Ґуро

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Характерна сцена ерогуро

Ероґуро (яп. エログロ Eroguro?, еро-(тика) + гро(теск), також просто ґуро[1][2])) — японський псевдоангліцізм (васей-Ейго), що описує напрям в літературі і мистецтві Японії, що виник в 1920-х роках минулоґо століття[3][4]. Ерогуро характеризується наявністю сцен, що викликають оґиду у більшості людей, — дивних, абсурдних, що виходять за рамки звичної повсякденності[5][6]. Зазвичай це еротичні сцени з розчленованими або випатраними тілами, кровопролиттям, канібалізмом, відрізанням кінцівок, збоченими вбивствами, некрофілією, садизмом та пластичними операціями[7][8]. Дуже часто дані теми комбінуються і доповнюються фантастичним антуражем.

Історія[ред.ред. код]

Історія ґуро не менш старовинна ніж історія хентаю. Традиційна японська мальована еротика часто має в собі елементи ґуро, так наприклад роботи Тсукіока Йошітоші, що творив в середині 1890-х років, містять у собі різні елементи насильства, а малюнки Ютаґава Кунійоші поєднують сцени насильства, зґвалтувань та ін.

Ероґуро виникло в Японії в 1920-х роках на хвилі економічної депресії. Воно асоціювалося з декадентським впливом Заходу і міською культурою. З ероґуро міцно асоціювався токійський район Асакуса, особливо після виходу книги Ясунарі Кавабаті «Веселі дівчата з Асакуса» (1929 рік). Рух був також підхоплено такими письменниками, як Едогава Рампо. В його романі «Чорна ящірка» (1934 рік) детективу Акеті кидає виклик таємнича жінка на прізвисько «Чорна ящірка», сутичка з якою в кінці-кінців приводить героя в її «музей». У музеї зберігаються не тільки видатні твори мистецтва, а й людські раби, зібрані з різних кінців землі і живуть у клітках або перетворені на живі воскові фігури. Історія Сади Абе (1936 рік), що задушила і каструвала свого коханого, на багато років стало візитною карткою ероґуро.

До 1940-х років японський мілітаризм призупинив розвиток цього жанру і практично звів його нанівець. Суспільні інтереси оберталися навколо військових подій, а демонстрація збочених еротичних смаків розглядалася як непатріотична. Однак після закінчення Другої світової війни похмурі спогади про поразку Японії та занепадницькі настрої в суспільстві призвели до розквіту гедонізму і виникнення нової хвилі інтересу до «сучасних» розваґ. Особливо сильно віяння ероґуро проявилося в аніме і манзі[http:// bangkok2005.anu.edu.au/papers/McLelland.pdf][9].

У музиці[ред.ред. код]

У музику цей стиль привнесла група cali≠gari (1993-2003-х років), що дозволяла собі абсурдні витівки на сцені і дивні рекламні прийоми (наприклад, безкоштовний презерватив, що додавався до диску). [10] Кліп на пісню «OBSCURE», японської ню-метал групи Dir en Grey повністю передає суть жанру.

Ероґуро в аніме і манзі[ред.ред. код]

У аніме і манзі ероґуро існує як підклас хентаю, юрі та яою. Для його позначення в українській мові вживемо термін «жорсткий хентай» або «жорстокий яой». [11][12] В даний час в Японії видається кілька десятків журналів тематичної манґи, зокрема, Garo. Його тиражі часто складають лише 7 тисяч примірників на місяць (для порівняння, тираж чоловічого журналу манґи Young Magazine — близько 900 тисяч примірників[13][14]. У Росії, на відміну від України, було видано кілька робіт ероґуро, наприклад, манґа Суехіро Мару «Шоу виродків пана Арас»[15][16].

Елементи ероґуро містяться в аніме Mnemosyne: Mnemosyne no Musume-tachi[17] [18].

Манґаки, що працюють в жанрі[ред.ред. код]

Ероґуро в кінематографі[ред.ред. код]

На відміну від ранніх фільмів жанру, як «Жахи спотвореного народу» (1969) і «Сліпий звір» (1969)[21][22], надалі режисери знімали все більш відверті фільми. У картинах 1980-х років «Піддослідна свинка: диявольський експеримент» і «Квітка плоті і крові» практично відсутній сюжет, а весь екранний час займають сцени тортур і розчленування жіночих тіл.

Приклади фільмів[ред.ред. код]

Див. також[ред.ред. код]

Література[ред.ред. код]

  • Pflugfelder, Gregory M. Cartographies of Desire: Male - Male Sexuality in Japanese Discourse, 1600-1950 University of California Press (2000).
  • Tipton, Elise. Routledge (2002).
  • Seaman, Amanda C. Bodies of Evidence: Women, Society, and Detective Fiction in 1990s Japan University of Hawaii Press (2004).
  • Berra, John. Intellect Ltd (2010).


аніме і манґа Це незавершена стаття про аніме та манґу.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.