169-й навчальний центр Сухопутних військ

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
169-й навчальний гвардійський Звенигородський орденів Червоного прапора і Суворова II ступеня центр
169 Desna.jpg
Шеврон навчального центру
На службі з 1942
Країна Україна
Вид ЗС Сухопутні війська України
Рід військ Збройні сили України
Роль навчальний центр
Командування Командування Сухопутних військ
Розташування гарнізону Десна (Козелецький район), Україна
Війни/битви Курська битва, битва за Дніпро, Корсунь-Шевченківська операція, Яссько-Кишинівська операція, Будапештська операція

169-й навчальний гвардійський Звенигородський орденів Червоного прапора і Суворова II ступеня центр (169-й навчальний центр) Сухопутних військ Збройних Сил України — навчальний центр із підготовки фахівців для Сухопутних військ, за організаційно-штатною структурою входить до складу Сухопутних військ ЗСУ.

Історія[ред.ред. код]

Формування[ред.ред. код]

Свою історію навчальний центр розпочинає з 5 повітряно-десантної дивізії (ru:5-я гвардейская воздушно-десантная дивизия), формування якої відбувалося взимку 1942 р. в м.Кіржач Іванівської області. В перші дні формування постановою Державного Комітету Оборони № 2597 від 8 грудня 1942 року їй було присвоєно почесне звання гвардійської. Першим командиром дивізії був генерал Травников Микола Григорович.

Період Радянсько-німецької війни[ред.ред. код]

14 березня 1943 року з'єднання одержало перше бойове хрещення на Північно-Західному фронті при форсуванні р. Ловать під час ліквідації Козьмо-Дем'янського угрупування німців.

19 квітня 1943 року, після тривалих запеклих боїв, дівізія була виведена із складу 68 армії і була зарахована в резерв Ставки Верховного Головнокомандування. 8 травня 1943 року вона зосередилась на південь від Воронежу і увійшла у склад 20-го корпусу 4-ї гвардійської армії. Влітку 1943 року дивізія брала участь у битві на Курській дузі.

В кінці жовтня 1943 року воїни з'єднання у складі 2-го Українського фронту брали участь у форсуванні Дніпра в районі Кременчука.

У січні 1944 р. воїни-гвардійці брали участь у Корсунь-Шевченківській операції. За відзнаку в боях наказом Верховного Головнокомандуючого № 030 від 13.12.1994 року дивізії було присвоєне почесне найменування «Звенигородської».

Весною-літом 1944 року «Звенигородці» беруть участь в Яссько-Кишинівській операції і пройшовши з боями понад 312 км, 28 серпня 1994 року вийшла до державного кордону СРСР. У ході цієї операції гвардійцями було знищено 6990 німецьких солдат, 42 гармати, 31 міномет, 219 кулеметів, 57 автомобілів, 55 бронетранспортерів. За цю операцію 8.04.1994 року дивізію була нагороджена орденом Суворов ІІ ступеню.

Восени 1944 року з'єднання у складі 3-го Українського фронту розпочало бойові дії на території Угорщини. У лютому 1945 року, після 45 днів жорстоких боїв, дивізія увійшла до столиці Угорщини м. Будапешта. За мужність та героїзм, проявлені при розгромі будапештського угрупування Вермахту, 5-го квітня 1945 року з'єднання було нагороджено орденом Бойового червоного прапора, а учасники битви були нагороджені медалями «За взяття Будапешта».

Підраховуючи підсумки Будапештської операції, у своєму наказі Верховний Головнокомандуючий в числі найкращих частин відмітив і звенигородців, всім учасникам боїв він оголосив подяку.

1-го квітня 1945 року з'єднання, у взаємодії з військами 20-го стрілецького корпусу, оволоділо містом Шопрон — останнім опорним пунктом німців в Угорщині, за що отримали подяку від Верховного Головнокомандуючого.

13 квітня 1945 року дивізія увійшла до столиці Австрії м. Відень. Весь квітень воїни гвардійці займали оборону, стримуючі натиск танкової дивізії «Дас Райх». 8 травня з'єднання перейшла у наступ, розпочала переслідування німців і на р.Ібс, в районі містечка Амштеттен, зустрілось з 3-ю американською армією. Тут і закінчився бойовий шлях дивізії.

Представники з'єднання, старшина В. Альохін, старший сержант В. Сидельников, старшина О. Аристахов та старшина І. Мамалигін, у складі зведеного 3-го Українського фронту брали участь у параді Перемоги 24 червня 1945 року.

За час війни дивізія пройшла понад 1922 кілометрів по дорогах Росії, України, Молдавії, Румунії, Угорщині, та Австрії. За весь період війни гвардійці знищили 29830 і захопили в полон 12806 ворожих солдат. Було знищено 1263 танки, 876 гармат, 23 САУ, 102 бронемашини, 4376 автомобілів, 8 літаків. За мужність і героїзм в боях з ворогом тисячі воїнів нагороджені орденами і медалями, а 26 із них були удостоєні звання «Героя Радянського Союзу».

Післявоєнний час[ред.ред. код]

З 1 липня 1946 року дивізія була переформована у 12 окрему стрілецьку бригаду. 1 листопада 1953 року бригада була переформована у 112 стрілецьку дивізію.

1 листопада 1959 року з'єднання було передислокована до с.Виповзів де поруч було засновано селище Десна. 1 квітня 1964 року дивізію було переформовано у 48 навчальну танкову дивізію.

З 1 грудня 1987 року з'єднання було переформовано у 169 окружний навчальний центр для підготовки молодших фахівців танкових військ.

У складі Збройних Сил України[ред.ред. код]

У 1992 р. особовий склад навчального центру одним з перших прийняв присягу на вірність народу України. 4 жовтня 1994 р. навчальному центру було вручено Бойовий прапор.

Декілька десятків офіцерів, прапорщиків та військовослужбовців за контрактом навчального центру брали участь у виконання миротворчих місій у складі військових формувань під егідою ООН: Югославія, Ліван, Кувейт, Ірак, Сьєра-Леоне.

День частини[ред.ред. код]

8 грудня

Структура навчального центру[ред.ред. код]

На кінець 1991 року:

  • полки
  1. 5-й навчальний танковий полк;
  2. 300-й навчальний танковий полк;
  3. 389-й навчальний танковий полк;
  4. 354-й навчальний мотострілецький полк;
  5. 467-й навчальний артилерійський полк;
  6. 1121-й навчальний зенітний ракетний полк;
  • батальйони
  1. 1377-й окремий навчальний розвідувальний батальйон;
  2. 554-й окремий навчальний батальйон зв'язку;
  3. 257-й окремий навчальний інженерно-саперний батальйон;
  4. 18-й окремий навчальний батальйон РХБз;
  5. 507-й окремий навчальний ремонтно-відновлювальний батальйон;
  6. 718-й окремий навчальний автомобільний батальйон;
  7. окремий навчальний медичний батальйон

На вересень 2011 року:

  1. 345-й навчальний механізований полк
  2. 300-й навчальний танковий полк
  3. 1121-й окремий навчальний зенітний ракетний дивізіон
  4. 718-й окремий навчальний автомобільний батальйон
  5. 507-й окремий навчальний ремонтно-відновлювальний батальйон
  6. 33-й полігон

Командири[ред.ред. код]

  • генерал-майор Замана Володимир Михайлович
  • генерал-майор Травников Микола Григоровичru
  • генерал-майор Бокій Віктор Григорович
  • генерал-майор Танцюра Ігор Іванович

Джерела[ред.ред. код]