Йоганн Вольфганг фон Ґете

Йоганн Вольфґанґ фон Ґете нім. Johann Wolfgang von Goethe
Народився	28 серпня 1749 Франкфурт-на-Майні
Помер	22 березня 1832 Веймар
Відомий	поет, письменник, драматург, мислитель і натураліст

Йо́ганн Во́льфґанґ фон Ґе́те (нім. Johann Wolfgang von Goethe МФА: [ˈjoːhan ˈvɔlfɡaŋ fɔn ˈɡøːtə]( слухати); 28 серпня 1749, Франкфурт-на-Майні—22 березня 1832, Веймар) — німецький поет, письменник, драматург, мислитель і натураліст. Вважається засновником сучасної німецької літератури, був лідером романтичного руху «Буря і натиск». У галузі ботаніки вважається засновником порівняльної морфології рослин.

Біографія

Йоганн Вольфганг фон Гете народився у старому німецькому торгівельному місті Франкфурті-на-Майні у сім’ї заможного бюргера Йоганна Каспара Гете (1710—1782), імперського радника, колишнього адвоката. Мати - Катерина Елізабет Гете (1731—1808). Батько Гете був педантичною, вимогливою, не емоціональною, але чесною людиною. Від нього сину передалася тяга до знань. Мати привила своєму сину любов до створення історій, вона була для Гете прикладом сердечної теплоти, мудрості . Гарно обставлений будинок Гете мав велику бібліотеку, завдяки якій письменник рано познайомився з «Іліадою», з «Метаморфозами» Овідія, прочитав в оригіналі створення Вергілія. Його батько був із тих, хто, не задовольнивши своїх амбіцій, намагався дати дітям більше можливостей і дав їм повноцінну освіту.

У 1765 Йоганн відправився в Лейпцизький університет, свою вищу освіту завершив в Страсбурзькому університеті в 1770 році, де захистив дисертацію на звання доктора права.

У Франкфурті Гете серйозно захворів. За один з половиною рік який він пролежав у ліжку через декілька рецидивів, його відношення с батьком сильно погіршилися.

Зустріч с Гердером, який показав йому свої погляди на поезію і культуру, була переломом в творчості Гете . Він знайомиться з молодими письменниками (Ленц, Вагнер), зацікавлюється народною поезією, вплив якої відчувається у вірші «Heidenröslein» (Степова трояндочка) и др., Оссианом, Гомером, Шекспіром (мова про Шекспіра — 1772).він у захваті від пам’яток готики — «Von deutscher Baukunst D. M. Erwini a Steinbach» (Про німецьке мистецтво будування Ервіна з Штейнбаха, 1771). Наступні роки проходять у інтенсивній літературній праці.

В 1775 році Гете був запрошений до Карлу Августу, герцогу Саксен-Веймар-Ейзенах. Таким чином Ґете поселився у Веймарі, де він залишався до кінця свого життя.

1806 року Йоганн одружився з Кристианою Вульпіус. До того часу вони вже мали кілька дітей.

Ґете помер 1832 року у Веймарі.

Буря і натиск

У перших віршах й драмах Ґете відчувався деякий вплив наслідувальної салонної літератури. У 1770—75 він захоплювався демократичною естетикою Йоганна Ґотфріда Гердера, був тісно зв'язаний з рухом «Буря й натиск», боровся за національну самобутність німецької літератури.

Лірика Ґете цього періоду життєрадісна, близька до народної поезії, сповнена пантеїстичних настроїв («Побачення і розлука», «Дика троянда», «Травнева пісня», «Вечірня пісня художника» та ін.). В уривку «Прометей» (1773) виражений протест проти тиранії та релігійних догм, особливо значущий в умовах «ганебної політичної і соціальної епохи», яку переживала тоді відстала, феодально-роздроблена Німеччина. В основу новаторської історичної драми «Гец фон Берліхінген» (1773) покладено ідею об'єднання країни; тут вперше в німецькій драматургії 18 ст. поряд з героєм-бунтарем виступає народ. Світову славу Ґете приніс роман «Страждання молодого Вертера» (1774), в якому відбилась глибока соціальна трагедія цілого покоління німецької молоді.

Веймарський період

З 1775 Ґете назавжди оселився у Веймарі, став міністром герцога Карла-Августа. Розчарувавшись в індивідуалістичному бунтарстві «Бурі й натиску», Ґете мріяв про мирні суспільні реформи. У веймарський період особливо поглиблюються суперечності його світогляду. На це свого часу вказував Фрідріх Енгельс:

«...Ґете то колосально великий, то дріб'язковий; то це непокірний, насмішкуватий геній, що зневажає світ, то обережний, усім задоволений, вузький філістер».

Прояви консервативних поглядів Ґете найбільше помітні в творах, спрямованих проти французької революції («Громадянин-генерал», 1793; «Герман і Доротея», 1797 та ін.). Проте в найкращих своїх творах він лишався вірним прогресивним ідеалам. Народні мелодії, щирі й гуманні почуття й далі звучать в його поезії 80-х. («Вільшаний король», «Міньйона» і т. д.). Під час подорожі до Італії Ґете завершує «Іфігенію в Тавриді» (1787) і героїчну трагедію «Еґмонт» (1788), пройняту пафосом боротьби народу проти національного гноблення. Тоді ж формується класицизм Ґете. Захоплення античністю зближує його в 90-х з Йоганном-Фрідріхом Шіллером. Проте, як видно з «Римських елегій» (1790), «Корінфської нареченої» (1797) та інших творів, на відміну від Шіллера, Ґете приваблював, насамперед, життєствердний, чужий аскетизмові характер античної культури.

