Ґото Сьодзіро

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Ґото Сьодзіро
Goto Shojiro.jpg
Літній Ґото Сьодзіро
Період ЕдоМейдзі
Народився 13 квітня 1838 (Коті, Коті)
Помер 4 серпня 1897 (Токіо)
Дитяче ім'я Ясуята[1]
Доросле ім'я Рьосуке[2]
Сьоґунат сьоґунат Едо
Хан Тоса-хан
Ранги 2-й старший
Титули граф
Посади голова префектури Осака
(18681870)
міністр зв'язку (18891892)
міністр сільського господарства
і торгівлі (18921894)
Сюзерен Ямауті Тойосіґе

Ґото́ Сьодзіро́ (яп. 後藤象二郎, ごとうしょうじろう; 13 квітня 1838 — 4 серпня 1897) — японський політичний і державний діяч кінця періоду Едо — початку періоду Мейдзі. Співзасновник Патріотичної громадської партії (1874). Голова префектури Осака (18681870), 2-й міністр зв'язку (22 березня 1889 — 8 серпня 1892), 10-й міністр сільського господарства і торгівлі (8 серпня 1892 — 22 січня 1894). Граф. Псевдонім — Йококу[3].

Біографія[ред.ред. код]

Ґото Сьодзіро народився 13 квітня 1838 року в Тоса-хані, в заможній самурайській родині. Його батько займав посаду гвардійця володаря хану і мав пічний дохід 320 коку[4].

1863 року Сьодзіоро виїхав до Едо, де поступив на навчання до школи Кайсейсьо. 1865 року він отримав призначення на посаду старшого слідчого і брав участь у суді над групою Такеті Дзуйдзана. 1867 року Сьодзіро став одним із лідерів руху за повернення сьоґуном державної влади Імператору. Його пропозиції були прийняті сьоґунатом, за що володар Тоса-хану підвищив слідчого до рангу старійшини[4].

Після реставрації Мейдзі 1868 року Сьодзіро увійшов до складу нового Імператорського уряду. 1871 року він був призначений головою Лівої палати Верховної державної ради, що займалася розробкою законопроектів, а 1873 року отримав посаду Імператорського радника. Того ж року він полишив уряд через поразку його групи в дебатах про завоювання Кореї[4].

1874 року Сьодзіро зайнявся підприємницькою діяльністю, взявши на себе керівництво вугільними шахтами Такасіми. Водночас він брав участь у громадянському русі, що виступав проти олігархизації уряду, і був одним із підписантів Петиції про створення всенародного Парламенту. 1875 року Сьодзіро повернувся до уряду і отримав посаду віце-голови Сенату, законодавчого органу країни, а 1881 року став його постійним депутатом від Ліберальної партії. 1882 року, згідно з таємними домовленостями із Іноуе Каору, він отримав гроші від корпорації Міцуї і разом із Ітаґакі Тайсуке вирушив подорожувати закордон[4].

9 травня 1887 року уряд нагородив Сьодзіро титулом графа і долучив його нащадків до титулованої шляхти кадзоку. Проте влітку того ж року він став лідером антиурядового громадського руху «Велика єдність», яка вимагала демократизації та скасування нерівноправних договорів з іноземними країнами. Згодом, після призначення Сьодзіро головою Міністерства зв'язку в уряді Куроди Кійотаки, він покинув керівництво цим рухом[4].

В січні 1891 року, під час конфлікту уряду й Народної партії довкола проекту бюджету на першій сесії Парламенту, міністр успішно реалізував план розгрому опонентів. 1892 року він очолив Міністерство сільського господарства і торгівлі, але за два роки був змушений покинути його через звинувачення у корупції. Відставка означала відхід Сьодзіро від політичного життя загалом. Він помер 4 серпня 1897 року й був похований на місцевому цвинтарі Аояма[4].

Примітки[ред.ред. код]

  1. яп. 保弥太, やすやた.
  2. яп. 良輔, りょうすけ.
  3. яп. 暘谷, ようこく.
  4. а б в г д е Ґото Сьодзіро // Енциклопедія Ніппоніка: в 26 т. 2-е видання. — Токіо: Сьоґаккан, 1994–1997.

Див. також[ред.ред. код]

Джерела та література[ред.ред. код]

  • Ґото Сьодзіро // 『日本大百科全書』 [Енциклопедія Ніппоніка]. — 第2版. — 東京: 小学館, 1994—1997. — 全26冊.
  • Рубель В. А. Японська цивілізація: традиційне суспільство і державність. — Київ: «Аквілон-Прес», 1997.
  • Рубель В. А. Історія середньовічного Сходу: Курс лекцій: Навч. посібник. — Київ: Либідь, 1997.
  • Рубель В.А. Нова історія Азії та Африки: Постсередньовічний Схід (XVIII — друга половина XIX ст.). — Київ: Либідь, 2007.

Посилання[ред.ред. код]