • Скаврон Б. Султанша з Рогатина: [Є зображення Роксолани, яке зберігається в Луврі] // Експрес. — 2004. — № 40 (березень). — С. 13.
  • Сом М. Роксолано, звідки ти? // Вечірній Київ. — 1998. — 27 листопада.
  • Султанша // Козуля О. Жінки в історії України. — К., 1993. — С. 45-50.
  • Сумская О. Благодаря Роксолане я полюбила Турцию и турецкий народ: [Розмова з українською актрисою, виконавицею головної ролі у кінофільмі «Роксолана»] // Да (Диалог. Евразия). — 2005. — № 16. — С. 28-29.
  • Туранли Ф. Роксолана в Стамбулі // Краєзнавчий збірник на пошану Б. Гавриліва. — Івано-Франківськ, 2003. — С. 35-40.
  • Туранли Ф. Роксолана — це наша спільна історія: Виступ на науково-практичній конференції в Рогатині // Рогатинська земля. — 2004. — 9 жовтня.
  • Утевська П., Горбачов Д. Подорож у Ренесанс: [Про портрет Роксолани у тюрбані] // Радянська жінка. — 1990. — № 12. — С. 16-17.
  • Хай святиться ім'я твоє, Рогатине!: [Встановлено бронзовий пам'ятник Роксолані. Автори: скульптор Р. Романович, архітектори О. Скопа, Ю. Луговський] // Рідна земля. — 1999. — 29 жовтня.
  • Penzer N. M. The Harem. — London, 1936 // Ceviri, Sahin D. — Istanbul, 2000. — P. 37-39.
  • Sokolnicki M. La Sultane ruthene // Belleten TTK. Cilt XXIII. — 1959. — P. 229-239.
  • Ulucay Cagatay M. Padisahlarin Kadinlari ve Kizlari. — Ankara, 1992. — 220 p.