В 1795—96 Ґете пише роман «Роки навчання Вільгельма Мейстера», другу частину якого «Роки мандрувань Вільгельма Мейстера» він завершує в 1821—29. В останній період свого життя Ґете працював над автобіографічною книгою «З мого життя. Поезія і правда» (1811—31), створив ліричний цикл «Західно-східний диван» (1814), а також ряд розвідок з питань світової, зокрема слов'янської літератури й фольклору. Він виступав проти німецького романтизму, обстоював реалістичне мистецтво.

Пам'ятник Йоганну Вольфгангу фон Ґете в Берліні

Фауст

Детальніше у статті Фауст (трагедія Ґете)

Найбільше художнє досягнення Ґете — грандіозна драматична поема «Фауст», над якою він працював майже все життя з 1773 по 1831. Образ ученого-чарівника Фауста, взятий з народної легенди, в драмі Ґете зазнає складної еволюції, втілює суперечливий розвиток світогляду самого поета і боротьбу ідей, властиву бурхливій епосі кінця 18 — початку 19 ст. Служіння науки народові, глибока віра в творчі сили людини, в краще майбутнє є ідейним висновком поеми.

Твори Ґете сповнені глибокого філософського змісту. Теоретичне осмислення ним дійсності є діалектичним. Природу, суспільне життя, духовний світ людей він розглядав у безперервному розвитку, як постійну зміну форм, боротьбу протилежних начал — життя і смерті, минулого і майбутнього, нового і старого. Його світорозуміння багато в чому було значно глибшим, ніж діалектичний ідеалізм Геґеля, бо, на відміну від Геґеля, він відстоював, хоч і не послідовно, з ваганнями, позиції матеріалізму, особливо в теорії пізнання й естетиці.

Ґете-натураліст

Для численних праць Ґете з природознавства характерне діалектичне уявлення про єдність рослинного й тваринного світу, визнання поступального розвитку живої природи. Ґете вперше описав міжщелепну кістку людини, встановив подібність у будові черепа людини та тварин, створив т. з. хребетну теорію походження черепа, експериментально довів вплив середовища на будову й забарвлення квітів, запровадив науковий термін «морфологія» — вчення про форму («Про метаморфозу рослин» (1790; «Вступ до порівняльної анатомії» (1795)).

Перу Ґете належить книга «Теорія кольорів» (1810), присвячена різноманітним оптичним явищам, таким як заломлення, хроматична аберація тощо.

Переклади Ґете в Україні

Роль Ґете — геніального поета, видатного мислителя і вченого в розвитку передової німецької і світової культури неосяжна. Високо цінували його творчість Олександр Пушкін, Віссаріон Бєлінський, Микола Чернишевський, Максим Горький. Вже на початку 19 ст. Ґете був широко відомий в Україні. У 1827 він був обраний почесним членом Ради Харківського університету. Перший переспів з Ґете українською мовою належить Петру Гулаку-Артемовському — балада «Рибалка» (1827). В дореволюційні часи з переспівами й перекладами Ґете українською мовою виступали також Павло Білецький-Носенко, Юрій Федькович, Володимир Шашкевич, Костянтин Думитрашко, Пантелеймон Куліш, Никанор Грабовський та ін. Тарас Шевченко називав Ґете «великим», знав і любив його твори, особливо «Фауста». Невтомним популяризатором Ґете був Іван Франко, який переклав багато його поезій, всю першу частину та уривки з другої частини «Фауста» і написав розвідку про цей твір. Після революції 1917 року твори Ґете перекладали Максим Рильський, Микола Терещенко, Дмитро Загул, Микола Улезко, Євген Дроб'язко, Василь Стус та ін. Перший повний переклад «Фауста» українською мовою зробив Микола Лукаш. Твори Ґете покладені на музику багатьма визначними композиторами світу.

Літературна і наукова спадщина Ґете є величезним внеском у світову культуру, вона і в наші дні закликає до боротьби за національну єдність німецького народу.

Ґете підтримував дружні зв'язки з уродженцем Закарпаття І. С. Орлаєм.

Література

• Якимович Т. К. Ґете Йоганн Вольфганг // Українська літературна енциклопедія. — Т. 1. — К., 1988. — С. 416—417.
• Ґете Йоганн Вольфґанґ фон // УСЕ Універсальний словник-довідник. — 4-е видання. — 2006. — С. 348.
• Шалагінов Б. Б. Шлях Ґете: Життя. Філософія. Творчість.- Харків: Ранок, 2003 (287 с.)
• Шалагінов Б. Б. Естетика Й. В. Ґете: Дослідження.- К.:Вежа, 2002 (149 с.)

Посилання

	Йоганн Вольфганг фон Ґете у Вікіцитатах?
	Йоганн Вольфганг фон Ґете на Вікісховищі?
	Йоганн Вольфганг фон Ґете на Родоводі?

Твори

• Gedichte von Johann Wolfgang von Goethe (Ausgabe letzter Hand; West-östlicher Divan) (нім.)
• Werke von Goethe (нім.)
• Твори Ґете (нім.)
• [1] Шаблон:Ref-ukr