Ґалаґан Григорій Павлович
| Григорій Павлович Ґалаґан | |
 |
|
| Народився | 15 серпня 1819 року Сокиринці |
|---|---|
| Помер | 25 вересня 1888 року Сокиринці |
| Відомий | громадський діяч |
 |
|
Григо́рій Па́влович Ґалаґа́н (* 15 серпня 1819, село Сокиринці Срібнянського району Чернігівської області — † 25 вересня 1888, Сокиринці) — громадський діяч, українофіл, меценат, великий поміщик на Полтавщині і Чернігівщині, представник відомого старшинсько-дворянського роду Ґалаґанів.
Зміст |
[ред.] Захисник селян
Вищу освіту здобув у Петербургському університеті на юридичному факультеті, після чого працював у палаті державного майна на Чернігівщині. Після цього він займає ще низку громадських посад і врешті стає членом чернігівського комітету з поліпшення життя селянства. Ще під час роботи у палаті державного майна Галаган виявив прихильність до селянства як верстви, організувавши допомогу постраждалим від неврожаю, а у 1850-х роках заявляє про себе як про активного прихильника скасування кріпацтва, внаслідок чого його у 1858 році запрошують до «редакційної колегії», яка працювала над підготовкою майбутньої селянської реформи. Його послідовний захист прав селянства спричинив чимало конфліктів з місцевими поміщиками [1]. В подальшому Григорій Галаган неодноразово займав посади у різних комісіях, які працювали над проектами рішення «селянського питання», виступаючи з позицій повного звільнення вчорашніх кріпаків від залишків феодальних тягарів та громадянських обмежень.
Із 1865 р. — земський діяч-меценат: за його ініціативою й при його матеріальній підтримці відкрито гімназію в Прилуках (1874) й багато народних шкіл — а також колегію (названу іменем його передчасно померлого сина Павла) в Києві (1871). Матеріально підтримував журнал «Киевская Старина».
Г. Ґалаґану було доручено дослідити положення селян, потерпілих від неврожаїв, та дати допомогу хлібом і коштами найбільш потерпілим, — що й дало початок у 1871 першому в Україні ощадно-позичковому товаристві.
У 1873—1875 роках — голова Південно-Західного відділу Російського географічного товариства.
Був особисто знайомий і листувався з Шевченком, Максимовичем, Кулішем, Антоновичем та іншими.
Був одним з засновників бібліотеки, яка нині відома як Національна парламентська бібліотека України.
[ред.] Виноски
- ↑ І.Ф. Павловський Полтавці. Ієрархії, державні і громадські діячі – Харків, 2009 (рос.)
[ред.] Література
- Качор Андрій, Золотий ювілей Кредитової кооперативи Північного Вінніпегу (1943-1993), Видавнича Спілка «Тризуб», Вінніпег, 1993.
[ред.] Інтернетні ресурси
